WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історичні постаті - Реферат

Історичні постаті - Реферат

Єльцин Борис Миколайович(1931) — російський державний діяч, перший президент Російської Федерації (вибраний 1991). У 1996 р. вибраний на другий строк. Закінчив Уральський політехнічний інститут (Свердловськ); з 1955 р. працював у будівельних організаціях, з 1963 р. головний інженер, директор Свердловського домобудівельного комбінату. У 1968—1988 рр. на партійній роботі: з 1976 р. 1-й секретар Свердловського обкому; з 1985 р. 1-й секретар ММК КПРС. У 1989 р. за підтримки демократичного руху був обраний депутатом З'їзду народних депутатів СРСР. У 1990 р. вийшов із КПРС. У 1990—1991 рр. Голова Верховної Ради РРФСР.

У серпні 1991 р. очолив опір антидемократичному путчу Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС). У грудні 1991 р. підписав разом з керівниками Білорусії й України угоду про припинення існування СРСР і про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Ініціював політичні реформи в Росії. У вересні 1993 р. за наказом Єльцина "Про поетапну конституційну реформу в Російській Федерації" розпущена Верховна Рада Російської Федерації, ліквідована система Рад. Єльцин — ініціатор розробки нової Конституції Російської Федерації (прийнята в грудні 1993). З 1992 р. Єльцин здійснював керівництво економічними реформами.

Жданов Андрій Олександрович(1896—1948) — російський політичний діяч. З 1922 р. на радянській і партійній роботі. У 1934—1948 рр. секретар ЦК, одночасно (1934—1944) перший секретар Ленінградського обкому й міському ВКП(б). У роки Великої Вітчизняної війни член Військової ради військ північно-західного напряму, Ленінградського фронту; генерал-полковник (1944). Належав до найближчого оточення Й. В. Сталіна; один із найбільш активних організаторів масових репресій 1930—1940-х років.

Желев Желю(1935) — болгарський політичний діяч, президент у 1990—1996 рр. У 1989 р. очолив опозиційну коаліцію Демократичних сил, проводить економічні реформи, орієнтовані на ринок, за умови соціального миру. Доктор філософії з 1987 р.

Жискар Д'Естен Валері(1926) — президент Франції в 1974—1981 рр. У 1962—1966 рр. і 1969—1974 рр. міністр економіки і фінансів. Один із лідерів Союзу за французьку демократію, з 1988 р. голова Союзу.

Жуков Георгій Костянтинович(1896—1974) — маршал Радянського Союзу (1943), чотири рази Герой Радянського Союзу (1939, 1944, 1945, 1956). Учасник боїв на р. Халхін-Гол (1939). З 1940 р. керував військами Київського ВО. У січні—липні 1941 р. начальник Генштабу — заступник наркома оборони СРСР. У роки Великої Вітчизняної війни проявив себе як талановитий полководець, зігравши найважливішу роль в розгромі німецько-фашистських військ у Ленінградській і Московській битвах (1941—1942), під час прориву блокади Ленінграда, у Сталінградській і Курській битвах (1942—1943), під час наступу на Правобережній Україні та в Білоруській операціях (1943—1944), у Вісло-Одерській і Берлінській операціях (1944—1945). Із серпня 1942 р. заступник наркома оборони СРСР і заступник Верховного Головнокомандувача. Від імені Верховного Головнокомандувача 8 травня 1945 р. прийняв капітуляцію фашистської Німеччини. У 1945—1946 рр. головнокомандуючий Групою радянських військ і голова радянської військової адміністрації в Німеччині. З березня 1946 р. головнокомандуючий Сухопутними військами й заступник міністра Збройних Сил СРСР. Того ж року знятий з посади Й. В. Сталіним. З червня 1946 р. командуючий військами Одеського, з 1948 р. — Уральського ВО. З 1953 р. 1-й заступник міністра, з 1955 р. Міністр оборони СРСР. У жовтні 1957 р. звільнений від обов'язків міністра за розпорядженням М. С. Хрущова, у 1958 р. звільнений зі Збройних Сил. Автор книг "Згадки та роздуми", "Штурм Берліна".

Запорозький Антонін(1884—1957) — голова уряду Чехословаччини в 1948—1953 рр., президент країни у 1953 р. 1900—1921 рр. член Чехословацької соціал-демократичної робітничої партії. Один із засновників КП Чехословаччини. У 1939—1945 рр. у фашистських тюрмах і концтаборах. У 1945—1948 рр. заступник голови уряду Чехословаччини.

