WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

53 Політика перебудови в Радянському Союзі та її вплив на світові процеси.

На середину 80-х рр. СРСР охопила економічна, соціальна і політична криза. Виникла нагальна необхідність оновлення всіх сторін жіптя радянського суспільства. Вся складність процесу оновлення усвідомлювалася не відразу. Багато що доводилося змінювати, доповнювати і навіть цілком відкидати протягом того періоду історії СРСР. який дістав назву перебудови. Так, коли 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС став М. Горбачов, було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, а невдовзі на докорінну перебудову всіх сфер життя суспільства. Але прискорювати й перебудовувати суспільство водночас було неможливо. Найважливіші зміни в цей період відбулися у сфері духовного життя. М. Горбачов проголосив політику демократії і гласності. Це означали, що було засуджено вияви тоталітаризму в історії країни, скасовано цензуру, з тюрем випущено політв'язнів і дисидентів, покінчено з ганебною практикою тримати людей за політичні переконання в психлікаркях. Для широкого загалу було відкрито спецсхови бібліотек і читачі познайомилися з творами письменників, раніше заборонених. З полиць було знято талановиті кінофільми, дозволено ставити цікаві спектаклі. А в 1986 — 1987 рр. висувається завдання побудови правової держави і здійснення політичної реформи. У розвитку цієї ідеї сесія Верховної ради СРСР 1988 р. вносить суттєві зміни й доповнення до конституції СРСР. Найвищим органом державної влади проголошується з'їзд народних депутатів СРСР, який повинен скликатися щорічно. В березні—травні 1989 р. відбулися вибори народних депутатів. Поряд із списками загальносоюзних громадських організацій, було висунуто кандидатів від територіальних і нацюнально-тсриторіальних округів. Тому серед перших народних депутатів СРСР, крім представників партійної і бюрократичної еліти, були й опозиційне настроєні діячі науки, зокрема академік А. Сахаров, відомі журналісти й письменники Р. Медвєдєв, Ф. Бурлацький, юрист А. Собчак, економіст Г. Попов та інші. Таким чином, уже на першому з'їзді народних депутатів СРСР з трибуни пролунала досить серйозна критика на адресу тодішніх керівників партії і уряду СРСР. Вона була спрямована насамперед проти надто повільних темпів запровадження економічно'!, особливо аграрної реформи в кращі. Незважаючи на дозвіл властей створювати кооперативні установи й підприємства у містах і мати фермерські господарства на селі, ці заходи ще не знаходили широкого поширення. Що стосується державного сектора економіки, то наприкінці 80-х рр. його охопила глибока криза. Економічна реформа передбачала зміну функцій центральних планових органів, міністерств і відомств. Підприємства повинні були, не чекаючи централізованих поставок сировини й устаткування, самі шукати постачальників і ринків збуту готової продукції, тобто переходити на самоокупність і госпрозрахунок. Директорам було надано більшу свободу дій, ніж раніше, але й вимоги до них різко підвищувалися. За цих умов більшість державних підприємств опинилася в надави' чайно скрутному становищі. Ринковий механізм ще не було вироблено й запроваджено, а старі командно-адміністратнвні методи вже не діяли. Другою вкрай гострою проблемою в Радянському Союзі наприкінці 80-х рр. стали стосунки центру й союзних республік. Демократизація, гласність, відкритість пробуджувало національну свідомість, піднімали питання правового статусу республік у складі СРСР. Радянські республіки не бажали більше миріптіся з 'їхнім безправним становищем. Від тих принципів федерації, на яких вони колись об'єдналися, нічого не залишилося. СРСР перетворився по суті на унітарну державу а всемогутнім грабіжницьким центром. Республіки вимагали розширення своїх прав, ставили (як, наприклад, у Прибалтиці) питання про політичну незалежність. Ситуація погіршувалася виникненням ряду міжнаціональних конфліктів, особливо в Закавказзі. Щоб припинити процес децентралізації, відновити старі порядки й структури, 19 — 21 серпня 1991 р. в Москві було здійснено спробу державного перевороту. Змовники, що входили до складу керівництва Союзу РСР і Верховної Ради СРСР (крім Горбачова), намагалися запровадити надзвичайний стан у країні. Змова закінчилася цілковитим крахом, її організаторів було заарештовано. А що в ній брали участь керівні особи держави, це означало кінець СРСР.

42 Постдамська конференція керівників трьох великих держав та її рішення.

Після завершення війни у Європі 17 липня – 2 серпня 1945р. відбулася Постдамська конференція "великої трійки". Делегацію СРСР очолював Й. Сталін, США представляв президент Г. Трумен, а Великобританію – прем'єр-міністр К. Еттлі. Черчіль був відкликаний у зв'язку з поразкою консерваторів на виборах. На конференції вирішено було питання про майбутнє Німеччини, де мали бути проведені денацифікація, демілітаризація, декартелізація та демократизація. Для суду над головними воєнними злочинцями створювався Міжнародний військовий трибунал. Конференція підтвердила передачу Кенігсберга (з 1946р. – Калінінград) і прилеглих до нього районів Радянському Союзові, більшу частину Східної Прусії – Польщі. Новий польсько-німецький кордон встановлювався по лінії Одер-Нейсе. Щодо майбутнього Німеччини, то конференція вирішила в майбутньому провести в крайні загальні вибори і підписати з Німеччиною мирний договір. До цього часу владні функції мала здійснювати окупаційна адміністрація. Відповідно на чотири сектори окупації було поділено Берлін і всю Німеччину. Репарації країни-переможниці мали отримувати кожна зі своєї окупаційної зони. Виняток становив СРСР, який крім цього, ще отримував 25% репарацій її західних зон. Для підготовки мирних договорів із Німеччиною та її союзниками створювалась Рада міністрів іноземних справ головних учасників коаліції.

Loading...

 
 

Цікаве