WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії - Курсова робота

Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії - Курсова робота

На міжнародному рівні також уже окреслилися обриси майбутнього. Посправжньому Меттерніх покладався лише на підтримку Росії: як і в багатьох політиків минулого і прийдешнього, його скептицизм зупинявся на російському кордоні. Австро-російська угода 1833 р., неминуче спровокувала нову кризу на Півдні і Сході Європи між 1839 і 1841 рр. Ця криза справді влаштовувала Меттерніха, допоки загрозливим чинником була Франція, а не Росія, й епіцентр зливи містився на Райні і Леванті. Це підтверджувало його доктрину про те, що криза на Балканах започаткує революції в Європі, й, безперечно, якби не йшлося про наявну революційну загрозу з Франції, цар Ніколай не провадив би такої непогрішно консервативної політики, відверто співпрацюючи з Австрією і Англією задля збереження цілісності Османської імперії. Так само послаблення Туреччини не минулося даремно для Ніколая, тим часом як пам'ять про слабкість Росії в 1829 Р- швидко танула. Протягом 1840-х рр. Росія все відвертіше ухилялася від політики status guo на Балканах, повертаючись до схем поділу, що спричинили розрив з Австрією в 1829 р. Меттерніх мусив шукати нових союзників. Він не міг розраховувати на підтримку Пруссії, байдужої до балканських проблем, Англія ж трималася осторонь через суміш ліберальних сентиментів йобґрунтованих сумнівів у силі Австрії. Залишалася Франція, й Меттерніх протягом останніх років почав сподіватися на союз із консервативними силами Франції, аби втримати status guo спочатку в Італії, а згодом на Балканах. Безуспішну франко-австрійську співпрацю, що виявилася такою руйнівною для Австрії під час Кримської війни, витворив Меттерніх. Але цей альянс не міг функціонувати без міцного консервативного уряду у Франції, такий уряд пізніше створив Наполеон III, але в 1847 р., це значно перевищувало можливості Гізо [20, с. 181].

Тож сумніви в стабільності Франції знову спонукали Меттерніха до залежності, хоча й цілком безперспективної, від Росії. Протягом тридцяти років Росія обіцяла допомогу проти „революції". У 1847 р., загроза революції не викликала сумніву й Меттерніх більше не потребував перебільшувати її. Повстання в Галичині стало лише першою краплиною польської зливи, Ломбардія перебувала в стані відкритого повстання, а тамтешні австрійські солдати переховувалися від неї в казармах. Угорщина під проводом Кошута вийшла з-під контролю Відня, й навіть у самій австрійській столиці ліберальні гуртки збиралися просто на очах поліції. Революційна загроза була загальною, тому Росія не виступила проти неї. Два царі, Александр і Ніколай, сприйняли доктрину Австрії як європейської необхідності, але розуміли її як союзника, а не сусіда, що потребує лише захисту [23, с. 30].

В разі російського вторгнення для придушення революції, Росія перетворилася б на об'єкт ненависті всіх чотирьох „панівних націй": поляків, мадярів, німців та італійців, до того ж, це загрожувало появою нового Наполеона. Для Росії участь у врятуванні Меттерніха дорівнювала повторенню 1812 р. Натомість, Росія відмовилася від союзу, зберігши статус великої держави та, як і в 1939 р., самоусунулась з європейських справ, купуючи час ціною ідеологічних принципів. Така оборудка виявилася для Росії вигідною. Але вона означала крах Меттерніха. Він, який ніколи не діяв самотужки, залишився тепер сам на сам із революцією, без зовнішніх союзників або внутрішньої підтримки. Його суперники при дворі й навіть члени імператорської родини поклали всю провину на нього й щиро вірили, ніби з його відходом справи налагодяться самі собою. Але стара Австрія впала разом із Меттерніхом, а замість неї постала австрійська проблема й навіть сторічний європейський конфлікт не повернув Центральній Європі тієї стабільності, яка була зруйнована 13 березня 1848 р [26, с. 56].

Таким чином, передумови та причини революції в Австрійській імперії визрівали в наслідок загострення розвитку внутрішньополітичних проблем та протиріч зумовлених багатонаціональним складом населення Австрійської імперії.

Розділ ІІ Події „Весни народів" в Австрійській імперії

Причина до революції в Австрійській імперії знайшлась швидко. Після того як внаслідок катастрофічного, неурожаю минулорічна осінь пройшла під знаком голодних заворушень, 1848 р., розпочався „Міланським сигарним бунтом", страйком патріотично налаштованих італійських курців, який мав бути протестом проти австрійської фіскальної системи. Кризові настрої панували також і в Богемії. Звістки про Паризьку Лютневу революцію спричинилися до спалаху активности в Угорщині, де Лайош Кошут негайно почав вимагати демократичної представницької конституції [17, с. 484].

