WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Формування соціальних настанов у російськомовному регіоні - Реферат

Формування соціальних настанов у російськомовному регіоні - Реферат

Від теоретичних конструкцій повернімося тепер до нашого прикладу. Будь-яка новація в галузі мови - вимога до ведення діловодства українською мовою, введення навчальних курсів "на мові" у школах та вузах, відкриття нових закладів (навчальних чи адміністративних), де вимагається говорити українською мовою, - викликає деякий природний протест, оскільки для більшості порушується звична, усталена цінність - міжособистісне спілкування російською мовою. Перехід на іншу мову спілкування потребує певних зусиль, а отже, викликає обурення тієї частини людей, які ці зусилля докладати не бажають. Окрім того, час від часу у ЗМІ (не обов'язково регіональних, у всеукраїнських теж) з'являються публікації про утиснення прав російськомовних громадян, про адміністративні вказівки щодо зменшення кількості російських шкіл у тому чи іншому місті чи районі. Ці публікації (часто ініційовані радикалами) підігрівають суспільні настрої, і "статус російської мови" стає питанням державного значення, яке починає переважати будь-які інші. Тепер уже і жодна програма кандидата в депутати чи президенти не обходиться без "мовного" пункту.

За даними останнього перепису, на Донеччині, де мешкає 4,825 млн чол., росіяни складають всього 38,2%, а українцями себе вважають 56,9% населення. Разом з тим, регіон залишається "російськомовним". Які перспективи розвитку ситуації?

Очевидно, що адімінстративні заборони та постійні обіцянки вирішити "мовне питання" тільки посилюють соціальні та особистісні негаразди. Треба шукати інші способи повернути наших громадян у лоно української мови. Треба не протиставляти українську іншим мовам нашого регіону й країни шляхом надання їй офіціозу і примусу до спілкування. Головне концептуальне питання, що постало сьогодні з усією очевидністю, - про співвідношення між українським мовним началом та російським. Чи здатна українська стихія задовольнити усі потреби української людини? Чи здатна українська культура до внутрішньої та зовнішньої самодостатності? А якщо ні, то яке місце повинна займати в душі, голові та побуті людини ця сама "українськість"?

На всі ці питання сьогодні, на жаль, не можна відповісти позитивно. Але це сьогодні. Українська культура, мова переживають справжній ренесанс. При цьому в силу ряду факторів процес протікає в основному еволюційно, тобто безконфліктно. Які результати можна бачити вже зараз? Якщо на 1990 р. на Донеччині було близько 100 малих, виключно сільських шкіл з українською мовою, і в них вчилися всього 3% школярів краю, то сьогодні маємо близько 600 таких шкіл в усіх містах і містечках області. Більшість батьків при соціологічному опитуванні вважають обовўязковим для своїх дітей знання української мови, яка вже стала фактором майбутньої карўєри. Це тільки невеликий штрих, який віддзеркалює існуючі тенденції.

Але ще бракує українству необхідного "бренду", бракує "моди на все вітчизняне, яка вельми необхідна для масового сплеску "українізації" українців. А що такий "бренд" і "мода" взагалі можливі у сучасній ситуації, переконливо довели ряд "проривних" проектів українського "шоу-бізнесу" ("Океан Ельзи", Руслана, Олександр Пономарьов, Олег Скрипка та інші).

Давно відзначено, що характер культурної орієнтації великою мірою залежить од виховання та освіти, але не тільки від них. Національні почуття належать до ірраціонального боку людської психіки, вони складніші за переконання, які моделюються на раціональному рівні. Вірогідно, що для більшої частини етнічних українців Східної України прийнятним є не "заміна" ціннісної парадигми, а "реверс" мовного поля з російсько-українського на українсько-російське. Щось подібне сталося свого часу і в Чехії (чесько-німецький мовний реверс).

Тоді - порядку денного, можливо, саме зникне питання про особливий статус російської мови і про те, чи треба навчатись української і спілкуватися нею повсякденно. До цього з'явиться бажання, і далі сформуюється потреба у такому спілкуванні.

Насамкінець декілька пропозицій щодо формування домінантного статусу української мови (який, ще раз хочемо наголосити, домінантний, як у гостинної господині, що опікується своїми гостями та відповідає за них).

