WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії - Курсова робота

Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії - Курсова робота

Австрославізм являв собою стриману програму, яку висунула людина, що щиро слугувала своєму народові, але не вірила в його власні сили. Палацький настільки опікувався тим, аби не викликати німецького обурення, що 8 травня відмовився стати імперським міністром освіти, адже його призначення „витлумачили як декларацію на користь слов'ян". Сама ж династія уклала б союз із слов'янами лише у разі наявності в останніх справжньої сили: імператор не був альтруїстичним професором, який ладен присвятити себе ідеалістичній „меті". Але, коли б слов'яни мали потужну силу, вони не пропонували б династії підтримку, а вимагали б визнання своєї незалежності. Це було головною хибою австрославізму: династія погодилася б на союз із слов'янами, лише тоді, коли вони б уже його не потребували [19, с. 37].

Протягом цілого 1848 р., династія так і не сприйняла серйозно ідею співпраці з підкореними народами, підтримуючи їх як засіб у грі проти мадярів і німців та не замислюючись над їхньою подальшею долею. Із зростанням прірви між двором і Віднем прихильність першого до чехів зростала. 29 травня намісник Богемії Лео Тун відповів на виникнення у Відні Комітету громадської безпеки відмовою виконувати накази тамтешнього уряду й створенням місцевого празького кабінету в складі поміркованих чехів і німців. Віденський уряд засудив такий прояв сепаратизму, а двір в Іннсбруці приязно прийняв богемську делегацію й погодився, що богемський сейм збереться до відкриття імперських Установчих Зборів. Коли б засідання сейму справді відбулося, Богемія відмовилась би надіслати делегатів до віденського парламенту й вела б із ним, за аналогією з Угорщиною, переговори на рівних. Богемські сподівання, як це не дивно, звела нанівець подія, яка була виявом політики австрославізму - Словєянський конгрес у Празі. Палацький і його друзі прагнули організувати зібрання, протилежне за духом до Німецької асамблеї у Франкфурті, а також обговорити практичні заходи з метою порятунку Австрійської імперії [26, с. 61].

Конгрес був поділений на національні групи: польсько-русинську, чехо-словацьку і південнослов'янську, кожна з яких могла вільно визначати своїх членів, і польська група одразу ж включила до свого складу поляків Пруссії. Слов'янський конгрес, який зібрався 2 червня, поєднував австрославізм із слов'янським націоналізмом. Він розробив дві протилежні за змістом програми: революційний маніфест до європейських народів і консервативне звернення до імператора Габсбурґа. Маніфест, написаний переважно поляками, зосереджував свою критику на поділах Польщі та закликав німців, мадярів і турків краще ставитися до слов'ян - поляки залишилися лояльними до інших панівних націй. Звернення до імператора містило детальний виклад вимог слов'янських земель і народів Габсбурзької монархії й, насамперед, застерігало від будь-якого союзу династії з німцями, національна рівність під владою Габсбургів мала поширюватись навіть на русинів Угорщини, проти чого виступали поляки [9, с. 71].

Конгрес сподівався спланувати засади близької співпраці між австрійськими слов'янами, але заворушення 12 червня в Празі поклали край цим обговоренням. Віцунтидські заворушення стали поворотним пунктом революції 1848 р., хоча вони не мали чіткої мети й справили невеликий вплив. Ймовірно, конгрес підживив у Празі політичні пристрасті, й тамтешні радикали (і чехи, і німці), поза сумнівом, прагнули повторити успіх віденської революції. Втім, радикальні маніфестації 12 червня нічим не відрізнялися від півсотні попередніх виступів.Відрізнялася реакція Віндішґреца, імперського намісника Праги, який у березні змарнував свій шанс стати диктатором Відня, й тепер прийняв виклик празьких вулиць. Вуличні бої в Празі стали першими серйозними битвами під час революції, і в цій битві революція зазнала поразки. Програли радикали, серед яких були не самі чехи, але всі, хто гадав, що старий режим розпався, а Європа перебудовується на засадах радикалізму. Перемога Віндішґреца означала поразку програми автономії Богемії: вибори до сейму відкладалися, а делегація, що вирушила до Іннсбрука, по поверненню довідалась, що її подорож була марною [7, с. 68].

Водночас, помірковані чехи, які й становили більшість, вітали поразку празьких радикалів. Вони й надалі покладали свої надії на австрославізм, тим паче, що богемські радикали засвідчили свою слабкість. Утім, тепер помірковані чехи мали шукати шляхи втілення своєї програми не в Празі, а в центральному парламенті у Відні. Тобто, чеські лідери були готові взяти участь в Установчих Зборах, які раніше збиралися бойкотувати, й зі страху перед Франкфуртом і німецьким націоналізмом підтримували централізовану австрійську державу, яка, великою мірою, була німецьким витвором.

