WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Створення незалежної української держави. Україна і світове співтовариство - Реферат

Створення незалежної української держави. Україна і світове співтовариство - Реферат

Реферат на тему:

Створення незалежної української держави. Україна і світове співтовариство

У курсі політичної історії тема посідає особливе місце з двох обставин: по-перше, останнє десятиріччя минулого XX століття ознаменувалося для України проголошенням і утвердженням її незалежності, що стало вінцем багатовікової боротьби українського народу за вільний, самостійний розвиток у світі; по-друге, здобувши незалежність і визнання більше ніж 150 держав світу, Україна, таким чином, стала складовою світової спільноти, і її подальший розвиток здійснювався і здійснюється у взаємному зв'язку та у відповідності зі світовими процесами.

Хронологічно охоплюючи порівняно короткий, лише п'ятнадцятирічний період, тема насичена низкою важливих економічних, політичних, соціальних, духовних проблем, а також проблем формування стратегії зовнішньополітичної діяльності, обумовлених здобуттям незалежності, переходом до якісно нових умов розвитку суспільства, які ґрунтуються на ринковій економіці та принципах демократичного управління державою. Серед важливих проблем теми — передусім проблеми державотворення, створення нової політичної системи, формування органів влади та інших інститутів держави, становлення багатопартійності, проблеми захисту суверенітету й незалежності України, створення її Збройних сил, вироблення власної зовнішньої політики, визначення пріоритетів у відносинах із зарубіжними країнами та ряд інших.

Охопити весь спектр проблем, якими насичена тема, в стислих рамках даного посібника неможливо, тому рекомендуємо при самостійному вивченні матеріалу зосередити увагу на найважливіших із них, зокрема: на аналізі соціально-політичної ситуації в Україні наприкінці 80-х років; проблемах державотворення й формування нової політичної системи в Україні; з'ясуванні суті конституційного процесу та значення нової Конституції України; на проблемах реформування економіки та його результатах. Нарешті, на серйозну увагу заслуговують проблеми діяльності України на міжнародній арені, формування її зовнішньополітичного курсу.

Ознайомлення з матеріалом розділу 1 та 2-го одинадцятої теми навчального посібника "Політична історія XX ст. Видання 2-ге, розширене й доповнене" дасть можливість скласти повніше уявлення про соціально-політичну ситуацію, що склалася в Україні наприкінці 80-х років, простежити причинно-наслідковий зв'язок процесу її просування до незалежності з перебудовчими процесами в Радянському Союзі, складовою якого Україна перебувала майже 70 років.

Перебудовчий процес, започаткований навесні 1985 р. останнім Генеральним секретарем ЦК КПРС М. Горбачовим, ознаменувався різкими змінами в усіх сферах суспільного життя СРСР, у тому числі й України. Аналізуючи події цього періоду, студенти дійдуть до твердого переконання, що для українського народу роки перебудови мали справді доленосне значення. Бюрократична перебудова переросла в національну революцію — третю в історії України й другу в XX ст.

Намагання забезпечити економічне зростання, що було метою перебудови, шляхом прискорення темпів економічного розвитку в умовах централізованого управління господарством виявилися неспроможними. Криза все глибше охоплювала господарський організм велетенської наддержави. Не дали бажаного ефекту й спроби послабити централізоване управління економікою, надаючи ширші права суб'єктам господарювання на місцях, і таким чином вдихнути життя в командну економіку. Реформа управління економікою базувалася на ідеї поєднання централізованого директивного планування з наданням підприємствам певної свободи. Таким чином, теоретичний арсенал реформаторів не виходив за межі командної економіки і комуністичної доктрини, виключав заміну директивного управління ринковим механізмом.

У результаті реформа управління економікою 1987 р. не лише не змінила стан економіки, а виявилася каталізатором її цілковитої кризи.

Запізніла спроба врятувати економіку від цілковитого розвалу шляхом реалізації програми поступового переходу до ринкових відносин під жорстким контролем держави, яка передбачала роздержавлення економіки, плюралізм форм власності в травні 1990 р. була відкинута Верховною Радою СРСР.

Неминучість краху перебудови й невідповідність із тими методами, якими вона здійснювалася, через 10 років після розпаду СРСР визнав її ініціатор — перший і останній Президент Радянського Союзу М. Горбачов. В інтерв'ю газеті "Факты" він зазначив, що тоді були обрані пріоритети, не відповідні задуму, повільним був темп реформ. Окрім того запізнілою виявилася спроба реформувати КПРС (Див. "Факты", 2001, 2 березня, с. 5).

Фіаско реформ, розвал командної економіки болюче позначилися на соціальному становищі населення, зокрема в Україні, економіка якої була міцно прив'язана до центру. 95 відсотків її промислової продукції вироблялися на підприємствах союзного підпорядкування, тому цією продукцією розпоряджалася Москва.

Нестримна інфляція, тотальний дефіцит товарів підвищеного попиту призвели до істотного падіння реальної заробітної плати, стипендій і пенсій, звели до мінімуму життєвий рівень нашого народу. З осені 1990 р. в Україні було запроваджено продаж продовольчих і промислових товарів за картками споживача з купонами.

