WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історичні постаті - Реферат

Історичні постаті - Реферат

Гувер Герберт Кларк(1874—1964) — 31-й президент США (1929—1933), від Республіканської партії. У 1919—1923 рр. керував "АРА" ("Американська адміністративна допомога", метою якої було надання продовольчої та ін. допомоги країнам, що постраждали в Першій світовій війні). У 1921—1928 рр. міністр торгівлі.

Даладьє Едуард(1884—1970) — лідер французької Республіканської партії радикалів і радикал-соціалістів, її голова в 1927—1931 рр., 1935—1938 рр., 1957—1958 рр. Неодноразово міністр, прем'єр-міністр у 1933—1934 рр. (з перервою) і 1938—1940 рр.; спочатку прийняв програму Народного фронту, потім сприяв розпаду та ліквідації ряду його завоювань. Підписав Мюнхенську угоду 1938 р.

Дан Федір Ілліч(1871—1947) — один із лідерів меншовизму. Соціал-демократ з 1894 р. У 1917 р. член виконкому Петроградської ради і Президії ВЦВК 1-го скликання. У 1922 р. висланий за кордон.

Демірель Сулейман(1924) — визначний турецький політичний діяч, президент Туреччини з 1993 р. З 1964 р. — лідер Партії справедливості, прем'єр-міністр у 1965—1971 рр., 1975—1977 рр., 1979—1980 рр. і 1991—1993 рр. Підтримував зв'язки із Західними країнами, які здійснюють серйозні інвестиції в турецьку економіку; за його президентства Туреччина стала повноправним членом Європейського Співтовариства.

Ден Сяопін(1904—1997) — китайський політичний діяч. Навчався у Франції і СРСР. З 1922 р. в комуністичному русі. У 1927—1949 рр. учасник антияпонської й громадянської війн у Китаї, політкомісар Китайської Червоної Армії. З 1945 р. член ЦК КПК. Після перемоги комуністів у громадянській війні займав керівні посади в державному та партійному апараті. З 1952 р. заступник прем'єра Державної адміністративної ради (з 1954 — Державної ради) Китайської Народної Республіки, з 1955 р. член Політбюро, з 1956 р. генеральний секретар ЦК КПК. У 1966 р., під час "культурної революції" був репресований, знятий із займаних посад. У 1973 р. повертається до активного політичного життя, займає ряд партійних, державних військових посад (у т. ч. в 1975—1982 рр. заступник голови ЦК КПК). Після смерті Мао Цзедуна в 1976 р. Ден Сяопін став ініціатором економічної реформи в Китаї. Починаючи з кінця 1980-х рр. він поступово залишав займані ним офіційні посади (у 1981—1989 рр. був головою Військової ради ЦК КПК, у 1982—1987 рр. головою Центральної комісії радників ЦК КПК, у 1983—1990 рр. головою Центральної військової ради КНР), але продовжував залишатись духовним лідером Китаю, чинив вирішальний вплив на внутрішню і зовнішню політику країни.

Джонсон Ліндон-Бейнс(1908—1973) — 36-й президент США у 1963—1969 рр., демократ. Обирався президентом у Конгрес від Техасу в 1949—1960 рр. Став президентом після вбивства Дж. Кеннеді, за якого був віце-президентом. За його президентства після інциденту в Тонкінській затоці США були втягнуті у В'єтнамську війну, загострилася внутрішня ситуація в країні. Зважаючи на це у 1968 р. Л. Джонсон не став висувати свою кандидатуру на переобрання.

Добі Іштван(1898—1968) — голова ради міністрів Угорщини в 1948—1952 рр., голова Президіуму Угорщини в 1952—1967 рр. У період Угорської Радянської Республіки 1919 р. в угорській червоній армії. У роки Другої світової війни в Русі опору. У 1947—1959 рр. голова партії дрібних сільських хазяїв (заснована 1909). З 1959 р. в Угорській соціалістичній робітничій партії (УСРП). Міжнародна Ленінська премія (1962).

Дольфус Енгельберт(1892—1934) — австрійський політик, християнський демократ. У 1932 р. був канцлером, у 1933 р. скасував парламент і управляв державою одноосібно. У лютому 1934 р. силою придушив протест робітників-соціалістів, у травні цього ж року оголосив Австрію "корпоративною державою". 25 липня нацисти вдалися до спроби державного перевороту, палац канцлера був захоплений, а Дольфус убитий.

Дубчек Олександр(1921—1992) — чехословацький політичний діяч, голова Федеральних зборів 1989—1992 рр. Був членом словацького Руху опору під час Другої світової війни, став першим секретарем Комуністичної партії 1967—1969 р. Був ініціатором кампанії лібералізації ("Празька весна"), що йшла врозріз із політикою СРСР і привела до введення радянських військ у Чехословаччину в 1968 р. Арештований радянськими спецслужбами, виключений з партії в 1970 р. У 1989 р. виступив із продемократичними промовами, і після падіння режиму був обраний спікером Національних зборів у Празі, переобраний у 1990 р. Загинув у автомобільній катастрофі.