Засулич Віра Іванівна(1849—1957) — діячка російського революційного руху. З 1868 р. народниця; 1878 р. нею був здійснений замах на життя петербурзького градоначальника Ф. Ф. Трепова. Причиною замаху став його наказ, згідно з яким був висічений різками політичний в'язень Боголюбов. Одначе вона була виправдана судом присяжних. З 1879 р. член "Чорного переділу". У 1883 р. один з організаторів групи "Визволення праці". З 1900 р. член редакції "Іскри" і "Зорі". З 1903 р. меньшевичка.

Захір-шах Мухаммед(1914) — король Афганістану в листопаді 1933 — липні 1973 рр. Після ліквідації монархії 17 липня 1973 р. і проголошення Афганістану республікою відрікся від престолу, перебував в еміграції. Повернувся в Афганістан у 2002 р.

Зінов'єв Григорій Овсійович(1883—1936) — російський політичний діяч. Учасник Революції 1905—1907 рр., у жовтні 1917 р. виступив проти збройного повстання. З грудня 1917 р. голова Петроградської ради. У 1919—1926 рр. голова Виконкому Комінтерну. У 1923—1924 рр. разом із Й. В. Сталіним і Л. Б. Каменєвим боролися проти Л. Д. Троцького. У 1925 р. на 14-му з'їзді ВКП(б) виступив зі співдоповіддю, де критикував політичний звіт ЦК, зроблений Сталіним;з 1928 р. ректор Казанського університету, з 1931 р. в Наркомпросі РРФСР. Член ЦК партії 1907—1927 рр.; член Політбюро ЦК в жовтні 1917 і в 1921—1926 рр. У 1934 р. заарештований і засуджений на 10 років у сфальсифікованій справі "Московського центру"; у 1936 р. засуджений до смертної кари у справі "Антирадянського об'єднаного троцькістсько-зінов'євського центру" і розстріляний.

Іван Павло ІІ (Карел Войтило) (1920) — папа Римський з 1978 р., перший не італієць, обраний на цю посаду з 1522 р. Народився поблизу Кракова (Польща). Виступає проти залучення священиків у політичну діяльність, підтримує ідею папської непогрішимості, засуджує штучну контрацепцію, виступає проти жінок-священиків, одружених священиків, сучасного одягу ченців і священиків. Усе це викликає критику в ліберально настроєних прелатів.

Іден Антоні, граф Эйвон(1879—1977) — британський політичний діяч, консерватор, міністр закордонних справ 1935—1938 рр., 1940—1945 рр. і 1951—1955 рр.; прем'єр-міністр 1955—1957 рр. Пішов у відставку після невдалих воєнних дій британо-французьких сил під час Суецької кризи.

Ілієску Іон(1930) — президент Румунії з 1990 р. Став членом Центрального комітету Румунської комуністичної партії в 1968 р. при диктаторі Ніколае Чаушеску, але впав у немилість. Під час повстання в грудні 1989 р. очолив Фронт національного порятунку, став президентом Тимчасової ради національної єдності в лютому 1990 р. Переміг на виборах у травні 1990 р.

Каганович Лазар Мойсейович(1893—1991) — радянський політичний діяч, Герой Соціалістичної праці (1943). У 1925—1928 рр. і в 1947 р. перший секретар ЦК КП(б) України. У 1928—1939 рр. секретар ЦК ВКП(б), одночасно в 1930—1935 рр. перший секретар МК ВКП(б). У 1935—1944 рр. нарком шляхів сполучення і в 1938 р. заступник голови РНК СРСР. У 1953—1957 рр. перший заступник Голови РМ СРСР. У 1957—1961 рр. на господарській роботі. Входив у найближче політичне оточення Й. В. Сталіна; один із найбільш активних організаторів масових репресій 1930-х — початку 50-х рр.

Кадар Янош(1912—1989) — голова Угорської соціалістичної робітничої партії, генеральний секретар у 1985—1988 рр. (1956—1985 рр. перший секретар ЦК). У 1956—1958 рр. голова Угорського революційного робітничо-селянського уряду, у 1961—1965 рр. голова РМ Угорщини, з 1965 р. член Президіуму Угорщини. З 1943 р. керівник компартії. Один із організаторів Руху опору в Угорщині. Міжнародна Ленінська премія (1977).

Каддафі Муамар аль(1942) — голова Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахирії і її Революційної ради. Генеральний секретар Загального народного конгресу Лівії в 1977—1979 рр. З 1 вересня 1969 р. до березня 1977 р. голова Ради революційного командування. У 1970—1972 рр. прем'єр-міністр.

Кайфу Тофіку(1932) — японський державний діяч, політик. У 1974—1976 рр. міністр освіти в кабінеті Я. Накасоне. У 1989—1991 рр. прем'єр-міністр. У 1990 р. висунув антиконституційні положення про участь японських збройних сил на боці коаліції ООН під час війни в Перській затоці (1990), що спричинило його зміщення з посади прем'єр-міністра (1991).

Loading...

 
 

Цікаве