Перемогу Віндішґреца, яку спокійно сприйняли чехи, німці палко підтримали. Франкфуртська асамблея сама була роздратована відмовою більшості богемських виборців обрати депутатів до Франкфурта, празькі заворушення викликали тривогу своєю ймовірною жорстокістю, тож асамблея вирішила надіслати прусські й саксонські частини на їх придушення. Гіскра, пізніше міський голова Брно і ліберальний австрійський міністр, дякував Віндішґрецові й додав: „Як моравський німець я вимагаю повного придушення чеського руху і знищення його на майбутнє". Тобто німці також гадали, що сили династії ще не вичерпалися, й підтримали ідею Установчих Зборів. Власне кажучи, відкидав ідею Зборів лише переможець Праги Віндішґрец, тож з самого початку відчувалася малоприхована фальш в існуванні парламенту, що зібрався під його захистом. Радикали зазнали поразки в Празі, але династія була не в змозі повторити празьку перемогу деінде. Тож настав єдиний ліберальний епізод в історії Габсбурґів, який тривав із липня 1848 до березня 1849 р. [26, с. 61].

Таким чином, розвиток революційних подій у Австрійській імперії відбувався за класичним європейським зразком. Відмінністю було те, що у багатонаціональній імперії активізувалося національне питання, як каталізатор національного слов'янського відродження.

Розділ ІІІ. Поразка революційного руху та формування неоабсолютизму.

Установчі Збори, що зібралися в липні 1848 р., у Відні, були в історії Австрійської імперії єдиним повним райхстагом або імперським парламентом. Вони засвідчили досягнення компромісу: ліберали визнали імперію та династію, династія визнала лібералізм. Цей компроміс ґрунтувався не на переконаннях, а на слабкості та побоюваннях. Чехи боялися німецького націоналізму, помірковані німці боялися розвалу імперії внаслідок діяльності німецьких радикалів або слов'янських амбіцій, ліберали з середовища буржуазії побоювались непевних соціальних домагань „пролетаріату". Династія, зі свого боку, потребувала підтримки у протистоянні з Угорщиною та відкритій війні з Італією.

Засідання Установчих Зборів дозволило династії повернутися до віденської політики. Ерцгерцог Йоганн прибув до Відня, аби відкрити Збори, а після того, як у серпні його обрали регентом Німеччини, імператор із родиною повернулися до Відня. Був сформований значно рішучіший, хоча й надалі ліберальний, уряд. Обличчя цього уряду уособлював міністр закордонних справ Вессенберг, вихованець школи Меттерніха й помічник останнього на Віденському конгресі 1814 р., який був людиною ліберальних поглядів і завжди відстоював „західну" орієнтацію австрійської зовнішньої політики, волів спиратися на Англію замість Росії й позбувся посади в 1834 р., за надто тісну співпрацю з Лондоном у бельгійському питанні [24, с. 367].

Вессенберг розраховував здобути підтримку Англії ліберальним урегулюванням італійських справ, до того ж, позбувшися домовленостей із Росією, Габсбурґи могли дотримуватися ліберальної політики також в Угорщині та Галичині. Впливовою фігурою в новому уряді був Александр Бах, найздібніший із віденських радикалів у передреволюційні часи. Радикалізм Баха випливав із його роздратування неефективністю „доберезневої" політики, він прагнув об'єднаної Габсбурзької монархії, заснованої на сучасних принципах управління. Німець і радикал Бах був австрійським патріотом, а не німецьким націоналістом. Захоплюючись уніфікацією та силовою політикою, він нагадував якобінських диктаторів, які створили сучасну Францію, але, усвідомивши брак підтримки з боку буржуазії, цей австрійський якобінець мусив шукати опертя своєї політики в Ґабсбурґах. До того ж, армія Габсбурґів не наслідувала прикладу французького війська. Замість того, щоб розбігтися, армія Радецького в Італії 25 липня завдала поразки італійцям біля Кустози й до початку серпня відвоювала всю Ломбардію. Проте австрійський уряд стримувала обіцянка проведення конференції з італійських справ за участю Англії та Франції, тож перспектива самоврядування Ломбардо-Венеціїтакож залишалася складовою ліберального епізоду [19, с. 40].

Установчі Збори репрезентували лише частину імперії. В Ломбардії досі діяв військовий стан, Венеція залишалася республікою (щобуло поступкою „сестрі - республіканській Франції"), Угорщина отримала широкі повноваження за Березневими законами. Як і будь-де в Європі, загальне виборче право прирекло радикалів на перебування в меншості. Відень і німецькі міста проголосували за радикалів, але їх підтримували лише представники вищих суспільних верств. Сільські німецькі округи не довіряли інтелігентам із міст й обирали селян. Чеські селяни довіряли своїй інтелігенції, а русини - уніатським священикам, тож найзгуртованіші селянські регіони віддали перевагу неселянським делегатам. У Верхній Австрії з 16 депутатів 13 були селянами, а в Богемії й Моравії з 138 депутатів селян було лише 16. Один із небагатьох німців, що коливалися між містом і селом, студент-радикал, але син селянина Ганс Кудліх порушив аграрне питання, яке домінувало на засіданнях Установчих Зборів, доки 7 вересня вони не затвердили Акт про звільнення селян [15, с. 215].

Loading...

 
 

Цікаве