WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціально-політичні процеси в світі в 20—30-ті рр. - Реферат

Соціально-політичні процеси в світі в 20—30-ті рр. - Реферат

Реферат на тему:

Соціально-політичні процеси в світі в 20—30-ті рр.

Тема посідає особливе місце в курсі "Політична історія XX ст.". Охоплюючи відносно нетривалий історичний період, вона, однак, передбачає аналіз цілої низки складних і суперечливих за своїм характером історичних і політичних явищ, що неабияк вплинули на світовий розвиток. Серед них: тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Заходу та Радянської Росії у 20—30-ті роки; розвиток фашистського руху на Заході та протидія йому з боку народних фронтів; ствердження соціал-демократичного і буржуазного реформізму; специфіка утворення та дії тоталітарних режимів у світі у 30-ті роки.

Враховуючи факт внутрішньої замкненості, зовнішньої відокремленості капіталістичної та соціалістичної систем у 20—30-ті роки, за мету вивчення теми висувається також з'ясування не тільки специфічних рис їхнього внутрішнього розвитку, а й специфіки зовнішньополітичних орієнтацій, особливостей впливу на світові тенденції в зазначені роки.

Щодо країн Західної Європи та США, їхні політичні стосунки після першої світової війни регулювалися Версальсько-Вашингтонською системою міжнародних договорів. Ця система констатувала перерозподіл економічних і політичних сил між країнами-переможницями (передусім, Англією, Францією, США) і переможеними (Німеччиною та її союзниками) і стверджувала провідне становище перших у світовій політиці повоєнного часу.

Розгляд проблеми міжнародних відносин посідає особливе місце у визначенні тенденцій економічного та політичного розвитку країн Західної Європи і США в 20—30-ті роки. В цьому сенсі ця проблема має розглядатися сукупно із цілим рядом інших проблем, пов'язаних, наприклад, із з'ясуванням факту економічного зростання не лише США, Англії, Франції як країн-переможниць, а й Німеччини як переможеної країни, слід також врахувати значення в цьому процесі системи виплати Німеччиною репараційних платежів, специфічної ролі Сполучених Штатів, які починають суттєво впливати на характер міжнародних відносин у зазначені часи.

Інше питання, що потребує відповіді, пов'язане зі з'ясуванням того, чому Версальсько-Вашингтонська система не забезпечила, як це передбачалося, тривалого балансу політичних сил і, навпаки, як показав хід історії, виявила тенденції до реваншизму, загострення політичних суперечок між провідними державами.

Відповіді на поставлені питання можуть бути знайдені в підручниках з новітньої історії, рекомендованих для вищих навчальних закладів, а також у навчальному посібнику "Політична історія ХХ століття", що містить матеріали з історії міжнародних відносин після І-ї світової війни.

Зазначена література є суттєвим джерелом і для з'ясування тенденцій економічного та політичного розвитку країн західної Європи та США в 20—30-ті роки. Так, загальною тенденцією вказаного періоду стала економічна та політична стабілізація західних країн. Першою з держав, яка вступила на початку 20-х рр. у період стабілізації, а далі й економічного піднесення, були Сполучені Штати Америки, а з 1924 р. стабілізація охопила весь капіталістичний світ. Вже в 1925 р. індекс промислового виробництва був на 20 % вищий за довоєнні показники.

Аналіз проблем, що розглядаються, вимагає з'ясування поняття "державно-монополістичний капіталізм" як специфічної фази розвитку капіталістичного світу, що почала формуватися в 20-ті роки і виявила себе в зростанні, концентрації та централізації капіталу, поширенні економічної могутності монополій, злитті монополістичного виробництва з державою.

Останнє стало можливим в умовах стабілізації західних політичних систем, що здійснювалося для значного кола капіталістичних країн у рамках буржуазно-демократичних систем. Ідеться, передусім, про поширення соціальної бази західних демократій, залучення до органів державної влади поряд із представниками буржуазних кіл представників соціал-демократичних і робітничих партій. Слід з'ясувати, чим обумовлювалися згадані явища і до яких наслідків вони призвели в наступні десятиріччя? Чому орієнтації на укріплення буржуазних демократичних структур не стали довготривалими в 20-ті роки і чому, навіть за умов економічної стабілізації капіталістичного світу в деяких країнах, а саме — Італії, Болгарії, Угорщині, Іспанії — постали тенденції до фашизації суспільства і встановлення військово-авторитарних диктатур?

Ствердження факту відокремленого розвитку капіталістичних та соціалістичних систем у 20-ті роки не означає відсутності будь-яких політичних та економічних контактів між ними. Так, з огляду на соціально-політичні процеси в світі та необхідність з'ясування характеру нової системи міжнародних відносин у 20-ті роки, на увагу заслуговують Генуезька та Гаагська (1922 р.) міжнародні конференції, які були спробою подолання дипломатичного розриву між Радянською Росією та західними країнами. Хоча Раппальська угода Радянської Росії з Німеччиною означала певний прорив у дипломатичних відносинах Заходу та Сходу, досягти рівноправного партнерства більшовицької Росії та західних країн у зазначений період навряд чи було можливим. Необхідно з'ясувати, спираючись на новітню літературу з історії міжнародних відносин, чим це було обумовлено, які фактори внутрішньої та зовнішньої політики Радянської Росії та країн заходу перешкоджали налагодженню взаємовигідних політичних та економічних відносин між ними та сприяли по суті розколу світу на дві ворожі суспільно-політичні системи?

