WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історичні постаті - Реферат

Історичні постаті - Реферат

Пошукова робота

Історичні постаті

Акіхіто (1933) — імператор Японії з 1989 р., успадкував трон свого батька Хірохіто. Його правління називають ерою Хейсей (досягнення вселенського миру).

Арафат Ясір(1929) — палестинський лідер засновник організації ФАТХ у 1956 р. і президент Організації Визволення Палестини з 1969 р. У 1970-х роках боротьба за визволення Палестини зробила його одним з видатніших політиків світу, але поява у 80-х роках фракційних лідерів зменшила його вплив. Підтримка ним Саддама Хусейна після вторгнення Іраку в Кувейт у 1990 р. послабила становище Арафата в світі. Лауреат Нобелівської премії миру 1994 р.

Асад Хафез (1930) — президент Сирії та генеральний секретар Партії арабського соціалістичного відродження з 1971 р., генерал армії (1968). У 1966—1971 рр. — міністр оборони, у 1970—1971 рр. — прем'єр-міністр.

Ататюрк Кайгісиз Серданович(1881—1938) — керівник національно-визвольної революції в Туреччині 1918—1923 рр. Перший президент (1923—1938) Турецької Республіки. Виступав за зміцнення національної незалежності й суверенітету країни, за підтримку дружніх відносин з Росією.

Бабушкін Іван Васильович(1873—1906) — один з перших російських соціал-демократів. Більшовик. Учасник Революції 1905—1907 рр., член комітетів Російської соціал-демократичної робітничої партії в Іркутську і Читі, один із керівників озброєного повстання в Читі. Розстріляний карателями.

Бадаєв Олексій Єгорович(1883—1951) — російський політичний діяч. З 1912 р. депутат 4-ї Державної думи, член Російського бюро ЦК РСДРП. Учасник Жовтневої революції (Петроград). У 1921—1935 рр. у системі споживкооперації. У 1937—1938 рр. нарком харчової промисловості РРФСР.

Бадольо Пьєтро(1871—1956) — італійський державний і військовий діяч, маршал (1926). У 1919—1921 рр. і 1925—1940 рр. начальник Генштабу, головнокомандувач в італійсько-ефіопській війні 1935—1936 рр. Учасник усунення Б. Муссоліні (липень 1943 р.). У 1943—1944 рр. прем'єр-міністр Італії, уклав перемир'я із союзниками.

Бакунін Михайло Олександрович(1814—1876) — російський революціонер, теоретик анархізму, один з ідеологів революційного народництва. У 30-х роках ХІХ ст. член гуртка М. С. Станкевича. З 1840 р. за кордоном, учасник Революції 1848—1849 рр. (Париж, Дрезден, Прага). У 1851 р. виданий австрійським урядом Росії, ув'язнений у Петропавлівську, а потім у Шліссельбурзьку фортецю, з 1857 р. в сибірському засланні. 1861 року тікає за кордон, співробітничає з О. І. Герценом і М. П. Огарьовим. Організатор таємного революційного гуртка "Інтернаціональне братство" (1864—1865) і "Альянсу соціалістичної демократії" (1868). З 1868 р. член 1-го Інтернаціоналу, виступив проти К. Маркса та його прибічників, у 1872 р. виключений рішенням Гаазького конгресу. Праця Бакуніна "Державність і анархія" (1873) справила великий вплив на розвиток народного руху в Росії.

Балладюр Едвард(1929) — французький консервативний політичний діяч, прем'єр-міністр з 1993 р., протеже колишнього президента Жоржа Помпіду, був міністром економіки і фінансів при прем'єр-міністрові Жаку Шираку (1986—1988). Користуючись підтримкою консерваторів, на виборах 1993 р. висував свою кандидатуру на посаду президента.

Бальфур Артур Джеймс(1848—1930) — прем'єр-міністр Великобританії в 1902—1905 рр.; консерватор. У 1904 р. уряд Бальфура уклав із Францією договір, який став основою Антанти. Неодноразово входив до складу уряду, у 1916—1919 рр. міністр закордонних справ. Автор Декларації (1917) про створення єврейського національного осередку в Палестині.

Барту Луї(1862—1934) — прем'єр-міністр Франції в 1913 р., з 1894 р. неодноразово міністр, у 1934 р. міністр закордонних справ. Прихильник франко-радянського співробітництва. Убитий у Марселі (разом з Олександром І Карагеоргієвичем) усташами.

Батіста-і-Сальдівар Рубен Фульхенсіо(1901—1973) — диктатор Куби в 1934—1944 рр. і 1952—1958 рр.; офіційно займав посаду президента. Повалений 1 січня 1959 р. у ході Кубинської революції.