На цьому тлі рішення комуністичної партії підвищити на 50—100 відсотків заробітну плату партпрацівникам і чиновникам державних міністерств і відомств викликало загальне обурення в суспільстві й подальше падіння авторитету влади. В СРСР, у т.ч. й Україні склалася гостра соціально-політична ситуація, посилились опозиційні настрої щодо влади як серед демократично налаштованої інтелігенції, так і в середовищі робітництва, студентства, військових та ін.

Якщо взяти до уваги цілковите ігнорування центром національних проблем України, неослабну політику русифікації освіти й культурного життя, стають зрозумілими першопричини піднесення національно-визвольного руху в республіці, зростання політичної активності суспільства. Це знайшло своє вираження у мітинговій демократії, наростанні страйкового руху, зокрема шахтарів Донецького і Львівсько-Волинського басейнів, у створенні широкого спектра опозиційних організацій, таких як Українська Гельсінкська Спілка, Народний Рух України за перебудову, Українська студентська спілка, Спілка незалежної української молоді та ін.

Рекомендуємо студентам звернути увагу на процес переходу від однопартійної політичної структури суспільства України до багатопартійності. 3'ясування суті цього процесу важливе з двох обставин: по-перше, процес становлення багатопартійності є ознакою політичної конкуренції між різними політичними течіями в суспільстві та одним із вагомих запобіжників щодо зловживань з боку владних інституцій.

Звертаємо увагу студентів на те, що розвиваючись під впливом і у взаємному зв'язку з процесами в центрі та інших республіках, зокрема прибалтійських, процес формування багатопартійної політичної системи в Україні все ж має свої особливості. По-перше, нові політичні партії виникли після майже сімдесятирічного відлучення громадян від добровільної та свідомої участів політиці, тобто за цілковитої відсутності в масах політичного досвіду. Досвід же партій, що діяли в Україні на початку XX ст., було втрачено.

По-друге, багатопартійність фактично була дозволена "згори" постановами вищих державних органів влади, а потім і скасуванням статті в Конституції про керівну роль КПРС.

По-третє, швидкому оформленню крайніх флангів (лівого та правого) політичного спектра й появі нових партій сприяло надзвичайне загострення соціально-економічної й політичної ситуації в суспільстві.

У цьому зв'язку радимо студентам звернути увагу на етапи розгортання політичних процесів та на необхідність з'ясування їхньої суті.

Нагадаємо, що дослідники чітко виділяють три основні етапи. Перший етап характеризується створенням передумов багатопартійності. Розширення гласності й плюралізму думок, критика КПРС як тоталітарної організації сприяли швидкому зростанню антикомуністичних настроїв у суспільстві, диференціації політичних поглядів. За цих умов стає можливим виникнення й діяльність опозиційних до КПРС, "неформальних" об'єднань, що згодом трансформувалися в політичні партії. У 1988 р. в Україні розгортають свою діяльність Українська демократична спілка (УДС), Українська Гельсінкська Спілка (УГС), яка першою в республіці заявила про необхідність побудови самостійної української держави та ін.

Другий етап фахівцями розглядається як етап безпосереднього створення початкової багатопартійності і характеризується виникненням значної кількості переважно невеликих за чисельністю політичних партій.

Від 1989 р. до серпневих подій 1991 р. у Москві в Україні виникло понад 20 політичних партій, у тому числі таких численних, як Соціалістична партія України (50 тис. членів), Українська республіканська партія (12 тис. членів), Партія зелених (10 тис. членів), Українська християнсько-демократична партія (7 тис. членів). До відома студентів, на цьому етапі створення багатопартійності майже всі політичні структури спиралися на ідеї національного відродження та антикомунізм, а об'єднуючою метою цих структур була боротьба проти Компартії України як єдиної керівної сили в республіці.

Третій етап становлення багатопартійності починається після спроби державного перевороту в Москві 19 серпня 1991 р.

У цьому зв'язку звертаємо увагу студентів на необхідність з'ясування політичних наслідків цих подій для України. Щодо цього слід зосередити увагу ось на чому: по-перше, події в Москві стали каталізатором прискорення процесу національно-демократичної революції в Україні, метою якої було здобуття її незалежності. Першим важливим здобутком на цьому шляху було прийняття 3 серпня 1990 р. Верховною Радою УРСР Закону "Про економічну самостійність", обумовленого труднощами у розвитку економіки України, занепадом її народного господарства. Студентам належить з'ясувати суть і значення цього закону.

По-друге, події в Москві викликали адекватну реакцію демократичних, антиімперських сил у суспільстві, під тиском яких парламент республіки на позачерговій сесії 24 серпня 1991 року майже одностайно проголосив Акт незалежності України, а 26 серпня Указом Президії Верховної Ради було тимчасово припинено діяльність Компартії України. Розуміння значення цих подій для студентів є обов'язковим.

По-третє, проголошення Акта про незалежність України і припинення діяльності Компартії України спричинили кардинальні зміни у розстановці політичних сил у республіці. Оскільки мета більшості політичних партій була досягнута, вони втратили подальші політичні орієнтири і опинилися в системі цілковитої розгубленості, яка переросла в кризу. Тому й партії, що виникали після подій 1991 р., виявилися неспроможними відразу осмислити свою роль і місце у суспільних процесах, визначити стратегію і тактику своєї діяльності. Замість того, щоб бути ініціаторами формування міцної влади незалежної України, виступати посередниками між державою і суспільством, вони здебільшого віддавали енергію на боротьбу і між собою, і проти будь-якої влади.

Loading...

 
 

Цікаве