WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціально-політичний розвиток світу на порозі ХХІ століття - Реферат

Соціально-політичний розвиток світу на порозі ХХІ століття - Реферат

Реферат на тему:

Соціально-політичний розвиток світу на порозі ХХІ століття

Ця тема посідає особливе місце в курсі політичної історії. Значення її полягає в тому, що в ній розглядаються актуальні проблеми сучасного світу і тенденції його розвитку. А найголовніше те, що в цей період відбулися події, які докорінно змінили політичну карту світу і співвідношення в ньому політичних сил: соціально-економічні й політичні зміни в східноєвропейських країнах і розпад світової системи соціалізму; розпад СРСР і створення на його території незалежних держав. Ці події ще вимагають поглибленого вивчення, адже вони є найважливішими подіями в політичній історії останнього 15-річчя XX століття, але вже тепер можна сміливо стверджувати, що вони мають величезний вплив на подальший розвиток світової історії.

Окрім того, науковці різних країн, передусім СРСР і США у 1983 р. вперше сформулювали висновок: удосконалення зброї масового знищення зробило світову війну практично неможливою. Чому? Тому, що розв'язання за сучасних умов ядерної війни призвело б до глобальної екологічної катастрофи, до загибелі цивілізації. Практично йдеться про дальше існування людства і навіть самого життя на Землі. Ось чому проблема війни і миру, проблема виживання людства стала першочерговою, найактуальнішою проблемою сучасності. Цей надзвичайно важливий висновок необхідно враховувати політикам, керівникам усіх країн світу.

Вивчаючи дану тему, студенти мусять усвідомити, що нові сили, які прийшли до керівництва СРСР на чолі з М. Горбачовим у квітні 1985 р., розуміючи складне становище суспільства, стали на шлях радикальних змін у ньому. Реформаторам із самого початку було зрозуміло, що країна вражена економічною кризою. Із цього випливало і сформульоване тоді стратегічне завдання: прискорення соціально-економічного розвитку радянського суспільства.

Рекомендуємо студентам продумати і дати відповіді на запитання: чому гасло "прискорення" незабаром змінилося гаслом "перебудови"? У чому полягали потреба і суть перебудови? Що було головною метою, основним напрямком перебудови? Які позитивні результати перебудови? Покажіть непослідовність і суперечливість здійснення перебудови.

Хід подій показав, що Михайло Горбачов, як ініціатор перебудови, не мав конкретного плану її здійснення. Перебудова глибоко не готувалася, реформи не прогнозувалися, здебільшого все відбувалося спонтанно, імпровізовано, під тиском обставин.

Захоплений політичною боротьбою, М. Горбачов гадав, що економічні проблеми вирішаться самі собою. Зрештою відбувся катастрофічний економічний спад. Дедалі більше загострювалися національні конфлікти, почалися міжнаціональні війни. Рівень життя населення швидко погіршувався. Суспільство переживало період розброду та хитань.

Можливість проведення кардинальної перебудови без погіршення економічного, правового та культурного капіталу суспільства була втрачена. Зрештою, і сама перебудова була дискредитована. Вона не розв'язала жодної фундаментальної проблеми з тих, що стояли перед суспільством. Яких головних помилок припустився М. Горбачов як ініціатор перебудови?

Студенти мають осмислити, що перебудова передбачала демократичні реформи політичного режиму СРСР. У 1987—1988 рр. була сформульована реформаторська політична концепція і здійснені реальні політичні реформи. Розкрийте їхню сутність і значення.

Із червня 1989 до початку 1990 р. радикальна опозиція домоглася реалізації вимоги про відміну 6-ї статті Конституції СРСР (про КПРС як керівну силу радянського суспільства), що мало велике значення для ліквідації політичної монополії КПРС. Сама КПРС розкололася. Вона виявила цілковиту нездатність вести політичну боротьбу в умовах плюралізму. Перебудова на основі соціалістичного вибору зайшла в безвихідь. Розпочався процес суверенізації республік.

