WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

23 Розвиток капіталістичної системи у 20 - ті роки.

20-ті роки були складними й суперечливими не лише для країн Східної Європи, я й усього світу. По-перше, після хаосу і розрухи, породжених Першою світовою війною і революційними рухами, країни світу в 1924 р. вступають у період стабілізації, який характеризувався спадом революційного руху, піднесенням капіталістичної економіки, послабленням зовнішньополітичних протиріч, 'їх стабілізацією на основі Версальсько-Вашингтонської системи, низки інших міжнародних договорів тощо. По-друге, після динамічного періоду соціально-економічного розвитку країн світу настає період економічної кризи (1929—1933), спричиненої надмонополізацією, і перед ними постає проблема пошуку дієвих заходів виходу з кризи. Це зумовило появу "нового курсу" американського президента Ф. Рузвельта як однієї з моделей державного регулювання економіки. У 1924 р. було ліквідовано політичну кризу, пов'язану з питанням про німецькі репарації. Німеччина звільнялася від значної частини к і отримала великі американські та англійські кредити для відновлення свого економічного потенціалу. Локарнськими угодами (жовтень 1925 р.) гарантувалася непорушність кордонів між Францією і Німеччиною, Бельгією і Німеччиною, встановлених Версальським договором. Того ж року Німеччину прийняли до Ліги Націй, що означало кінець її міжнародної ізоляції. Поліпшило міжнародну ситуацію також визнання СРСР багатьма країнами carry. У провідних капіталістичних країнах відбулася структурна перебудова економіки. Головну роль стали відігравати галузі масового виробництва — автомобільна, електротехнічна, хімічна. Широко впроваджувалися елементи раціоналізації виробництва й механізація, стандартизація, конвеєрні лінії. Першим застосував конвєйєрну систему автомобільний магнат Генрі Форд, налагодивши масовий випуск автомобілів, які стали доступними широким верствам населення США. Високі темпи промислового розвитку Франції пояснювалися значними репараціями з Німеччини (до 9 мли. марок золотом), використанням саарського вугілля й лотаринзької руди, дешевої робочої сили в колоніях. Англії не вдалося досягти своєї колишньої могутності. За допомогою США Й Англії швидкими темпами нарощувала свою економічну могутність Німеччина, яка в 1927 р. за найважливішими показниками випередила Францію і Англію. Країни Центральної та Півдснно-Східної Європи розвивалися повільніше, ніж країни Західної Європи. Зросла роль монополістичного капіталу, гігантських монополій. Так, у США значна частка фінансів зосереджувалася в руках фінансових груп Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Ме-лона та ін. У Німеччині декілька банків контролювалн-понад 60% всього банківського капіталу, хімічний концерн "1г Фар-бсніндустрі" зосередив майже 100% виробництва бензину, "Стальний трест" — понад 40% виробництва заліза, сталі, чавуну. У Франції 75% автомобілів вироблялося на фірмах Рено, Пежо і Сітроен, у військовій промисловості панували концерни Шнейдера і -Гочкіса. Англія і Франція отримували значні прибутки від експлуатації колоній І вивезення капіталу. Та економічна стабілізація виявилася неміцною. Наприкінці 20-х років збільшився розрив між масовим виробництвом товарів і низькою платоспроможністю населення. Назрівала криза збуту товарів, що накопичувалися на складах. Конкуренція й анархія виробництва, низька купівельна спроможність населення неминуче вели капіталістичну систему господарства до кризи надвиробництва. 24 жовтня 1929 р. на Нью-Йоркській фондовій біржі почалася паніка, | оскільки більшість акціонерів і тримачів акцій вирішила u продати. Це стала початком світової економічної кризи.

24 Світова економічна криза 1929 - 1933 років та її вплив на соціально-політичні процеси в світі.

Початком світової економічної кризи 1929—1933 pp. вважають паніку на Нью-Йоркській біржі цінних паперів 24 жовтня 1929 p., спричинену різким зниженням цін на акті багатьох підприємств на мільярди долларів. Однак крах ринку цінних паперів був лише зовнішнім виявом внутрішніх процесів розвитку економіки капіталістичних держав у 20-х роках. Криза надзвичайно гостро визначила конфлікт між виробництвом і споживанням, тобто ситуацію, коли запропоновані на ринку вироблені товари перевищують попит на них. Це так звані кризи надвиробництва- Вихід з них — зниження цін на товари, зменшення обсягів виробництва, припинення капіталовкладень у розширення виробництва, зменшення витрат на виробництво товарів внаслідок скорочення робочих місць тощо. Світова економічна криза 1929—1933 pp. мала свої особливості. З одного боку, економіка капіталістичних країн наближалася до кризи класичним шляхом. Контролюючи майже всі галузі виробництва, монополістичні об'єднання утримували високу ціну на вироблену продукцію за ЇЇ низької собівартості, намагаючись одержати надвисокі прибутки. Однак внаслідок розорення дрібних підприємців, зростання безробіття та інших чинників різко знизилась платоспроможність населення. З іншого боку, паралельно з цими процесам розвивалася структурна криза. Нова техніка і технології 20-х років могли забезпечити масове виробництво, але промислові підприємства не спроможні були вийти на цей рівень без створення відповідних умов для масового попиту — масовому виробництву потрібен був масовий покупець. Ще однією особливістю цієї кризи був її затяжний характер, що свідчило про неможливість виключно ринковими засобами вийти з кризи. Саме тому знову постала проблема державного регулювання ринкових процесів. Криза охопила всі країни світу, та найбільше США і Німеччину. Загальне скорочення виробництва у світі становило 38%. Особливо різко криза проявилася у важкій промисловості. За 4 роки кризи виплавка сталі у США скоротилася більш як у чотири рази. Катастрофічне зростало безробіття. На кінець 1932 р. у США налічувалося майже 17 млн. безробітних, у Німеччині — 9 млн. Реальна заробітна плата зменшилася на 35—40%. Криза охопила фінансово-кредитну систему країн, спричинила банкрутство багатьох банків, втрату заощаджень мільйонів громадян.

