WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Створення незалежної української держави. Україна і світове співтовариство - Реферат

Створення незалежної української держави. Україна і світове співтовариство - Реферат

Неважко зрозуміти, що за таких умов наявність великої кількості партій (на даний час їх налічується понад сто), які відображають інтереси різних соціальних груп, лише ускладнює функціонування політичної системи, не сприяє ефективній діяльності уряду та інших керівних структур. Для ширшого і повнішого розуміння процесів, окреслених у загальних рисах, рекомендуємо ознайомитися з виданням "Новітня історія України", — К.: Вища школа, 2000 р. — Частина ІІІ, розділ 12, с. 474—537.

Логічне завершення політичних процесів в Україні наприкінці 80-х—на поч. 90-х років проголошенням її незалежності висунуло перед політичними силами нові, не менш складні проблеми — проблеми державотворення, розбудови нової політичної системи, реформування економіки та цілого суспільного життя на основі нових відносин — ринкових. Саме ці проблеми є стрижневими під час вивчення студентами даної теми.

Щодо суті проблем державотворення — студенти знайдуть відповіді у третьому розділі відповідної теми навчального посібника "Політична історія XX ст. Видання 2-ге". Особливу увагу при цьому радимо звернути на з'ясування суті концептуального поняття державотворення, процесу формування владних структур, вироблення нового основного закону держави — Конституції.

У процесі вивчення матеріалу теми студенти повинні чітко уяснити, що концептуально поняття державотворення характеризує теорію й практику керівництва суспільством із боку держави, генерує функціональність форм влади згори й до низових ланок, розвиває і вдосконалює систему управління відповідно до мети утвердження нової якості суспільних відносин.

З цього погляду на державотворчий процес очевидно, що первинність у питаннях державотворення належить законодавчій владі, тобто Верховній Раді, яка із залученням різних державних структур розробляє і приймає закони та інші законодавчі акти, здійснює контроль за їхнім виконанням, легітимізує, тобто узаконює, функції державних управлінських інститутів та суспільства в цілому.

Нагадаємо, що методологічно природу й суть нового характеру держави, стратегію державотворення було визначено в Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. та Акті проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. У Декларації зокрема вказується, що генеруючим механізмом у суспільстві виступає Верховна Рада, яка, виражаючи волю народних мас, прагнучи створити демократичне суспільство, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу, визнаючи необхідність побудови правової держави, проголосила державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах її території та незалежність і рівність не лише в розв'язанні внутрішніх питань, а й у зовнішніх зносинах.

Разом із тим, слід пам'ятати, що процес державотворення у незалежній Україні розпочинався за умов, коли в суспільстві діяли дві гілки влади — Верховна Рада й Рада Міністрів, успадковані від тоталітарної системи, де повнота державної влади формально належала радам усіх рівнів. Насправді носієм влади була компартійна олігархія. Радянські органи влади ніколи не мали власної організаційної структури, оскільки в кожній своїй ланці інтегрувалися в партійну структуру. Наслідком цього стало загальне падіння ефективності державного управління в усіх його ланках і послаблення авторитету влади.

В умовах цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства чимало законів, прийнятих Верховною Радою в перші роки незалежності, виявилися відірваними від життя, а тому неефективними.

Процес трансформації влади, суть якого полягала в розщепленні диктаторської влади компартійних структур, яка на поверхні політичного життя виступала у звичних формах радянської влади, на залежну лише від електорату законодавчу й виконавчу гілки влади об'єктивно вів до утворення самостійних гілок влади, здатних взаємно врівноважуватися.

Становлення президентської влади, здатне розщепити моноліт радянської влади на самостійні, ефективно діючі владні гілки, здатні взаємно врівноважуватися, ускладнювалося відсутністю нової Конституції, яка чітко розмежувала б функції кожної з них.

Розуміння цих проблем дозволить студентам осягнути ті труднощі й перепони, які довелося й доводиться долати в процесі державотворення. Вони безпосередньо пов'язані з конституційним процесом, метою якого було вироблення й прийняття Конституції незалежної України.

Концепція нової Конституції була ухвалена Верховною Радою в червні 1991 р. Однак прийняття нового Основного Закону означало найглибшу політичну реформу, до чого компартійно-радянська номенклатура ще не була готова. Тому конституційний процес відбувався надто повільно, до того ж в умовах гострої політичної боротьби й жорсткого протистояння гілок влади. Лише з огляду на загрозу всенародного референдуму щодо Конституції 28 червня 1996 р. нова Конституція таки була прийнята.

З'ясовуючи проблеми, пов'язані з державотворенням і конституційним процесом, студентам варто звернути увагу на суть і значення нової Конституції для розбудови незалежної Української держави.

