WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історичні постаті - Реферат

Історичні постаті - Реферат

Ленін Володимир Ілліч (справжнє прізвище Ульянов) (1870—1924)— російський політичний діяч. Народився в сім'ї інспектора народних училищ, потомственного дворянина. Старший брат Леніна був страчений за участь у спробі замаху на царя Олександра ІІІ. У 1887 р. Ленін вступив на юридичний факультет Казанського університету; у грудні був виключений з університету й висланий за участь у студентському русі. У 1891 р. склав іспити на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету; помічник присяжного повіреного у Самарі. У 1893 р. переїхав до Санкт-Петербурга. У 1895 р. брав участь у створенні петербурзького "Союзу боротьби за визволення робітничого класу", за що був заарештований. У 1897 р. висланий на 3 роки до с. Шушенське Єнісейської губернії. У 1900 р. виїхав за кордон; разом з Г. В. Плехановим та ін. розпочав видавництво газети "Іскра". На ІІ-му з'їзді РСДРП (1903) Ленін очолив партію більшовиків. З 1905 р. в Санкт-Петербурзі; з грудня 1907 р. в еміграції. У квітні 1917 р., приїхавши до Петрограда, Ленін висунув курс на перемогу соціалістичної революції. Після Липневої кризи 1917 р. на нелегальному становищі. Очолив керівництво Жовтневого повстання в Петрограді. На ІІ-му Всеросійському з'їзді Рад обраний Головою Ради Народних Комісарів (РНК), Ради робітничого і селянського захисту (з 1919); член Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) і Центрального Виконавчого Комітету (ЦВК) СРСР. З березня 1918 р. в Москві. Зіграв вирішальну роль в укладанні Брестського миру. 30 серпня під час замаху на його життя був тяжко поранений. Ленін схвалив створення Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем, підтримував широке та безконтрольне використання методів насильства й репресій; ліквідацію опозиційних партій, у т. ч. соціалістичних, що призвело до виникнення однопартійної системи; опозиційних друкованих органів; вислання з країни видатних представників інтелігенції, не згодних з політикою нового уряду; репресій духовенства. У 1922 р. Ленін тяжко захворів і з грудня не брав участі в політичних справах. Ленін рано став прихильником ідей К. Маркса і Ф. Енгельса й прагнув застосувати їх до вирішення проблем суспільного розвитку Росії. Прийшовши до висновку про вступ Росії на шлях капіталізму, Ленін обґрунтував необхідність буржуазно-демократичної революції і її переростання в соціалістичну революцію. Важливим засобом революційної боротьби Ленін вважав створення партії професійних революціонерів, "партії нового зразка", на відміну від парламентських соціал-демократичних партій. Займаючи крайній лівий фланг в європейському соціал-демократичному русі, відштовхуючи концепції Е. Бернштейна, К. Каутського й ін., як реформістські й ревізіоністські, Ленін вирішив, що капіталізм вступив в останню стадію свого розвитку — імперіалізм і провідні країни Європи дозріли для світової соціалістичної революції. Різко критикуючи принципи парламентської демократії і розділу влади, Ленін відстоював курс на встановлення диктатури пролетаріату як засіб будівництва соціалізму та комунізму. Ленін вважав, що Росія повинна розпочати світову соціалістичну революцію. Гостра криза в країні після Жовтневого перевороту й громадянської війни, невиправдані сподівання на революцію в європейських країнах привели Леніна до визнання помилковості політики "воєнного комунізму" і необхідності переходу до нової економічної політики (НЕП). Після смерті Леніна в СРСР була канонізована сталінська інтерпретація ленінізму; з сер. 80-х років в аналізі ідей і діяльності Леніна, які справили значний вплив на хід історії в ХХ ст., існує широкий спектр оцінок — від позитивних до різко критичних.

Литвинов Максим Максимович(справжнє прізвище й ім'я Валлах Макс) (1876—1951) — російський державний діяч. З 1918 р. член колегії Наркомсправ, у 1921 р. повпред в Естонії. З 1921 р. заступник, у 1930—1939 рр. нарком іноземних справ СРСР. У 1941—1943 рр. заступник наркома іноземних справ, одночасно посол СРСР у США. Член ВЦВК, ЦВК СРСР.

Лі Трюгве Хальдван(1896—1969)— генеральний секретар ООН у 1946—1953 рр. Один із лідерів Норвезької робітничої партії. Неодноразово входив до норвезького уряду.

Лукашенко Олександр Григорович(1954) — президент Білорусі з липня 1994 р. З 1982 р. у Шкловскому р-ні Могилівської обл. заступник голови колгоспу "Ударник", з 1983 р. директор комбінату будматеріалів, з 1985 р. секретар парткому колгоспу ім. Леніна,з 1987 р. директор радгоспу "Городець". З 1990 р. народний депутат Верховної Ради Білорусі.

Лумумба Патріс-Емері(1926—1961) — конголезький політичний діяч, прем'єр-міністр Заїру 1960 р. Був ув'язнений бельгійцями, випущений для присутності на конференції з надання Конго незалежності в 1960 р. Очолив Національний Конголезький рух, що переміг на виборах. Скинутий у результаті державного перевороту й убитий кількома місяцями пізніше.

Лучинський Петру(1940) — молдавський державний діяч, президент Молдавії з 1996 р. З 1971 р. на партійній роботі в Молдавії, з 1978 р. в апараті ЦК КПРС. З 1986 р. 2-й секретар ЦК КП Таджикистану. З 1989 р. 1-й секретар ЦК КП Молдавії, у 1991 р. секретар ЦК КПРС. З 1992 р. посол Молдавії в Російській Федерації, голова парламенту Молдавії з 1993 р.

