WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

8Революційні події, піднесення національного руху на Україні в роки першої буржуазно-демократичної революції в Росії.

Поразка Росії у війні з Японією 1904—1905 рр., глибока економічна криза, національне гноблення і політична безправність народів призвели до першої в імперії революції. Вона розпочалася з "Кривавої неділі" 9 січня 1905 р., коли царські війська розстріляли в Санкт. Петербурзі мирну демонстрацію. Хвиля протестів прокотилася й по Україні. Упродовж січня страйкували робітники Горлівки, Житомира, Києва. Катеринослава, Маріуполя, Харкова, Юзівки. Одеси та інших міст Вони вимагали повалення самодержавства, запровадження "-годинного робочого дня, скасування штрафів і зниження цін на товари в заводських крамницях. Протягом перших трьох місяців революції страйкували 170 тис. робітників на 320 заводах і фабриках України. Робітничі виступи підтримали селяни. Вони громили поміщицькі маєтки, цукрові заводи та інші підприємства самовільно захоплювали землю. До літа 1905 р. відбулося близько 1300 селянських виступів, а сільськогосподарські страйки охопили 1461 сіл. У червні 1905 р. спалахнуло повстання на броненосці "Потьомкін" (очолили його матроси-українці Г. Вакуленчук та Л. Матюшенко), а в листопаді ще на 12 кораблях Чорноморського флоту, зокрема, крейсері "Очаків" (командував П. Шмідт), "Св. Пантелеймон" та ін. Слідом за іншими виступили сапери Києва під проводом підпоручика Б. Жадановського й солдати Харківського гарнізону. Революційний рух робітників, селян, солдатів і матросів намагалася очолити РСДРП. На її з'їзді у квітні 1905 р. більшовики взяли курс на повалення царизму шляхом збройного повстання. Інші партії не підтримали цієїтактики і впливали на хід революції політичними засобами боротьби. Всеросійський політичний страйк у жовтні 1905 р. паралізував економічне й політичне життя імперії. 17 жовтня цар Микола II змушений був підписати маніфест про громадянські права й політичні свободи, а також скликання законодавчої Державної думи із залученням до виборів усіх верств населення. Царський маніфест негативно оцінили члени більшовицької фракції РСДРП та реакційні партії Росії. Перші продовжували закликати робітників до збройної боротьби, а другі протягом 1905—1907 рр. організовували вбивства й погроми веред неросійського населення у понад 100 містах імперії. Революція спонукала широкі маси до участі в національному русі й політичному житті. формувалися нові партії, господарські й громадські організації. Керівництво страйками очолили ради робітничих депутатів. Першу раду створили пролетарі Катеринослава у жовтні 1905 р. До кінці року ради виникли у всіх великих промислових містах України. Вони боролися за встановлення 8-годинного робочого дня, покращення умов праці та побуту пролетаріату, організовували допомогу безробітним. На початку жовтня 1905 р. розпочався масовий робітничий рух за створення професійних спілок. В Одесі, Миколаєві. Харкові. Катеринославі. Києві та інших містах утворювалися профспілки залізничників, машинобудівників, металістів, друкарів, кравців та працівників інших галузей виробництва. Профспілки ставали на захист економічних інтереси трудящих і, як правило, не підтримували революційних гасел більшовиків. В багатьох містах України було створено кооперативні товариства. Майже 140 сільських, волосних, повітових і губернських комітетів Української селянської спілки об'єднували десятки тисяч селян. Товариства "Просвіти" разом із земствами та студентською молоддю розпочали 1905 р. кампанію за українізацію Київського, Одеського й Харківського університетів, що сприяло запровадженню в цих навчальних закладах курсу української літератури. Україномовними ставали народні школи. На земському з'їзді народної освіти 1911 р. представники Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній поставили перед урядом Росії вимогу про українізацію освіти. У квітні 1906 р. розпочала свою роботу І Державна дума. В її складі від України налічувалося 102 депутата, 45 з них об'єдналися в Українську думську громаду на правах окремої парламентської фракції, яка вимагала політичної автономії України, відродженні національної культури, демократизації суспільно-політичного життя. За участю М. Грушевського громада випускала журнал "Український вісник" і газету "Рідна справа" ("Вісті з Думи"). У II Державній думі українська громада (47 депутатів) продовжувала обстоювати національну ідею. З червня 1907 р. царським указом було скасовано II Державну думу. Новий виборчий закон урізав права трудящих і забезпечував кількісну перевагу представникам урядових партій. В складі III Державної думи від України налічувалося 111 депутатів, з яких 64 були поміщиками, 13— священики і 26—селянами. Решта представляла інші стани. Національно-демократичні партії не змогли провести до Думи своїх представників, і української фракції не було сформовано. Революційні події на українських землях, що перебували в складі Росії, викликали хвилю страйків, мітингів і демонстрацій протесту у Львові, Станіславі, Тернополі, Чернівцях та інших містах Західної України. Для керівництва народним рухом за ініціативою Ю. Романчука та К. Левицького було створено в листопаді 1905 р. "Народний комітет". Масові виступи трудящих з припинялися протягом 190$—1007 рр. У Галичині відбулося близько 300 мітингів і зборів, 211 робітничих страйків і масштабних виступів селян. Внаслідок цих подій уряд Австрійської імперії дещо послабив політичне й національне гноблення, скасувавши обмеження у виборах до парламенту, й надав більші можливості, ніж у Росії, для розвитку української культури. До 1913 р. в Галичині виходило 66 україномовних видань 1906 р. М. Грушевський перевів зі Львова до Києва періодичні видання "Літературно-науковий вісник" і "Українська хата". Київ стає визначним центром українською на" тонального руху, хоч українці становили там лише 22 % населення. Революція 1905—1907 рр. зазнала поразки. Але запровадження загального виборчого права, скасування заборони на українське слово сприяли піднесенню політичної і національної свідомості народу та його боротьби за волю.