Ейзенхауер Дуайт Девід(14 жовтня 1891 — 25 березня 1969 рр.) — американський воєначальник, генерал армії, 34-й президент Сполучених Штатів Америки (1953—1961). Світову популярність набув у роки Другої світової війни як Верховний головнокомандуючий експедиційними силами союзників у Європі. Закінчивши коледж у 1909 р., Ейзенхауер продовжив освіту у Військовій академії у Вест-Пойнті (1911—1915). Після вступу США в Першу світову війну (квітень 1917) був направлений на підготовку американських добровольців у табір Кемп-Копт. Найбільш значними подіями в його подальшій кар'єрі були: служба в зоні Панамського каналу (1922—1925); навчання в школі командного складу та штабу армії (1925); робота помічником начальника штабу армії генерала Д. Макартура (1933—1935) і під його ж керівництвом служба на Філіппінах (1935—1939); призначення начальником штабу 3-ї армії під командуванням генерала В. Крюгера (березень—грудень 1941). На цій посаді успішно провів учбові маневри в Луїзіані. Після вступу США в Другу світову війну в грудні 1941 р. відбувається стрімке сходження Ейзенхауера від керівних посад у відділі військового (потім оперативного) планування в штабі армії, на чолі з генералом Дж. Маршаллом (грудень 1941 — червень 1942), до командуючого англо-американськими силами в стратегічному наступі західних союзників у Північній Африці, Сицилії й Італії (листопад 1942 — жовтень 1943). Після того, як на Тегеранській конференції було прийнято остаточне рішення про відкриття другого фронту, Ейзенхауер став Верховним головнокомандуючим експедиційними силами. Найзначнішими своїми досягненнями як полководця Ейзенхауер вважав висадку англо-американського десанту на узбережжя Нормандії 6 червня 1944 р. (день "Д"), і рейнську кампанію (лютий—березень 1945). Еволюція генерала Ейзенхауера на позицію прихильника "холодної війни" відбулася до кінця його перебування на посаді начальника штабу американської армії (1945—1947). Як першому Головнокомандуючому об'єднаними збройними силами НАТО (жовтень 1950 — червень 1952 рр.) йому належить вирішальна роль у переозброєнні Західної Німеччини й підготовці її вступу в цей військово-політичний блок. Ставши президентом (січень 1953), Ейзенхауер поклав кінець війні в Кореї і прагнув відновити радянсько-американські зустрічі на вищому рівні (Женева, 1955 і Кемп-Девід, 1959). Разом з тим він був твердо переконаний у реальності комуністичної загрози й необхідності зміцнення американської національної безпеки. Основою його офіційної оборонної політики стала доктрина "масованої відплати", що передбачала значне збільшення стратегічної авіації з ядерною зброєю і можливість нанесення раптового ядерного удару по СРСР і КНР. "Доктрина звільнення" (стосовно країн Східної Європи) і "Доктрина Ейзенхауера" (щодо країн "третього світу") були складовими курсу президента та державного секретаря Дж. Ф. Даллеса на збереження за США ролі світового лідера. Другий термін президентства Ейзенхауера (після перевиборів 1956) був відзначений інтервенцією американських військ у Ліван (1958) та інцидентом з розвідувальним літаком У-2, збитим над територією СРСР, що призвело до зриву зустрічі з М. С. Хрущовим у 1960 р. Після відставки Ейзенхауер поступово відійшов від активної суспільно-політичної діяльності. У 78-річному віці помер у шпиталі.

Ерхард Людвіг(1897—1977) — західнонімецький політичний діяч, християнський демократ, канцлер ФРН у 1963—1966 рр. Економічне диво відновлення Західної Німеччини після Другої світової війни відбулося головним чином завдяки політиці Ерхарда, що заохочувала вільне підприємництво. Був федеральним міністром економіки в 1949—1963 рр.

Еттлі Клемент-Річард, граф (1883—1967) — британський політик, лейборист. У коаліційному уряді під час Другої світової війни займав ряд важливих посад. Будучи прем'єр-міністром 1945—1951 рр., він запровадив програму приватизації й нову систему в соціальній сфері.

Єжов Микола Іванович(1895—1940) — радянський політичний діяч, генеральний комісар державної безпеки (1937), нарком внутрішніх справ СРСР у 1936—1938 рр. З 1922 р. на партійній роботі, у 1935—1939 рр. секретар ЦК ВКП(б). У 1938—1939 рр. нарком водного транспорту СРСР. У 1935—1939 рр. голова КПК при ЦК ВКП(б). У 1939 р. заарештований, розстріляний. Очолюючи органи внутрішніх справ, був одним із головних виконавців масових репресій.

Loading...

 
 

Цікаве