WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Революційні події і громадянська війна в Україні (березень 1917—березень 1921 рр.) - Реферат

Революційні події і громадянська війна в Україні (березень 1917—березень 1921 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Революційні події і громадянська війна в Україні (березень 1917—березень 1921 рр.)

У новітній історії України період з березня 1917 р. по березень 1921 р. посідає особливе місце. Це драматичний, вкрай суперечливий і водночас насичений важливими політичними і соціально-економічними подіями період української національно-демократичної революції, громадянської війни та іноземної збройної інтервенції.

Гостра політична боротьба, змагання за незалежність України в 1917—1921 рр., за її державність піднесли національну свідомість українського народу, який зробив вагомий внесок не лише в історію України, а й в історію Європи, світову історію. На міжнародній політичній арені було поставлене "українське питання" і продемонстровані перші кроки його вирішення.

При самостійному вивченні даної теми студентам необхідно зосередити увагу на державотворчій діяльності та запеклій політичній боротьбі Української Центральної Ради, гетьманської держави Павла Скоропадського, Директорії УНР, радянських владних структур.

Насамперед важливо з'ясувати такі питання: якою була розстановка класово-політичних сил в Україні після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції? Коли і за яких обставин виникла Українська Центральна Рада як центр революційно-демократичних сил України? Які партії та громадсько-політичні організації були репрезентовані у Центральній Раді та хто став її лідерами?

Звертаємо увагу студентів, що навесні-влітку 1917 р. український національно-визвольний і революційно-демократичний рух досягнув свого апогею. Його яскравими віхами стали: Всеукраїнський національний конгрес (6—8 квітня 1917 р.); Перший Всеукраїнський військовий з'їзд (5—8 травня 1917 р.); Другий Всеукраїнський військовий з'їзд (5—11 червня 1917 р.); Всеукраїнські з'їзди селянських і робітничих депутатів (травень-липень 1917 р.). Все це було яскравим свідченням того, що в Україні набирав сили національно-визвольний рух, ширилась своя, неадекватна російській, Українська демократична революція, за своїм характером і змістом як національна, так і соціально-економічна.

Важливими офіційними документами, за якими чітко простежується державотворча діяльність Центральної Ради, були її Універсали. Скільки Універсалів і коли видала Центральна Рада? У чому полягає основний зміст та історичне значення кожного з них?

З'ясовуючи історичну добу Центральної Ради, потрібно дати відповіді на такі питання: Якою була внутрішня і зовнішня політика Центральної Ради? Як склалися її взаємовідносини з Народним Секретаріатом Української Радянської Республіки, проголошеної першим Всеукраїнським з'їздом Рад? Що стало причиною розв'язання війни радянської Росії проти УНР? Якими були наслідки Берестейського мирного договору УНР із країнами Центральних держав? Яка оцінка дається в сучасній історичній літературі державотворчій діяльності Української Центральної Ради? Які причини зумовили її політичний крах у буремні роки Української демократичної революції?

Вичерпні відповіді на ці та інші питання, пов'язані з діяльністю Центральної Ради, студенти матимуть після самостійного опрацювання рекомендованої літератури: Верстюк В. Ф. Українська революція: доба Центральної Ради. — Укр. істор. ж-л (УІЖ), 1995, № 2, 5, 6; Верстюк В. Ф. Роль і місце Центральної Ради в модерній історії України. — УІЖ, 1997, № 5; Гошуляк І. Л. Проблема соборності українських земель у добу Центральної Ради. — УІЖ, 1997, № 3; Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис. — К., 1999; Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. — Т. 1. — К., 1996; Т. 2. — К., 1997.; Історія України. За ред. В. А. Смолія. — К.: Альтернатива, 1997. — С. 184—208.

Того ж дня, 16 (29) квітня 1918 р., коли була розігнана Центральна Рада, в Києві, на з'їзді хліборобів було обрано Павла Скоропадського гетьманом України. Німецька окупаційна влада санкціонувала державний переворот. П. Скоропадський із пафосом проголосив відновлення Української Держави (на відміну від Української Народної Республіки Центральної Ради).

З'ясовуючи суть внутрішньої і зовнішньої політики Української гетьманської держави, слід наголосити, що нова державна влада ґрунтувалася на незвичайному поєднанні монархічних, республіканських і, що особливо характерно, диктаторських засад. Гетьман наділявся широкими прерогативами: йому належало виняткове право видавати закони, призначати кабінет міністрів, керувати зовнішньою політикою та військовими справами й бути верховним суддею країни. Але ці претензії на майже необмежену владу не могли приховати того факту, що влада в Україні практично належала німцям, а не українцям.

Внутрішня політика П. Скоропадського проводилася не в останню чергу в інтересах фабрикантів, банкірів, підприємців та поміщиків. Сформований гетьманом уряд складався переважно з представників поміщицького, буржуазних класів і їхніх партій. Гетьманський кабінет міністрів очолив великий землевласник Ф. Лизогуб.

Становище селян та робітників за гетьманського режиму різко погіршилось. У селян силою відбирали майно, передане їм земельними комітетами відповідно до законодавства Центральної Ради. У липні 1918 р. було прийнято закон "Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства", згідно з яким селяни разом із худобою, возами та іншим реманентом віддавалися в розпорядження поміщиків. Організатори страйків на польових роботах підлягали тюремному ув'язненню терміном до одного року.

