WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціально-політичні процеси в світі в 20—30-ті рр. - Реферат

Соціально-політичні процеси в світі в 20—30-ті рр. - Реферат

Це обумовлювало існування певних альтернатив розвитку країни. І хоча ці альтернативи не могли вийти за межі утвореної політичної системи з домінуючою роллю в ній ВКП(б), вони передбачали можливість або трансформування самої системи, або пристосування її до потреб суспільства.

Такий підхід підтверджується політикою більшовицької партії на початку 20-х років, коли в умовах глибокої соціально-економічної та політичної кризи, краху комуністичних ілюзій, було здійснено значний крок щодо стабілізації та подальшого розвитку суспільства. Ідеться про перехід від політики воєнного комунізму, яка проводилась Комуністичною партією під час громадянської війни і сприймалась як така, що відповідає ідеям комунізму, до нової економічної політики, що почала діяти з березня 1921 р. Звичайно ж, "стабілізації" було досягнуто й за рахунок суто репресивних заходів.

Протягом останнього десятиліття як в Україні, так і в країнах СНД, зокрема Росії, підготовлена значна кількість новітніх досліджень з цього питання (див., наприклад, Кульчицький С., Данилов В., Дмитренко В., Лельчук В.), спрямованої на теоретичне і практичне осмислення НЕПу як особливого етапу історичного розвитку Радянської Росії. Звернення до цієї літератури є важливим для розуміння суті НЕПу, її відмінностей від попередньої політики більшовиків та ролі в розвитку суспільства 20-х років.

Особливої уваги заслуговує питання про політичну систему радянського суспільства 20-х років. Вона будувалася на суперечливих явищах багатоукладності економіки, вільного економічного підприємництва та державної централізації, ідейної монополії Комуністичної партії. Це не могло не позначитися на суспільному житті, проявами якого стали як тенденції демократизму, так і тенденції авторитаризму. Саме в світлі цих тенденцій слід роз-глядати процес утворення СРСР (1922 р.), також як національно-культурні перетворення в національних республіках і, зокрема, процес українізації в Україні.

Наприкінці 20-х рр. державно-партійне керівництво країни на чолі зі Сталіним розпочинає заходи, які призвели до згортання НЕПу. Безпосередньою нагодою стала хлібозаготівельна криза 1927/28 рр., коли більшовицьке керівництво визнає за можливе застосувати адміністративний тиск щодо селян із метою вилучення т. зв. надлишків хліба.

Хоча зазначені дії кваліфікувалися як виняткові в надзвичайних умовах, ішлося фактично про ствердження командно-адміністративних методів для вирішення проблем соціалістичного будівництва.

Проти командно-адміністративних методів рішуче виступила група відомих діячів: М. Бухарін, О. Риков, М. Томський, М. Угланов. У відповідь опозиція до сталінського керівництва була розгромлена, що призвело до подальшого зміцнення особистої влади Сталіна, який, використовуючи в своїх інтересах контроль за кадровою політикою та спираючись на репресивні органи ("Шахтинська справа" 1928 р., процес "Промпартії" 1930 р., процес над "Спілкою визволення України" 1930 р. та ін.), зміг підкорити собі партійний та державний апарат.

Велике теоретичне та практичне значення має питання про формування культу особи Сталіна. Слід з'ясувати, спираючись на новітні джерела в цьому плані (див., наприклад: Волкогонов Д., Медведєв Р., Коен Ст., Такер Р.), що обумовило формування режиму особистої влади Сталіна, в чому його суть і особливості, яке місце відводиться сталінізму в системі світових тоталітарних диктатур.

Особливої уваги вимагає і питання про характер тоталітарної влади в Україні. Потребує з'ясування як проблема політичних репресій, так і проблема впливу цих репресій на суспільно-політичне життя України кінця 20-х—початку 30-х років.

Формування тоталітарного ладу в СРСР обумовило вкрай суперечливий характер його соціально-економічного і політичного розвитку в 30-ті роки. Йдеться про грандіозність масштабів соціалістичних перетворень із одного боку, а з іншого — про злочини перед людством як шляхи їх здійснення.

Зазначене знайшло прояв, передусім, у царині індустріалізації країни.

Розгляд проблеми індустріалізації слід розпочати з виявлення характеру внутрішньопартійної боротьби щодо шляхів її здійснення, обумовленості командно-адміністративних підходів відносно мети, темпів та засобів фінансування індустріальної перебудови країни. Далі — заслуговує на аналіз практика курсу на індустріалізацію країни, виявлення як досягнень, так і прорахунків її реалізації протягом перших п'ятирічок.

Те, що ВКП(б) називала "соціалістичними перетвореннями" у сільському господарстві, було примусовою колективізацією (по суті, новітнім рабством), що розглядалось як логічна паралель курсу на форсовану індустріалізацію. При цьому ставилась єдина мета — зміцнити командно-адміністративну систему, режим особистої влади Сталіна, підвести під тоталітарну політичну систему відповідну економічну базу.