Бауер Отто(1882—1938) — один з лідерів австрійської соціал-демократії і 2-го Інтернаціоналу, ідеолог австромарксизму. У 1918—1919 рр. державний секретар закордонних справ, виступав за приєднання Австрії до Німеччини. З 1934 р. в еміграції, де й помер.

Бауман Миколай Ернестович(псевдо Грач)(1873—1905) — діяч російського революційного руху з 90-х років ХІХ ст. Ветлікар. У 1904 р. керівник Московського комітету та Північного бюро ЦК партії. Убитий 18 жовтня 1905 р. чорносотенцями. Похорони Баумана 20 жовтня в Москві перетворилися на багатотисячну демонстрацію.

Бебель Август(1840—1913) — один із засновників (1869) і керівників німецької соціал-демократичної партії і 2-го Інтернаціоналу. Неодноразово обирався в рейхстаг. Борець проти мілітаризму, прибічник емансипації жінок. За виступ у захист Паризької комуни, критику державної колоніальної політики та ін. зазнавав репресій (усього пробув в ув'язненні близько шести років).

Бевін Ернест(1881—1951) — один із правих лідерів Лейбористської партії Великобританії, член (1925—1940) і голова Генеральної ради Британського конгресу тред-юніону. Міністр праці в 1940—1945 рр., міністр закордонних справ у 1945—1951 рр.

Бегін Менахем(1913—1992) — ізраїльський політичний діяч. Був лідером екстремістської організації Іргун Зван Леумі в Палестині з 1942 р. і прем'єр-міністром Ізраїлю в 1977—1983 рр. як голова правої партії Лікуд. У 1978 р. Бегін разом із президентом Єгипту А. Садатом був нагороджений Нобелівською премією миру за роботу над Кемп-девідськими угодами з мирного врегулювання на Близькому Сході.

Бейкер Джеймс-Аддісон(1930) — американський республіканський політичний діяч. При президентові Р. Рейгану був главою адміністрації Білого дому (1981—1985) і секретарем казначейства (1985—1988). Після організації успішної передвиборної кампанії Джорджа Буша (старшого) у 1988 р. Бейкер отримав посаду державного секретаря (1989) і відіграв основну роль у вирішенні кризи у Перській затоці (1990—1991) і наступних пошуках мирного врегулювання конфліктів на Близькому Сході.

Бен-Гуріон Давид(1886—1973) — прем'єр-міністр і міністр оборони Ізраїлю в 1948—1953 рр., 1955—1963 рр. (з перервою в 1961). Один з організаторів і лідерів (1930—1965) соціал-демократичної партії МАПАІ.

Бериша Салі (1944) — президент Албанії з квітня 1992 р. Лідер правлячої (з березня 1992) Демократичної партії Албанії (створеної в 1990) у вересні 1991 р. — квітні 1992 р.

Берія Лаврентій Павлович(1889—1953) — радянський політичний діяч. З 1921 р. на керівних посадах у Надзвичайній комісії ДПУ Закавказзя. У 1931—1938 рр. 1-й секретар ЦК КП (більшовиків) Грузії. У 1938—1945 рр. нарком, у 1953 р. міністр внутрішніх справ СРСР. У 1941—1953 рр. заступник голови Ради Народних Комісарів СРСР. З 1941 р. член, з 1943 р. заступник голови Державного Комітету Оборони. Член ЦК партії в 1934—1953 рр., член Політбюро ЦК в 1946—1953 рр. (кандидат з 1939). Маршал Радянського Союзу (1945). Входив до найближчого політичного оточення Й. В. Сталіна; один із найбільш активних організаторів масових репресій 1930-х — початку 50-х рр. У червні 1953 р. був заарештований, за вироком спеціальної судової присутності Верховного Суду СРСР у грудні 1953 р. розстріляний.

Бернштейн Едвард(1850—1932) — один із лідерів німецької соціал-демократії та 2-го Інтернаціоналу, ідеолог реформізму. Брав участь у виробленні Готської програми. У другій половині 90-х років ХХ ст. спирався на власні спостереження тенденцій суспільного розвитку, виступав із критикою теоретичних основ марксизму як застарілих. Відкидав наукове обґрунтування соціалізму, вчення про неминучість краху капіталізму, про революцію, диктатуру пролетаріату, висунув програму реформування капіталізму на засадах широкої демократії.

Берут Болеслав(1892—1956) — президент і голова президії Державної ради (1947—1952), голова ради міністрів (1952—1954) Польщі. Голова (грудень 1948 — березень 1954), 1-й секретар (з березня 1954) ЦК Польської об'єднаної робітничої партії.

Бєлобородов Олександр Георгович(1891—1938) — радянський політичний діяч. Голова виконкому Уральської облради в 1918 р.; підписав рішення Ради про розстріл Миколи ІІ і його родини. У 1923—1927 рр. нарком внутрішніх справ РРФСР. Репресований; реабілітований посмертно.


 
 

Цікаве

Загрузка...