Студенти мусять зрозуміти й розкрити суть подій, які відбулися 19—21 серпня 1991 р. Ці події підвели риску під перебудовою. Після них у країні склалася принципово нова ситуація. Система, яку спочатку збиралися перебудувати, була зруйнована. Зруйновані імперські структури центру. КПРС була заборонена, відтак — ліквідований фундамент тоталітарно-бюрократичної держави.

Перебудова поступилася місцем процесу радикального зламу та заміни старих суспільних структур новими відносинами власності, державними і політичними інститутами.

Розлад радянської тоталітарної системи прискорив розпад Радянського Союзу як єдиної унітарної держави. Одна за одною проголошувалися як незалежні та самостійні колишні союзні республіки.

Значною подією стало підписання 8 грудня 1991 р. в Білорусі керівниками Республіки Білорусь, Російської Федерації та України угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

21 грудня 1991 р. в Алма-Аті керівники союзних республік колишнього Радянського Союзу підписали Декларацію про створення СНД. Все це означало, що СРСР фактично перестав існувати, закінчилася його історія. У зв'язку з цим 25 грудня 1991 р. М. Горбачов заявив про відставку з посади Президента СРСР.

Отже, перебудова, задумана як процес суспільного перевлаштування Радянського Союзу, тривала з квітня 1985 р. до серпня 1991 р. Уже в середині 1991 р. суспільні зміни втратили первісний перебудовчий зміст. Найголовнішим підсумком перебудови став розпад СРСР.

У наші дні у пресі дискутується проблема: чи була змова ліквідувати СРСР? Погляди деяких авторів книг, статей (Бориса Олійника, Едуарда Яковлєва, Станіслава Меншикова та ін.) сходяться на тому, що розвал і ліквідація СРСР були задумані на Заході задовго до 1991 р.

При цьому наводяться факти, документи про те, що США витратили трильйони доларів, щоб здобути перемогу в "холодній війні" проти СРСР. (Див.: Б. Олійник. Два роки в Кремлі. — К.: Сільські вісті, 1992. — С. 55—56).

Висвітлюючи зовнішньополітичну діяльність Радянського Союзу в умовах перебудови, потрібно навести конкретні факти подолання помилкових акцій у зовнішній політиці, яких припустилося керівництво Комуністичної партії та радянський уряд у роки застою.

Слід наголосити, що з середини 80-х років Радянський Союз змінив характер своєї зовнішньополітичної діяльності. Радянська зовнішня політика сприяла тому, щоб СРСР ні з ким не ворогував, мав нормальні взаємовигідні відносини з усіма країнами. На Радянський Союз починали дивитися не як на "імперію зла". Здійснювалися заходи, які свідчили про прагнення СРСР послабити міжнародну напруженість.

1986 року Організація Об'єднаних Націй почала обговорювати висунуту Радянським Союзом концепцію всеосяжної системи міжнародної безпеки. З ініціативи СРСР ООН прийняла важливі рішення про врегулювання внутрішніх конфліктів у Камбоджі, Анголі, Нікарагуа, Афганістані, на Кіпрі, було досягнуто припинення багаторічної війни між Іраном та Іраком тощо.

Головну увагу зверніть на радянсько-американські відносини в роки перебудови, які значно впливали на міжнародний клімат у цілому.

У другій половині 80-х—на початку 90-х років у радянсько-американських відносинах відбувся поворот від конфронтації і нарощування гонки озброєнь до взаєморозуміння, а в ряді питань — навіть партнерства.

Наприкінці 80-х років верховні органи влади СРСР прийняли низку важливих документів, що сприяли поліпшенню радянсько-американських відносин і зміцненню миру в цілому. Так, на І з'їзді народних депутатів СРСР (травень—червень 1989 р.) була прийнята постанова "Про основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики СРСР", у якій зазначалося, що Радянський Союз виступає за всебічну й послідовну демократизацію міжнародних відносин: скорочення озброєнь і збройних сил до гранично розумної оборонної достатності; повне усунення загрози застосування сили зі світової практики; подальше зниження, а потім і повне подолання військового протистояння.

Loading...

 
 

Цікаве