Гетьманський режим примусив робітників працювати більш інтенсивно. Порушувався закон про 8-годинний робочий день, виданий урядом Центральної Ради. Його тривалість на багатьох об'єктах збільшилася до 9—10, а ще на деяких — до 12 годин. Функції профспілок різко обмежувалися, їм заборонялося втручатися в питання найму та звільнення робітників. Заборона страйків, організація підприємцями локаутів стали характерною ознакою часу.

Звернемо увагу студентів на те, що внутрішня політика Української Держави була зорієнтована і на виконання потреб німецької адміністрації. Влітку 1918 р. в Україні склалася розгалужена система німецьких окупаційних воєнно-економічних організацій, безпосередньо зайнятих вивозом за кордон сировини та продовольства. Керівною ланкою цієї системи було "Імперське господарське бюро при німецькій делегації в Україні". Австро-угорські війська мали свої відповідні органи.

Після того, як термін підписаних із Центральною Радою економічних угод вичерпався, німці примусили гетьманський уряд підписати 10 вересня 1918 р. нову угоду. Німці отримали право на вивіз із України великої кількості хліба, насіння, великої рогатої худоби, овець, інших продуктів харчування, а також сировину — марганцевої й залізної руди, деревини, спирту, шкіри, тютюну тощо.

Слід наголосити, що за П. Скоропадського відбулося відновлення буржуазно-поміщицького, монархічного режиму в Україні, його внутрішня соціально-економічна політика стала основою для відродження буржуазно-поміщицького ладу поваленої Російської імперії. Під час Гетьманщини до Києва з Росії переїхало чимало промисловців, поміщиків, фінансистів, міністрів і генералів. Зокрема, тут знайшли притулок Пуришкевич, Рябушинський, Шульгін та ін. Вони були засновниками відповідних політичних угруповань, що мали за мету відновлення великої і неподільної Росії. Різні за політичними поглядами, ці організації об'єднувала спільна ненависть до української державності. Всі вони не визнавали незалежної України та українців як націю.

Проте в діяльності Української держави П. Скоропадського були й позитивні сторони. Насамперед вони стосуються освітньої, національно-культурної сфери. Що конкретно було зроблено гетьманським урядом у цій життєво важливій царині українського державотворення?

Студентам слід знати, що в порівнянні з Центральною Радою гетьманський уряд проводив активнішу зовнішню політику. Якщо перша мала офіційні дипломатичні стосунки (не враховуючи тимчасовий уряд Росії) лише з Німеччиною, Австро-Угорщиною та Туреччиною, то Гетьманщина обмінялася посольствами з 12 країнами. Важливого значення у зовнішньополітичній сфері діяльності Української держави набули Бесарабське та Кримське питання, проблема західноукраїнських земель Холмщини і Підляшшя.

Фактично з самого початку гетьманського перевороту стала формуватися опозиція П. Скоропадському. Влітку 1918 р. розгортається справжній повстансько-визвольний рух проти гетьманського режиму та окупаційних німецько-австрійських військ. Однією з вагомих причин майбутнього краху гетьманського режиму стала відмова українських соціалістичних партій брати участь у розбудові Української Держави. Ряд спроб П. Скоропадського залучити на свій бік ці партії та їхніх авторитетних лідерів залишилися безрезультатними.

Які кроки здійснював гетьманський уряд у заключний період своєї діяльності? Чому не вдалося врятувати гетьманський режим? Відповіді на ці та всі інші питання, що стосуються державотворчої діяльності Української Держави П. Скоропадського студенти матимуть після опрацювання наступної літератури: Суб-тельний О. Україна. Історія. Видання третє перероблене і доповнене. — К.: Либідь, 1993. — с. 437—443; Історія України. Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-ге, зі змінами. — Львів: Світ, 1998. — С. 230—236; Українська революція і державність (1917—1920 рр.). Кер. авт. кол. І. Л. Гошуляк. — К., 1998.

За яких обставин до влади в Україні прийшла Директорія? Хто входив до її складу? Якою була внутрішня і зовнішня політика нової влади?

У своєму першому програмному документі, опублікованому 26 грудня 1918 р., — Декларації — проголошувалася ліквідація гетьманського режиму й відновлення незалежної Української Народної Республіки.

З'ясовуючи роль і місце Директорії УНР у демократичній революції, звертаємо увагу студентів на вкрай суперечливий характер її внутрішньої соціально-економічної політики. Незважаючи на прийняті законодавчі акти, що мали за мету соціальний захист трудящих мас, уряд Директорії так і не зміг втілити їх у життя.

Неспроможність розв'язати нагальні соціально-економічні проблеми і передовсім аграрне питання, характерна "отаманізація" режиму Директорії викликала проти неї суспільний опір, який невдовзі переріс у масові повстання.

Ще наприкінці листопада 1918 р. у Москві за ініціативою ЦК КП(б)У було створено маріонетковий Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. У своєму Маніфесті він закликав трудящих до боротьби за відновлення радянської (читай: російської) влади в Україні. Почалася певна "більшовизація" повстання. На радянський бік перейшли війська Нестора Махна, повстанська група отамана Григорьєва, отамана Терпила (Зеленого) та ін.

4 січня 1919 р. рішенням Реввійськради РРФСР був створений Український фронт на чолі з В. Антоновим-Овсієнком. Протягом січня це військо захопило Чернігів, Полтаву, Катеринослав, а 5 лютого — Київ. Січневі бої продемонстрували недієздатність армії УНР, а також виявили неспроможність Директорії знайти політичну платформу для створення міцної соціальної опори.

Loading...

 
 

Цікаве