WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії - Курсова робота

Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії - Курсова робота

Курсова робота

на тему:

Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії

Зміст

Вступ............................................................................................................3

Розділ І. Причини та передумови революції в

Австрійській імперії.................................................................................5

Розділ II Події „Весни народів" в Австрійській імперії.................14

Розділ ІІІ Поразка революційного руху та

формуваннянеоабсолютизму................................................24

Висновки..................................................................................................34

Список використаних джерел та літератури......................................36

Вступ

Актуальність даного дослідження полягає у висвітленні причин, передумов, та наслідків революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії у світлі цивілізаційного підходу сучасної історичної науки. Нам потрібно переосмислити наукові праці з даної проблематики, особливо радянського періоду, очистити їх від ідеологічних нашарувань.

Об'єктом дослідження виступає багатонаціональна Австрійська імперія у контексті еволюції внутрішньополітичних процесів під час „Весни народів" 1848-1849 рр.

Предметом курсової роботи є особливості і закономірності розвитку революційних процесів 1848-1849 рр. в Австрійській імперії

Хронологічні рамки нашого дослідження охоплюють період з 1848-1849 рр. Нижня межа - 1848 р., початок революції в Австрійській імперії, верхня межа - 1849 р. - придушеня революції та встановлення неоабсолютизму. . Територіальні межі – територія Австрійської імперії станом на середину ХІХ ст. . Мета даної роботи – об'єктивне висвітлення проблеми революційних подій в Австрійській імперії, загострення національного питання, процеси формування конституційної монархії. Особливу увагу в роботі приділено тим питанням, які ще не досить повно висвітлені в історіографії.

Для реалізації мети нам потрібно вирішити наступні завдання:

  • Проаналізувати наявні джерела для розкриття подій революції у Австрійській імперії;

  • Дослідити ступінь наукової розробки теми в історіографії;

  • Висвітлити причини та передумови революції в Австрійській імперії;

  • З'ясувати еволюцію пробудження національного руху в Австрійській імперії;

  • Висвітлити проблему лібералізму під час революції;

  • Проаналізувати проблему неоабсолютизму як форму поразки революції.

Автор при дослідженні даної теми опрацював певну кількість матеріалів для всебічного висвітлення поставлених питань.

Під час роботи над темою автор підходив до розв'язання завдань конкретно історично, керуючись принципами об'єктивізму та історизму. В процесі дослідження теми використовувались методи порівняльного аналізу, узагальнення та синтезу матеріалів і проблемно-хронологічний підхід у викладі матеріалу.

Огляд джерел та літератури. Основною джерельною базою нашого дослідження є законодавчі акти, постанови, проекти, декрети, відозви та листівки, декларації, меморандуми доби „ Весни народів" 1848-1849 рр. в Австрійській імперії. Вони опубліковані в хрестоматіях з Нової історії, та Історії південних та західних слов'ян, під редакцією радянських істориків А. А. Губера і А. В. Єфімова [1], та В. Г. Карасьова [2]. Революційні події в Австрійській імперії 1848-1849 рр. в українській історіографії вивчали І. Брик [15], І. П. Крип'якевич [16], а на даний час цією тематикою займається Л. Зашкільняк [18]. Серед радянської історіографії слід виілити праці таких вчених Ф. А. Потьомкіна і А. І. Молотова [25], Е. Прістера [24], І. І. Лещеловська і В. І. Фрейдзон [19], Т. М. Ісламов і А. С. Мильніков [22], І. І. Удальцов [27]. У сучасній російській історіографії даною проблематикою займаються Є. Нідерхаузер [21] та І. Орлик [23]. Серед світової історіографії слід виділити праці англійського дослідника А. ДЖ. П. Тейлора [26], австрійського вченого Е. Цьольнера [28], чеського історика Ф. Дворніка [17].

Таким чином, даній проблемі присвячена належна увага, та вона ще недостатньо вивчена в історичній науці.

Практичне значення. Матеріали роботи можуть бути використані в розробці нових курсів з історії Австрії, історії слов'янських народів, та історії України. Матеріали роботи будуть важливим та суттєвим доповненням при підготовці лекційних курсів, навчально-методичних посібників і рекомендацій у системі освіти.

Структура курсової роботи побудована за хронологічним принципом. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Розділ І. Причини та передумови революції в Австрійській імперії.