Для повнішого, поглибленого розуміння процесів державотворення й реформування економіки, їхнього суперечливого характеру, радимо додатково ознайомитися з матеріалами, викладеними у розділі 13 "Новітньої історії України", — К., 2000, с. 540—592 та в розділах 7 та 8 нарисів історії "Україна: друга половина XX століття", — К.: Либідь, 1997. — С. 230—260, 285—311.

Ознайомившись із матеріалом, викладеним у рекомендованих джерелах, студенти, беручи до уваги взаємозв'язок і взаємозалежність політики й економіки, повинні прийти до розуміння того неспростовного факту, що гостра боротьба різних політичних сил в Україні, яка дістала відлуння і в парламенті, жорстке протистояння Верховної Ради і президентських структур, суперечності між законодавчою і виконавчою владою для кризового періоду є згубними. Фахівцям-економістам відомо, що в перехідній економіці, а такою вона є в Україні, як мінімум 70—80 відсотків успіху визначаються ефективністю законодавчого поля.

Між тим, Верховна Рада з часу її першого скликання (1990 р.) і до кінця 90-х років недопустимо зволікала з прийняттям законів, спрямованих на реформування економіки, більше того — чинила різні перепони реалізації відповідних указів Президента. Тому не випадково Україна майже десять років перебувала в кризовому стані. При чому цей строк можна розділити на два чітко виражені періоди: прогресуюче падіння (1990—1994 р.) і період, що характеризується поступовим оздоровленням економіки — скорочення інтенсивності падіння і накопичення передумов для виходу економіки з кризового стану.

Для уявлення про глибину падіння економіки у перший період наведемо деякі цифри. Лише в 1994 р. падіння валового внутрішнього продукту (ВВП) становило 22,9 відсотка, промислового виробництва — 27,8 відсотка. У цей період повністю розбалансованими виявилися грошова й фінансова системи, свідченням чого є жахлива інфляція, яка в 1993 році становила 10255 відсотків (Див. "Факты", № 30(0852), 20 лютого 2001, с. 6).

Вагомі ознаки економічної стабілізації з'явилися у 1997 р. у результаті втілення в життя досить конструктивної програми обраного в 1994 р. Президента "Шляхом радикальних економічних реформ". Але вона була зірвана впливом світової кризи (1997—98 рр.), яка зачепила й Україну, політичним протистоянням та помилками в здійсненні грошової й фінансової політики.

Із аналізу сучасного економічного стану України можна зробити висновок, що наша держава, незважаючи на несприятливі політичні процеси в суспільстві, допущені в попередні роки, прорахунки і помилки в реформуванні, минула кризовий період. Уже з другої половини 1999 р. почалося піднесення економіки. За підсумками року промислове виробництво зросло на 4,3%, у тому числі товарів народного споживання — на 7,2%. Результати 2000 року дають підстави вважати, що урядом, очолюваним В. Ющенком, кризові процеси подолані остаточно, що в економічній динаміці відбувся перелом. 2000 року валовий внутрішній продукт зріс на 6 відсотків, промисловість — на 12,9, а сільське господарство — на 7,6 (Див. "Факты", 20 лютого, 2001, с. 6).

Ці базові показники свідчать про те, що в українській економіці сформувався вагомий потенціал зростання. Тенденцію економічного зростання підтвердили результати 2001 року. В січні 2001 року валовий внутрішній продукт збільшився майже на 10%, а промислове виробництво — на 19,5%.

Подальші перспективи економічного зростання значною мірою залежатимуть від політичної ситуації в Україні. Аналіз політичних процесів останнього року наочно продемонстрував, що в Україні є політичні сили, для яких принцип "чим гірше, тим краще" став домінуючим у їхніх спрямуваннях. Наприкінці 2000 р., коли став очевидним факт подолання кризи і поступового економічного сходження, противники реформ, використавши "справу Гонгадзе" загострили політичну ситуацію в суспільстві, вчинивши шалений тиск на Президента, вимагаючи його відставки. Створена відверта опозиція президенту, офіційними лідерами якої стали керівники парламентських фракцій Соціалістичної партії та "Батьківщини". Розхитуючи стабільність суспільства, подіями весни 2001 року опозиція призвела країну до критичної межі.

Література

  1. Політична історія XX століття: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. й доп. / За ред. Салабая В. Ф. — К.: КНЕУ, 2001.

  2. Лефор К. Политические очерки (ХІХ—XX века): Пер. с франц. — М., 2000.

  3. Новейшая история зарубежных стран /XX в./ В 2-х частях. Часть 1, 2. — М., 1998.

Loading...

 
 

Цікаве