Макаріос ІІ(1913—1977) — кіпрський політик, архієпископ грецької церкви Кіпру 1950—1977 р. Лідер організації опору, був відправлений англійцями в заслання на Сейшели в 1956—1957 рр. за підтримку воєнних дій для досягнення союзу з Грецією. Президент Республіки Кіпр у 1969—1977 рр. (ненадовго зміщався в результаті грецького військового перевороту в липні—грудні 1974 р.).

Макартур Дуглас(1880—1964) — американський генерал армії (1944). Під час Другої світової війни командуючий збройними силами США на Далекому Сході (1941—1942) і верховний командуючий союзними військами в Південно-Західній частині Тихого океану (1942—1951), одночасно командуючий окупаційними військами в Японії. У 1950—1951 рр. керував операціями американських і південнокорейських збройних сил під час війни в Кореї.

Макдональд Джеймс Рамсей(1889—1937) — один із засновників і лідерів Лейбористської партії Великобританії. У 1924 р. і 1929—1931 рр. прем'єр-міністр. Уряд Макдональда в 1924 р. встановив дипломатичні відносини з СРСР. У 1931—1935 рр., вийшовши з Лейбористської партії, очолив коаліційний (т. зв. національний) уряд.

Маккарті Джозеф Раймонд (1908—1957), голова сенатської комісії Конгресу США з питань діяльності урядових установ і її постійної підкомісії з розслідування (з 1953). Розгорнув кампанію переслідування прогресивних діячів і організацій, звинувачуючи їх у підривній діяльності. Кампанія переслідування увійшла в історію під назвою "маккартизм".

Маккарті Юджин(1916) — американський державний діяч. З 1948 р. депутат Конгресу США, з 1958 р. сенатор. У 1968 р. і 1972 р. балотувався на посаду президента. Виступав проти війни у В'єтнамі.

Мак-Кінлі Вільям(1843—1901) — 25-й президент США (1897—1901), республіканець. За час його президентства зовнішня політика США набула імперіалістичного характеру; у результаті війни з Іспанією в 1898 р. відбулася анексія Філіппін. Був першим, кого на президентство обрав Конгрес. Убитий анархістом.

Макмілланд Гарольд(1894—1986) — прем'єр-міністр Великобританії і лідер Консервативної партії в 1957—1963 рр. З 1951 р. на різних міністерських посадах, у т. ч. міністр оборони (1954—1955), іноземних справ (1955), фінансів (1955—1957). З середини 60-х років глава великої видавничої фірми.

Маленков Георгій Максимільянович(1902—1988) — політичний діяч Радянського Союзу. У 1939—1946 рр. секретар ЦК ВКП(б). У 1946—1953 рр. і 1955—1957 рр. заступник голови, у 1953—1955 рр. Голова Ради Міністрів СРСР. У 1957—1961 рр. на господарській роботі. Член ЦК КПРС у 1939—1957 рр., член Політбюро (Президії) ЦК у 1946—1957 рр. Входив до найближчого політичного оточення Сталіна; один з активних організаторів масових репресій у 1930-х — поч. 50-х рр.

Мандела Нельсон Роліхлахла(18.06.1918) — південноафриканський політичний і державний діяч, президент ПАР (з 1994). Навчався в коледжі Форта-Хері, з якого в 1940 р. за участь у студентському заворушенні був виключений, працював поліцейським на шахті в Йоганнесбурзі. У 1942 р. закінчив коледж і університет у Вітвотерсленді, отримав фах правознавця. У 1944 р. Мандела вступив у Молодіжну лігу Африканського національного конгресу (АНК) і незабаром він — один з найактивніших її лідерів. У 1950-ті роки Мандела — у перших рядах боротьби проти апартеїду на Півдні Африки. Неодноразово заарештовувався. У 1958 р. взяв шлюб з Вінні Манделою, з якою розлучився у 1995 р. Після подій 1960 р., коли в результаті заворушень було вбито 67 африканців, південноафриканський уряд заборонив АНК. Манделі довелося перейти на нелегальне становище. Після рішення АНК перейти до збройних методів боротьби проти апартеїду, у 1961 р. була сформована військова організація АНК на чолі з Манделою. У 1964 р. він був заарештований органами безпеки й засуджений до довічного ув'язнення. 18 років провів у в'язниці на о. Роббон, у 1982 р. переведений до в'язниці в Кейптауні, де провів 6 років, після чого був госпіталізований у зв'язку із захворюванням туберкульозом. Пропозицію президента ПАР П. Боти про звільнення в обмін на відмову від політичної боротьби з обуренням відкинув (1985).У 1990 р., в умовах кризи апартеїду, Мандела був звільнений ів 1991 р. очолив АНК. 1993 року Мандела і президент ПАР Ф. де Клерк удостоєні Нобелівської премії за їхні зусилля покласти край апартеїду. У 1994 р. у Південній Африці були проведені перші загальнонаціональні вибори за участю африканської більшості, у результаті яких Мандела став першим чорношкірим президентом ПАР. У 1996 р. під його керівництвом була розроблена й прийнята нова конституція Південно-Африканської Республіки. Є автором кількох книг, серед яких відзначаються "Немає легкого шляху до перемоги" (1965) і "Я готовий померти" (1979).

Loading...

 
 

Цікаве