WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Азія

Світова війна 1914—1918 рр. відіграла помітну роль в житті колоній. По-перше, метрополії використовували їх для поповнення людських резервів. Так, зокрема, Великобританія мобілізувала в діючу армію із своїх колонії понад 4,5 млн. чоловік, Франція — близько 1,4 мли. В Єгипті, населення якого в тойї час не перевищувало 10 млн. жителів, у т. зв. трудові та верблюжі корпуси було мобілізовано 1,5 млн. чоловік. Участь представників азіатських та африканських народів у бонових діях привела до набуття ними військового досвіду, розширила к кругозір. Це стало у пригоді після повернення, коли на к батьківщині розгорнулася національно-визвольна боротьба. По-друге, війна прискорила економічний розвиток колоніальних і залежних країн. Зменшення поставок промислових товарів із метрополій, дало поштовх зростанню національної промисловості. Особливо активно цей процес відбувався в Індії, Китаї, Єгипті, Кореї. В Індії, наприклад, кількість текстильних підприємств за роки війни збільшилася з 1487 до 2889. а число робітників з 557 тис. до 760 тис.; у металургійній та металообробній галузях кількість працюючих зросла з 71 тис. до 164 тис., я підприємств — 372 до 983, тобто більше ніж удвічі. У Китаї в 1914 р. національним підприємцям належала лише 21 бавовняна фабрика, а в 1919-му — 32. Тютюнових фабрик в 1912-му було 16, а 1917 р.—27. Якщо в 1913 р. чавуну виплавлялося 150 тис. т, то в 1920-му — 258 тис., видобуток вугілля за цей же період збільшився з 14 млн. т, до 21 млн. Чисельність китайського промислового пролетаріату за роки війни майже подвоїлася і становила близько 2 млн. чоловік. Економічний розвиток колоній мав соціальні наслідки — в суспільстві зростала роль національної буржуазії та пролетаріату. За рахунок поневолених країн метрополії також вирішували свої фінансові проблеми. Вони проводили примусову підписку на військові позики, збільшували податки та роні побори з них. Тільки шляхом позик і "пожертвувань" Великобританії вдалося викачати з Індії в роки війнн понад 100 млн. фунтів стерлінгів. Така політика колонізаторів викликала невдоволення переважної більшості населення. У повоєнний період починається новий етап національно-визвольної боротьби, який очолила місцева буржуазія. Зміцнивши економічні позиції, вона прагнула політичної влади.

Індія.Національно-визвольною боротьбою в цій країні керував Індійський національний конгрес (ІНК). очолюваний Махатмою Ганді, видатним політичним діячем. Офіційною ідеологією ІНК була сатьяграха (ненасильницький, пасивний опір існуючим порядкам). Ганді відкидав класову боротьбу, збройні виступи, застосування сили. Він пропагував такі форми опору англійцям як бойкот їх товарів, шкіл, судів, державних установ; закриття магазинів і крамниць; проведення релігійних, процесій та демонстрацій на знак протесту проти дій колоніальної адміністрації. Посилення активності та впливу ІНК в роки світової війни змусило уряд Великобританії піти на деякі поступки. У 1919 р. парламент прийняв закон про управління Індією, Місцева верхівка (близько 3 % населення) отримала право брати участь у виборах до законодавчих зборів при віце-королі та губернаторах провінцій, а також утворити державну раду з обмеженими функціями. Ця реформа глибоко розчарувала передові верстви індійського суспільства, але справжнє обурення в них викликав закон С. Роулетта, спрямований проти "антидержавної діяльності". На заклик М. Ганді по всій Індії у 1919 р. прокотилася хвиля непокори у формі харталів (закриття крамниць, припинення ділової активності). Колоніальна влада відповіла на це розстрілом мирного мітингу прихильників ІНК в м. Амрітсарі. Близько тисячі його учасників було вбито, дві тисячі поранено. Ця бойня викликала кампанію громадянської непокори, що тривала до початку 1922 р., коли після крнваних подій у м. Чаура-Чаурі М. Ганді віддав наказ припинити боротьбу.

Китай. У Китаї національно-визвольна боротьба дістала назву "Руху 4 травня 1919 р.". Приводом до його початку стало рішення Паризької мирної конференції про передачу півострова Шаньдун Японії, віська якої захопили цю колишню німецьку орендну територію під час війнн. Боротьбу розпочали студенти Пекіна. 4 травня 1919 р. вони вийшли на демонстрації та мітинги з вимогами до уряду повернути Шаньдун, звільнити прояпонськнх чиновників, оголосити бойкот японських товарів. Поліція розігнала демонстрантів і заарештувала їх лідерів. Наступного дня мітинги та демонстрації поновилися, до студентів приєдналися учні гімназій, ліцеїв, а згодом робітники та ремісники Шанхаю. Рух також підтримала національна буржуазія. Тривав він понад 2 місяці і закінчився тим, що уряд пішов на деякі поступки — були звільнені з посад прояпонські чиновники, випущені на волю заарештовані студенти, китайська делегація не підписала Всрсальеькнй мирний договір. "Рух 4 травня" сприяв утворенню політичних партій і організацій лівого напрямку, а також консолідації молодого робітничого класу, який в подальші роки брав активну участь у боротьбі за незалежність Китаю. На хвилі цього руху поширилася й досягла успіху боротьба за "нову культуру", тобто за введення в літературу письмової мови, близької* до побутової. Цс дало змогу навчитися грамоті й отримати освіту багатьом мільйонам китайців. Кульмінацією боротьби за суверенітет і визволення з-під впливу іноземних держав стали революційні події 1925— 1927 рр. Вони розпочалися ЗО травня 1925 р., коли на знак протесту проти розстрілу мирної демонстрації в Шанхаї, піднялися робітники цього найбільшого промислового центру Китаю, їх підтримали ремісники, торгівці, представники середньої буржуазії. Ці події дістали назву "Рух ЗО травня 1925 р,". 1 липня того ж року уряд в Гуанджоу, утворений після злиття Гоміньдану та Компартії Китаю в єдиний фронт у січні 1924 р., оголосив себе національним урядом і почав боротьбу за об'єднання країни. Головнокомандуючим новостворсної армії було призначено Чан Кайші. В липні 1926 р. вона розпочала т. зв. "північний похід", розроблений радянським радником В. Блюхером. Його метою був розгром північних мілітаристів. В результаті бойових дій військам Чан Кайші відалося восени 1926р. взяти Ухань, в лютому 1927-го— Нанкін, в березні — Шанхай. Революційна армія за цей час значно втратила свій бойовий дух, але її чисельність виросла майже втричі. Це дало можливість Чан Кайші в квітні 1927 р. здійснити переворот в Шанхаї і утворити власний національний уряд. Після нетривалої боротьби йому вдалося підкорити своєму впливові найважливіші райони Китаю. Восени 1927 р. уряд Чан Кайші переїжджає до Нанкіна. Цим фактично завершується об'єднання країни. Всі політичні сили, крім комуністів, визнали владу Чан Кайші. Компартія ж розпочала партизанську боротьбу з Гомінданом, яка тривала багато років.

Loading...

 
 

Цікаве