Зі смерті Франца розпочалося передреволюційне міжцарів'я, дивний період очікування, який неминуче мав закінчитися „потопом". Новий імператор Фердинанд був недорікуватим епілептичним рахітиком, й виявив характер чи не в єдиному своєму змістовному вислові: „Я імператор і хочу локшини". Меттерніх розумів потворність імперії без імператора, але підтримував небажання Франца змінити свого наступника. Передусім, не було гідної альтернативи: Франц Карл, молодший брат, хоча й не був душевно хворим, але так само не мав якостей правителя; до того ж Меттерніх підкреслював, що зміна спадкоємця захитає принципи спадкової монархії. Справжні ж мотиви Меттерніха були практичнішого, суто дипломатичного штибу: із неспроможним керувати імператором Меттерніх міг стати справжнім правителем Габсбурзької монархії й врешті реалізувати свою програму консервативних реформ. Але йому бракувало самовпевненості Рішельє або Бісмарка, тож, навіть тепер, сподіваючись убезпечити себе, мусив ховатися за спиною ерцгерцога Лева, найвпливовішого з братів Франца. Здібними членами Габсбурзької родини були ерцгерцог Карл, талановитий військовий організатор, і ерцгерцог Йоганн, переконаний ліберал; але обидва вони виступали за реформи й критикували Меттерніха, тому залишалися осторонь влади [26, с. 47].

Дипломатія Меттерніха виявилась неспроможною в конструктиві. Нічого не змінилося, чи, радше, все змінилося на гірше. Повноваження імперської влади отримала статс-конференція Лева, Меттерніха і Коловрата, яка визначала справи, що їх мали розглядати міністри. Вона знову виконувала роботу міністрів, як це робив і Франц, але із ще більшою тяганиною. Коловрат і Меттерніх ненавиділи один одного, а Лев ненавидів будь-яку активність. Таким чином, більшість завжди була проти будь-яких рішень і повністю їх гальмувала.почуттями. Богемський сейм, що складався виключно з великих землевласників, грався в чеський патріотизм. У 1840 р., він проголосив своє право „вивчати" і відхиляти пропозиції, що до нього надходили; в 1846 р., вимагав відновлення прав, що існували до битви біля Білої Гори та „Виправленого Статуту" 1627 р. Тобто, нащадки чужинців, що потрапили до Богемії з волі Габсбурґів, тепер вимагали для себе права тих чехів, місце яких вони посіли, так само, як англіaйські власники ірландських земель у XVIII ст. виступили захисниками ірландської незалежності. Ці богемські аристократи абсолютно не розумілися на чеському націоналізмі. Заздрячи привілеям своїх угорських родичів, вони сподівалися, що завдяки дешевим історичним претензіям позбудуться імперських чиновників і імперських збирачів податків[25, с. 119].

Національних інтелектуалів до дії також спонукав угорський приклад. Не маючи інших союзників, вони співпрацювали з великою аристократією в сеймах. Найвпли-вовіший із чеських будителів, Палацький виріс в Угорщині й гадав, що богемська, як і угорська, знать може набрати національного характеру; до того ж в Угорщині Палацький навчився шанувати титули і не вірити у власні сили. Імперський уряд також, хоча й відкидав „конституційні" вимоги сеймів, був готовий розіграти богемську карту проти Угорщини, аби висміяти останню. Уряд і раніше розглядав слов'ян як імовірних спільників радше проти Угорщини, ніж проти німців. Ця лінія габсбурзької політики тяглася з часів правління Леопольда II, який, погрожуючи сербським повстанням, примусив Угорщину до компромісу, а в 1791 р., прослухавши лекцію першого чеського просвітителя Добровського про слов'янську єдність, заснував чеську кафедру в Празькому університеті. Тепер, у 1840-і рр., богемську знать, з її німецькими прізвищами й космополітичним вихованням, заохочували писати праці на уславлення чеської культури й навіть захищати вимоги словаків в Угорщині [23, с. 22].

Визначною передреволюційною подією була перемога непримиренного мадярського націоналізму в Угорщині, тобто перемога Кошута над Сечені. Сечені пропагував національні почуття, сподіваючись переконати знать відмовитися від права не сплачувати податки. Символом його політики став міст через Дунай у Будапешті, побудований на перші зібрані з маєтків знаті кошти. Безперечно, Сечені хотів, аби Угорщина стала модерною національною державою, але сподівався досягти цього в результаті природного розвитку й без ворогування з імперським урядом. Він не надто симпатизував неосвіченому дрібному дворянству, що сиділо по своїх маєтках; його ідеалом були віги, альянс великої аристократії. Заздрячи привілеям своїх угорських родичів, вони сподівалися, що завдяки дешевим історичним претензіям позбудуться імперських чиновників і імперських збирачів податків. Національних інтелектуалів до дії також спонукав угорський приклад. Не маючи інших союзників, вони співпрацювали з великою аристократією в сеймах [23, с. 24].

Loading...

 
 

Цікаве