1. Треба свідомо створювати у в очах українського населення та світової спільноти образ української культури як повноцінної та самодостатньої культурної системи, яка має і високий елітарний поверх, і поверх масової культури, і андеграунд, і всякі маргінальні явища - аж до національного порно. А українська мова має бути покликана обслуговувати всі ці поверхи. Саме тому свою роль в українській культурі відіграють і талановитий Андрій Данилко в образі Вірки Сердючки (він цікавий швидше не як носій української мови і культури, а як типаж перехідної епохи), і "рафінований" Юрій Андрухович, чиї твори розраховані на невелике коло поціновувачів.

2. Треба скрізь так чи інакше поширювати свою мову і створювати їй позитивний імідж: збільшувати кількість періодичних видань, що виходять українською мовою, більшими тиражами друкувати українські книжки, а також робити їм рекламу шляхом написання рецензій та анонсів. Треба намагатися, щоб у свідомості всіх жителів регіону українське, особливо культура і мова, знаходилось би в тій самій площині, в тому самому вимірі, що й російське та західноєвропейське. Навіть побіжне згадування у розмові, лекції, в статті українських прикладів з літератури та мистецтва поміж іншими, алюзії, ремінісценції, відсилання до українського культурного контексту - справа корисна. Наприклад, говорячи про образ Дон Жуана у світовій літературі, треба починати з "Камінного господаря" Лесі Українки, - який є не менш цікавим та досконалим поетичним шедевром, ніж твори Пушкіна, Гумільова, Тирси де Моліна, Байрона чи Мольєра. А поруч з "Пам'ятником" Горація, Державіна, Пушкіна, Міцкевича треба обовўязково поставити чудового вірша Максима Рильського.

3. Російська інтелігенція створила кілька цікавих і дуже привабливих культурних міфів: про "Золотий вік" Пушкіна, про Достоєвського, про "Срібний вік" Блока, Єсеніна, Гумільова, Ахматової, Цветаєвої, про російський авангард 1920-х, про покоління "шістдесятників" - Євтушенка, Вознесенського, Окуджаву та про чарівну привабливість "застійного" кіно Л. Гайдая та Е. Рязанова. Міфотворчі здібності української інтелігенції виявилися значно слабшими (хоча вони є - візьмімо хоча б "Празьку школу", "Літературу діаспори" чи творчість "шістдесятників" В. Симоненка, Л. Костенко, І. Драча, В. Коротича, Б. Олійника, В. Стуса, Григора Тютюнника), тому жодна по-справжньому варта уваги доба в українській культурі не зацікавила росіян, та й українців у своїй масі ще за звичкою обходить стороною. Треба "розкручувати", підкреслювати та пропагувати якраз ті явища, яким не було прямих аналогів у російській культурі. До таких можуть належати: ряд історичних міфів докиївського періоду, православно-уніатська полеміка кінця XVI - початку XVII століття, доба високого українського бароко XVII-XVIII століть, поезія Шевченка, український модерн з його неповторною архітектурою, графікою, живописом, український літературний експресіонізм й імпресіонізм, та й уся культура 1920-х років - "Розстріляне Відродження", українська пісенна культура 1960-1970-х років (П. Майборода, Білаш, Сабадаш, Шамо, Івасюк, Поклад) та українське "поетичне" кіно. Цікавими можуть бути і явища, яким є аналоги в російській культурі, - чи то український романтизм (М. Петренко, В. Забіла, П. Куліш, М. Костомаров), чи то сучасна українська естрада, рок-музика, андерграунд, літературний постмодернізм.

Головне - нікому нічого не треба нав'язувати, краще змусити людей розвиватися самостійно - необхідно лише їх заінтригувати, зацікавити в українській справі. Свідомим людям треба позбуватися іміджу "професійних українців". Треба реалізуватися в якій-небудь не-українській сфері (приміром, професійній), а в сторонніх людей створювати враження, що "українство" - це ознака не провінційності та другорядності, а, навпаки, ознака шляхетності та порядності.

Література:

1. Тощенко Ж., Харченко С. Социальное настроение. - М., 1996.

2. Бурдье П. Социология политики. - М., 1993.

3. Гриндер Дж. Коммуникатор и его функции // Современные проблемы социальной коммуникации. - СПб., 1996.

4. Почепцов Г. Коммуникативные аспекты семантики. - Киев, 1987.

5. Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея. - Донецьк: Східний видавничий дім, 1999.

Loading...

 
 

Цікаве