Слід з'ясувати, зупиняючись на проблемі "соціалістичних перетворень" сільського господарства, чи були альтернативи курсу на суцільну колективізацію? До чого зводилась позиція М. Бухаріна та його прихильників відносно кооперування сільського господарства, і чому вона зазнала поразки наприкінці 20-х—на початку 30-х років?

Окремого аналізу потребує питання про політику ліквідації куркульства як класу та голодомор 1932/33 рр. Чи існував між цими подіями зв'язок, і чому курс на ліквідацію куркульства, також як і голодомор, є злочинами з боку сталінського партійно-державного керівництва?

Слід зупинитись, з огляду на зазначене, й на подіях 1932/33 рр. в Україні. Сучасна література свідчить (див., наприклад, О. Субтельного), що голодомор 1932/33 рр. мав штучний характер, набув в Україні характеру геноциду. Він призвів до значних демографічних втрат та став однією з найбільших трагедій в історії українського народу й людства в цілому.

Водночас 30-ті роки в СРСР — це період суттєвих зрушень у сфері науки, культури, освіти. Йшла всенародна боротьба з неписьменністю, по всій країні відкрилася широка мережа шкіл, культурно-освітніх закладів, поступово здійснювався процес формування нової інтелігенції. Поряд із цим, 30-ті роки — це й період, коли командно-адміністративні засоби керівництва почали перешкоджати діяльності творчої інтелігенції, супроводжувалися репресіями проти багатьох видатних представників науки, культури, мистецтва, стали стримуючим фактором наукових та суспільних потенцій народу. Слід виявити у зв'язку із зазначеним як здобутки, так і втрати суспільного життя радянської країни протягом 30-х років, з'ясувати причини появи на теренах СРСР тоталітарного режиму.

На увагу заслуговує й аналіз суті деформаційних процесів у радянському суспільстві, йдеться, передусім, про узурпацію державної влади однією партією, а відтак вельми специфічну її взаємодію з радами, профспілками, комсомолом, іншими громадськими організаціями, перебиранням партією на себе функцій, нехарактерних для ідеологічних органів у демократичному суспільстві.

Хоча на словах говорилося про "розквіт" радянської демократії, в дійсності ж відбувалася тотальна централізація адміністративного управління всіма ділянками життя — від економіки до духовної сфери. Інститути демократії набували суто формального значення.

Останнє підтверджується і прикладом дії Конституції СРСР 1936 р. Хоча всі громадяни країни, незалежно від соціального походження і стану, отримали за Конституцією всі політичні права, в тому числі право обирати і бути обраним, насправді їхні конституційні норми мали номінальний, а в багатьох випадках — суто ілюзорний характер. Поряд із декларуванням конституційності відбувалося фактичне знищення реальної політичної активності та політичної самодіяльності мас. Формальна демократизація виборів перетворювалася на практиці на ліквідацію самої можливості вибору.

Все це згубно вплинуло на суспільно-політичний розвиток радянського суспільства, на довгі роки відмежувало країну від здобутків світової цивілізації. Такою є гірка правда історії періоду 20—30-х років.

Література

  1. Новейшая история зарубежных стран: Европа и Америка, 1917—1939: Учеб. пособие. — М.: Просвещение, 1975.

  2. Новейшая история эарубежных стран: Европа и Америка, 1917—1945: Учебник / Под ред. В. К. Фураева. — М.: Просвещение, 1989.

  3. История США. — М.: Наука, 1983. — Т. 3.

  4. История фашизма в Западной Европе. — М., 1978.

  5. Політична історія XX століття. — Київ: ІСДО, 1995.

  6. Черняк Е. Б. Монополистический капитализм первой половины ХХ в. в исторической ретроспективе // Новая и новейшая история. — 1990. — № 2. — С. 20—36.

  7. Кривогуз И. М. Судьба и наследие Коминтерна // Новая и новейшая история. — 1990. — № 6. — С. 3—20.

  8. Шутов А. Д. Коммунисты и социал-демократы: история и современность // Новая и новейшая история. — 1990. — № 2. — С. 3—19.

  9. Страницы истории советского общества. Факты, проблемы, люди. — М.: Политиздат, 1989. — С. 88—253.

  10. Данилов В. П., Дмитренко В. П., Лельчук В. С. НЭП и его судьба: Историки спорят. — М.: Политиздат, 1989. — С. 122—191.

  11. Волкогонов Д. А. Сталинизм: сущность, генезис, эволюция // Вопросы истории. — 1990. — № 3. — С. 3—17.

  12. Голод 1932—1933 років на Україні: Очима істориків, мовою документів. — К.: Політвидав України, 1990.

  13. Кульчицький С., Максудов С. Втрати населення України від голоду 1933 р. // Укр. іст. журн. — 1991. — № 2. — С. 3—10.

  14. Медведев Р.А. О Сталине и сталинизме. — М.: Прогресс, 1990.

Loading...

 
 

Цікаве