WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Формування соціальних настанов у російськомовному регіоні - Реферат

Формування соціальних настанов у російськомовному регіоні - Реферат

Реферат на тему:

Формування соціальних настанов у російськомовному регіоні

Українська мова була й залишається основною ознакою української ідентичності. По ній нас упізнають у світах. Її вивчають і нею говорять в Україні іноземці, що приїжджають до нас з добром і миром. Пісенність, "солов'їність" нашої мови - це, сказати б, зовнішній вияв українськості. Але є і глибинний: вона - вмістище досвіду поколінь, самобутнього народного світобачення, логіки, образотворення. Усього того, що тепер називають менталітетом. Про те, що мова визначає свідомість людини, її помисли й вчинки, переконливо писали такі видатні вчені, як В. Гумбольдт і О. Потебня, у ХХ столітті - Е. Сепір і Т. Ворф, а особливо Р. Барт і вся школа структуралістів-семіотиків. Останні особливо відзначали цінність мови як основи самоідентифікації людини і народу. Звідси ж і її провокативна роль у конфліктах самоутверджень на особистісному рівні та на рівні національних спільнот.

Певна річ, людська думка завжди шукала виходу з лабіринту мовних колізій.

Окрім утопічних прожектів, спрямованих на досягнення мовної єдності людства, існують й інші, більш гуманістичні підходи, в основу яких закладено принцип абсолютної самоцінності кожної мови і кожної культури, відповідно до абсолютної самоцінності кожної людини і кожного народу. Але від загального принципу, навіть прийнятного для всіх, - шлях до конкретних розв'язань конкретних проблем важкий, тернистий і часом нездоланний. Об'єктивна складність питання, можна сказати, ще більш обтяжується, коли мова заходить про окремий територіальний осередок, який засоби масової інформації охрестили "російськомовний регіон". Не зважаючи на те, що з їх легкої руки ми на всі лади оперуємо цим поняттям, навряд чи хто може назвати хоча б одне наукове дослідження, в якому було б розкрито його зміст, показано його масштаби, регіональну локалізацію, якісне наповнення, діапазон виявів і градації, ситуаційну зумовленість, вплив на якість культурного життя суспільства і на перспективи української культури та українства взагалі.

Але виявлення та опис способів, які формують соціальні настанови на домінування певної мови, а отже, обумовлюють перспективу мовної ситуації в регіоні, важливе не тільки з огляду на те, щоб зрозуміти справжню сутність його "російськомовності" або "іншомовності", але й для того, щоб визначити конкретний механізм реалізації державної мовної політики з метою забезпечення суспільної та національної єдності.

Почнемо з очевидного. Українська мова в нашому регіоні - мова так званої "титульної", корінної і найчисленнішої нації - не вповні присутня в суспільному житті. Вона витіснена на периферію засобів масової інформації, наукового життя, зрештою, і міського побуту. Відповідно в багатьох сферах життя переважає російська мова, російська культура, звичайно, не в натуральному, а в запозиченому вигляді. З роками, не дивлячись на більш лояльне (точніше - байдуже і неагресивне, як це було на початку 90-х років) ставлення більшості населення регіону до української мови, розуміння її необхідності, ми не можемо констатувати збільшення кількості її палких прихильників, які б свідомо і неупереджено вибирали її як мову щоденного спілкування, навчання, наукової чи мистецької творчості.

Постає кілька запитань: чи це нормально; чи це справедливо; як це пояснюється; як може розвиватися ця ситуація далі?

Якщо російськомовність вважати за специфічну характеристику соціальної картини світу будь-якого жителя нашого регіону і ставитися до неї неупереджено, сприймати її як даність, то найбільш доцільним способом зміни мовної настанови є, на думку багатьох суспільствознавців [1-3], зміна усталеної в суспільстві (або у свідомості індивіда) картини соціального світу. Криза настанов, і це відомо, обов'язково повинна змінитися стабільністю, а які цінності будуть лежати в основі нової ціннісної парадигми, суттєво залежить від тих суб'єктів державної політики, до компетенції яких входить формування мовної ситуації та забезпечення мовної стабільності.

Розглянемо спочатку характеристики наявної (перехідної) ситуації, яка може бути використана для пропаганди позитивної настанови на домінування української мови.