27 Відхід Сталінського керівництва від принципів непу. Створення адміністративно-командної системи в СРСР.

Хоча нова економічна політика мала певні успіхи в усіх сферах народного господарства країни, навіть за збереження централізованого управління економікою, лідери Комуністичної партії розглядали її як тимчасову поступку капіталізму. Достатньо було незначних збоїв ринкового механізму (обмеженого і контрольованого), щоб партія знову повернулася до методів управління економікою і державою часів "політики воєнного комунізму". Сталін запропонував моделль економічного розвитку країни, що базувалася на утопічному, але зрозумілому широким • масам гаслі про необхідність у найхоротші строки наздогнати й перегнати капіталістичні країни через згортання ринкових відносин, прискорену індустріалізацію й колективізацію с/г.

Початком кінця непу стала хлібозаготівельна криза (1927— 1928). Із загостренням міжнародної обстановки (напади на радянські посольства в Пекіні, Лондоні, розірвання дипломатичних відносин з Англією) в країні поширилися чутки про нову війну, і населення почало скуповувати продовольчі та основні промислові товари. Нестача промислових товарів для обміну з селянами і неврожаї в окремих районах призвели до зменшення поставок зерна. Намічений на кінець 1927 р. план хлібозаготівель не був виконаний — державі вдалося закупити вдвічі менше зерна, ніж передбачилося. Це загострило проблему постачання промислових центрів та армії. Не було чого й експортувати, бо СРСР вивозив за кордон переважно зерно. Відповідно зменшилися валютні надходження, на які закуповували техніку та обладнання для індустріалізації. Криза була спричинена насамперед диспропорціями між цінами на промислову й сільськогосподарську продукцію. Через низькі закупівельні ціни селяни не продавали весь хліб на ринку. За цих умов державі було достатньо дотувати сільськогосподарських виробників, і "ножиці" цін швидко зникли 6. Натомість Сталін заявив, що у кризі винні "куркулі", і в січні 1928 р. політбюро ЦК ВКЛ(б) вирішило вдатися до реквізиції зерна в селян. Кризу влалось подолати (з січня по березень 1928 р. такими методами було зібрано понад 4 млн. т зерна), але дорогою ціною. Селяни у відповідь на реквізиційні методи зменшили посівні площі (по Союзу на 3%), а заможніші почали дробити свої наділи, спродувати майно, намагаючись вийти з категорії "куркулів", яка зазнавала все більшого тиску держави. Восени 1928 р. почався масовий забій худоби, внаслідок чого наприкінці року в містах ввели хлібні картки, які, однак, не були достатньо забезпечені наявними хлібними ресурсами. Дефіцит продовольства і споживчих товарів стяв загальним після закриття владою в містах приватних крамниць, майстерень, шо класифікувалися як "капіталістичні підприємства". Більшість керівників партії причиною кризи вважала індивідуальні господарства, нясамперед заможні. 3 лютого 1929 р. влади знову вдається до надзвичайних заходів. Повторне вилучення адміністративними методами продовольчих ресурсів підірвало ринкові стимули до праці. До того ж в окремих районах місцеві керівники почали кампанію "розкуркулення", інспіруючи це як вияв волі самих селянських громад. Постійно збільшувалися норми хлібоздачі, за невиконання яких накладалися великі штрафи, а в разі несплати конфісковувалися сільськогосподарськнй реманент, худоба, садиби, земля. З червня 1929 р. ці методи фактично були легалізовані. У відповідь посилився опір селян. Найчастіше вони приховували зерно, продавали ного незаможникам за низькими, цінами, передавали родичам. Коли зробити це було неможливо, — просто знищували. Іноді вдавалися до збройних виступів — вчиняли замахи на уповноважених, сільських комуністів і активістів. За таких умов у керівництва з'являється ідея вирішити зернову проблему за рахунок колгоспів і радгоспів. Сталін заявив. що необхідно реорганізувати сільське господарство, щоб воно досягле темпів зростання промислового сектора. Деякі сучасні дослідники вважають, шо однією з причин курсу на прискорену колективізацію була вища товарність колективних господарств порівняно з іидивіцуяльнимн (сталінські економісти заявляли, що вона становила 35 %). Проте не береться до уваги той факт, шо внаслідок періодичних реквізицій, постійного тиску на заможного селянина, курсу на обмеження зростання індивідуальних господарств підривалася їх продуктивність. Заможний селянин сплачував податки у ЗО разів більші, ніж незаможник. У 1929 р. помітно зросла кількість колективних господарств — тмізіи (товариств "пиіьного обробітку землі) — з 3,5% до 7,6%. І одразу ж заговорили про нсобхіцність створення "колгоспів-гігантів" та "агропромислових комплексів" з кількома тисячами гектарів, які мали стати "опорними пунктами", "бастіонами соціалізму" на селі, в селяни — сільськими пролетарями.

Loading...

 
 

Цікаве