20-ті роки — період активізації міжнародного робітничого руху.

Йдеться як про зародження комуністичного руху і формування ІІІ Комуністичного Інтернаціоналу в 1919 році, так і про відтворення соціал-демократичного руху з його центром — Соціалістичним Інтернаціоналом у 1920 р.

Розгляд проблеми міжнародного робітничого руху має бути орієнтований на виявлення суперечливих тенденцій його становлення та розвитку, спроби з'ясування причин його розколу в зазначений час. Важливим моментом щодо цього є подолання стереотипних підходів минулого у протиставленні комуністичного іншим і, передусім, соціал-демократичним напрямкам робітничого руху, характерних як для комуністів, так і для соціал-демократів помилкових підходів у з'ясуванні характеру та перспектив робітничого руху, що трагічно позначилося на долі не лише робітничого класу, а й інших демократичних сил західного світу в 20—30-ті роки.

Часткова стабілізація капіталістичних країн змінилася наприкінці 20-х рр. світовою економічною кризою (1929/1933 рр.). Вона проклала глибоку межу в економічному, соціально-політичному розвитку капіталістичного світу. За силою впливу на всі прояви суспільного життя, на всю систему класових та міжнародних відносин ця криза не мала собі рівних в історії людства. Внутрішні протиріччя капіталістичних країн різко загострилися й викликали поляризацію соціально-політичних сил.

Під впливом кризи соціально-політичні процеси в світі в 30-ті роки набули складного і багатоаспектного характеру. З одного боку, погіршення життєвого рівня низів зумовило піднесення робітничого руху, в тому числі руху безробітних, зростанню ролі лівих партій в організації класової боротьби робітництва, з іншого — дестабілізація інститутів буржуазної демократії активізувала діяльність найреакційніших імперіалістичних кіл, що прагнули знайти вихід з кризових явищ як у внутрішній політиці, так і на міжнародній арені, не гребуючи навіть війною.

В цілому, розвиток нацизму в Західній Європі не відбувався по висхідній, а характеризувався періодами піднесень та спадів. Перша хвиля піднесення прийшлася на 1919—1923 рр. у період часткової стабілізації капіталізму, друга — піднялась у період світової економічної кризи 1929/1933 рр., причому найпотужнішим каталізатором процесу фашизації континенту став прихід до влади нацистів у Німеччині в січні 1933 р.

Слід з'ясувати, зупиняючись на проблемі поширення фашизму у Європі, чому саме Німеччина, де робітничий рух досягнув у 1932 р. особливих успіхів, стала країною утвердження найжорстокішої форми фашистської диктатури, які фактори внутрішньополітичної ситуації Німеччини послаблювали демократичні сили та сприяли здійсненню реакційної політики монополістичної буржуазії?

З іншого боку, на увагу заслуговує проблема формування руху опору фашистським силам на європейському континенті. У цьому аспекті аналізу потребують рішення VІІ Конгресу Комінтерну (1935 р.), що сприяли подоланню розколу в міжнародному робітничому русі та формуванню єдиних антифашистських (пролетарських, народних, національних) фронтів.

Зміни політичної ситуації в світі в 30-ті рр. були пов'язані, безумовно, не лише з поширенням фашизму. В тих регіонах світу, де можновладці почували себе більш безпечно, утвердились тенденції до політики соціального маневрування та реформаторства.

Пошуки рецептів модернізації капіталізму на засадах реформаторства активно здійснювалися в 30-ті роки як теоретиками буржуазних кіл, так і теоретиками соціал-демократії. Ідеться про різні підходи щодо здійснення державного планування та регулювання економки, яке теоретично сформулювалося та було реалізовано в практиці соціал-демократичних і робітничих урядів скандинавських країн, а також практиці "нового курсу" Ф. Д. Рузвельта в Сполучених Штатах Америки в зазначений час.

Враховуючи вагомість державного регулювання для стабілізації та розвитку ринкової економіки, вважається за доцільне з'ясувати його суть, різновиди, практику реалізації, що суттєво вплинуло на особливості існування Західного світу у подальші роки.

Тенденції розвитку країн Західної Європи та США в 20—30-ті роки не вплинули скільки-небудь суттєво на Радянську Росію, яка, після встановлення комуністичної влади розвивалася за своїми власними законами та орієнтаціями. Йдеться, передусім, про відокремленість країни від світового економічного розвитку, коли головною мотивацією тенденцій суспільства стали ідеологічні рішення компартії щодо побудови соціалізму.

Останнє не означає, безумовно, абсолютної детермінованості розвитку СРСР, оскільки, як свідчить історія, найважливіші рішення щодо соціалістичного будівництва приймалися на перших етапах внаслідок гострої боротьби прихильників різних ідей як у межах керівництва компартії, так і тих соціальних та політичних сил, що не знаходилися при владі, але могли мати певний вплив на державну політику.

Loading...

 
 

Цікаве