На процеси творення соціальних настанов в перехідному періоді впливають як мінімум два фактори. По-перше, це швидкість соціальних змін, що перевищує адаптивний потенціал суспільної свідомості. Люди однаково важко сприймають і велику кількість форм власності, і зміни цін на товари (особливо широкого вжитку), і нові вимоги до діловодства (в тому числі і вимогу вести його українською мовою, не вживаною в цій сфері раніше). По-друге, це велике число наявних процесів руйнування чи перебудування порівняно з процесами звичної стабілізації. В цьому випадку відбувається різка зміна напрямів та темпів розвитку, невизначеність кінцевих цілей та неадекватне сприйняття змісту соціальних перетворень різними соціальними верствами та інституціями. Що стосується мовної політики, то нині втрачена та динаміка, яка спостерігалася в час здобуття незалежності. Окрім об'єктивних причин цього спаду, які обумовлюються названими факторами, існують і суб'єктивні - незацікавленість державних структур, "втома" громадських інституцій, пряма політична протидія з боку певних груп. Закон про мови не виконується, програми підтримки української мови (як і культури) не здійснюються - як через відсутність належного фінансового, технічного, організаційного забезпечення, так і через брак або невиявленість державної волі.

Але ж суспільство не може існувати без певних "точок відліку", загальноприйнятих критеріїв. І для їх набуття на перше місце виходять ціннісні настанови окремого індивіда чи суспільного осередку, які і формують соціальну картину світу. Це формування відбувається в процесі комунікаційних актів, тобто можна сказати, що в процесі комунікації світ набуває змісту.

Відомий фахівець у галузі комунікативістики Г.Почепцов [4] зазначає, що сучасна картина соціального світу більш, ніж будь-коли піддається маніпуляціям завдяки комунікативним стереотипам та комунікативним міфам. В утворенні нових стереотипів важливу роль відіграють засоби масової інформації, які використовують для цього передусім апеляцію "інших" (країн, народів, людей, суспільств). Для формування позитивного стереотипу державної мовної політики, на нашу думку, було б ефективно застосувати для формування нової суспільної свідомості спосіб, яким скористався свого часу чеський народ для відновлення національної мови та набуття нею домінантних позицій у країні. Його дуже докладно проаналізував І. Пасько у роботі про громадянське суспільство [6, с. 112]:

"... чеський політолог Мирослав Грох виділяє три етапи розвитку нації: академічний, культурний, політичний. Слід зауважити, що це зовсім не універсальна формула, але в західнослов'янському варіанті спрацьовує саме вона. На академічному етапі певна етнічна група виокремлюється з решти спільнот. Потім об'єктом дослідження стають мова, фольклор, етнографія, світогляд цієї групи. Все це здійснює купка інтелектуалів, натхненних ідеєю національного відродження власного народу, але мовою іншого, більш розвиненого народу, в рамках його культури і систем мислення.

Другий етап - найважливіший. Народна мова підіймається до рівня літературної, мови політики, економіки, права, науки тощо. Створюються література, мистецтво, філософія, соціально-економічна культура, система освіти і засоби масової комунікації. Паралельно вирішуються дві проблеми: створення механізму повноцінного функціонування національної культури і створення шедеврів літератури та мистецтва світового рівня. Саме ці шедеври будуть головними аргументами підтвердження світовому співтовариству народження нації... ".

Слід пікреслити, що у суспільній свідомості будь-яка ієрархія цінностей ґрунтується на конвенціональності та соціальному консенсусі. А на перехідному етапі динаміка та характер консенсу сів важко передбачувані. В цьому випадку стара ієрархія цінностей не встигає вичерпати себе, вона або подовжує розвиватися автономно, і тоді сприяє ще більшій дестабілізації, або вплітається в нову і виступає своєрідним "буфером" змін. У першому випадку має місце жорсткий варіант адаптації і навіть (у граничному варіанті) "культурний шок" суспільства, який є тим більший, чим більш несхожі між собою стара та нова ціннісні парадигми. У другому випадку адаптивна ситуація мўяка і розвивається позитивно й еволюційно.

З "культурним шоком" безпосередньо пов'язана проблема соціальної (або культурної) ідентичності - ситуація, коли звичні норми, образи, цінності втрачають свої кордони і свою цінність. Окрім того, втрачаються позитивні уявлення про суб'єкта ідентифікування. У результаті відбувається корінна ломка стандартів поведінки, порушення причинно-наслідкових зв'язків. Наростають ворожість, агресивність, розвивається процес "перенесення відповідальності". Підсумком стає стійка девіантна орієнтація суспільної свідомості, що істотно полегшує маніпулювання шляхом активізації "негативних цінностей" (або антицінностей). Інаша річ - "м'яка адаптація", коли в ній зацікавлена і бере участь більшість суспільства. Зміна ціннісних настанов сприймається більш органічно, і тут можна говорити не про маніпуляцію свідомістю, а її коригування ("повернення до джерел").

Loading...

 
 

Цікаве