У Відні також доволі безбоязно й у відкритих обговореннях вимагали „конституції", тобто представницького основного закону західного зразка. На адресу двору та урядових установ посипалися петиції відповідного змісту. Найтемпераментніше виступали студенти, їхнє звернення до імператорського двору було відхилене, 13 березня вони вирішили звернулися до щойно скликаного Станового зібрання (штатів). Перед кам'яницею на Геренґассе зібрався великий натовп, який відтак проник на подвір'я та в переходи будівлі. З промовою виступив лікар доктор Адольф Фішгоф, зачитали прокламацію Кошута. Станове зібрання, опинившись у скрутному становищі, мало намір направити до двору дуже ввічливе та стримане звернення. Коли ситуація почала набувати загрозливого характеру, саперний батальйон отримав наказ очистити Геренґассе. Гідний жалю наказ стріляти призвів до численних жертв. На вузьких вулицях центру Відня, наче з-під землі виросли барикади, у передмістях безвідповідальні елементи підпалювали фабрики, брали приступом поліційні відділки, кількох урядовців лінчували [3, с. 47].

Перелякавшись загострення ситуації, при дворі під впливом ерцгерцогів Йоганна та Франца (називали навіть його дружину Софію) подумували, щоб принести когось у жертву народним настроям. До нічого кращого, ніж відставка Меттерніха не додумалися. Не посоромилися у не надто тактовній формі повалити людину, яка, наостанок хоч і не зовсім вдало, проте завжди самовіддано й лояльно десятки років прослужила династії і державі. А загалом вагалися: вдатися до насильства чи далі йти на поступки. Віденські городяни створили Національну гвардію, у якій студенти сформували власний Академічний леґіон. 14 березня відбулося скасування цензури. Міністри поліції графа Йозефа Зедльницького та (мабуть, не зовсім справедливо) однаково ненависного бургомістра Іґнаца Чапку спіткала доля Меттерніха [1, с. 145].

Тих, хто поліг 13 березня, поховали з почестями. Глибоке вражання на присуткіх справив своєю появою військовий капелан Академічного легіону професор Антон Фюстер, революційно налаштований католицький священик.ідером цієї „імперської й монаршої" революції стала ерцгерцогиня Софія, дружина брата імператора Франца Карла і мати Франца Йосифа; за якою йшли всі, хто заздрив Меттерніхові, й, особливо, вузька, ультрамонтанійська група, для якої Меттерніх був занадто просвітницьким і реформаторським діячем. Ландтаг Нижньої Австрії, на який Меттерніх завжди покладався, мав бути використаний як засіб тиску на нього.

Віденська революція 13 березня розпочалася як двірцевий заколот, але незабаром вона засвідчила необачність втягування мас до придворних інтриг. Пристрасті у Відні розбурхала радикальна угорська агітація у Братиславі, а 3 березня Кошут особисто прибув до Відня надихнути активність натовпу. Земельний ляндтаг Нижньої Австрії зібрався 13 березня й, як і передбачалося, висунув вимогу відставки Меттерніха. Але всупереч планам, цю вимогу підхопили вулиці й сталася справжня революція. Вуличних боїв вдалося уникнути лише через повний розвал урядових сил; якби ж вони чинили опір, Габсбурзька монархія була б зруйнована. Меттерніх пішов із посади, й Стара Австрія зникла разом із ним. Влада у Відні перейшла від існуючої адміністрації до студентського комітету, який являв собою єдиний захист від пролетарських „ексцесів". Системі Меттерніха завдали остаточного удару. 18 березня Ломбардія, впевнившись у. силі революції, повстала й звернулася по допомогу до короля Сардинії. Це, своєю чергою, спричинило повстання у Венеції й проголошення Венеційської республіки. Італійська місія Австрії закінчилася, а її війську кинули виклик навіть у місцях його зосередження [2, с. 46].

Падіння Меттерніха вичерпало програму „імперської" революції. Виникла посада відповідального прем'єр-міністра, але залишилося нез'ясованим, перед ким він відповідає. Першим прем'єр-міністром став Коловрат, який на кілька днів заступив посаду Меттерніха. Новим міністром закордонних справ став Фікельмонт, якого Меттерніх уже давно назвав своїм спадкоємцем. 15 березня на невизначений чітко час пообіцяли скликати Загальні збори станів „із розширеним представництвом буржуазії", а з 10 до 17 квітня у Відні засідав „центральний комітет станів" [26, с.56].

Loading...

 
 

Цікаве