9Причини поразки першої російської революції 1905-1907 років, її історичне значення.

Поразка повстанців у Москві та інших регіонах країни дала змогу царизмові перейти у контрнаступ. Знову була обмежена свобода преси, заборонені страйки, введено новий закон про випори, який робив їх багатоступінчастими і нерівноправними. Дума позбавлялася законодавчої ініціативи. Закон про вибори був дуже складним і заплутаним, намагався забезпечити перевагу поміщикам і селянам. Але вибори, проведені навіть за цими законами і в атмосфері репресій, забезпечили перемогу кандидатам ви опозиції — кадетам, октябристам, безпартійним депутатам, які домагалися політичних і економічних реформ. Більшовики та есери бойкотували вибори в Думу. На перших засіданнях нового законодавчого органу було прийнято звернення до уряду з вимогою відновити загальні вибори, скасувати всі обмеження на законодавчу діяльність Думи. У зверненні наголошувалось на особистій відповідальності міністрів, гарантіях громадянських свобод, скасуванні смертної кари тощо. Уряд категорично відмовився прийняти запропоновані положення. Ще більше загострило стосунки уряду з Думою аграрне питання, яке стало головним на засіданнях Думи. Ігнорування урядом всіх законопроектів, розроблених Думою, призвело до прийняття нею вотуму недовіри уряду і вимоги його відставки. Натомість 9 липня 1906 р. імператор розпустив саму Думу. Новий прем'єр-міністр П Столипін запровадив надзвичайний стан в окремих регіонах країни: робітничі й селянські заворушення придушували каральні загони, військово-польові суди виносили тисячі смертних вироків, було призупинено вихід опозиційних уряду періодичних видань. "Спершу — заспокоєння. а потім — реформи", — твердив Столипін, Однак і в такій ситуації нова Дума, яка почала свою роботу 20 лютого 1907 р., булл опозиційною до уряду. Крім лібералів, до й складу увійшли представники соціал-демократів, народних соціалістів і есерів. Центральним залишалося аграрне питання, під час обговорення якого виявилися розбіжності між кадетами і лівими партіями. Однак Дума одноголосне засудила продовження репресій і відмовилися позбавити парламентської недоторканості депутатів від соціал-демократичних партій. З червня 1907 р. Микола II видав маніфест про розпуск Думи і нові зміни до виборчого законодавства, який утверджував нерівність у правах різних соціальних груп. Ця подія одержала назву "третьочервневого перевороту" і означала завершення революції 1905—1907рр.

Loading...

 
 

Цікаве