WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

В її історії три головних періоди: Дворянський (1825-1861); Різночинський (1861-1895); Пролетарський (з 1895).

Робітники все тільки переконувались в необхідності організації. Союз російських робітників на чолі з Є.Заславським, Кравченко незабаром був розгромлений царською владою в 1898 році. Північний союз робітників на чолі з Д.Окнорьским, С.Халтурним мали свою програму і статут. Кінцева мета - повалення існуючого устрою. В програму були включені: свобода слова, друку, скасування прав і привілей, обов'язкове безкоштовне навчання, обмеження робочого часу, заборона дитячої праці. Союз мав свою типографію, але незабаром вона була виявлена владою, а працівники заарештовані. Ці перші політичні організації робочого класу Росії залишили важливий слід в історії революційного руху. Морозівська стачка положили початок масовому руху і поступовому переростанню стихійних виступів в організовану боротьбу робітничого класу. В 60-80-х роках в Росі склалися передумови для розповсюдження марксизму. Розповсюдження марксизму в Росії пов'язане з ім'ям Плеханово. В 1883 році він разом з групою революціонерів створює першу російську марксиську організацю - групу визволення праці. Поряд з цією групою виникають марксиські кружки в Петербурзі, Москві, в Полтаві, на Україні. В 1895 в Петербурзі був створений Союз боротьби за свободу робочого класу. В березні 1898 відбувся з'їзд соціал-демократичних організацій Росії. Робітничий клас Росії став першим класом, котрий створив свою самостійну політичну партію.

7 Три політичні табори, класи і партії в першій російській революції 1905-1907 років.

Одним і основних питань будь-якої революції є питання про владу. Стосовно нього різноманітні суспільно-політичні сили Росії об'єдналися в три табори.

Перший табір складали прихильники самодержавства. Вони або взагалі не визнавали змін, або погоджувалися на існування законосовещательного органу при самодержавстві. Це насамперед реакційні поміщики, виші чини державних органів, армії, поліції, частина буржуазії, безпосередньо пов'язана з царатом, багато земських діячів.

Другий табір складався з представників ліберальної буржуазії і ліберальної інтелігенції, передового дворянства, службовців, дрібної буржуазії міста, частини селян. Вони виступали за збереження монархії, але конституційної, парламентської, при котрій законодавча влада знаходиться а руках всенародне обраного парламенту. Для досягнення своєї цілі вони пропонували мирні, демократичні методи боротьби.

У третій табір - революційно-демократичний - входили пролетаріат, частина селянства, найбідніші прошарки дрібної буржуазії, їхні інтереси виражали соціал-демократи, есери, анархісти й інші політичні сили. Проте незважаючи на загальні цілі - демократична республіка (в анархістів - анархія), вони різнилися по засобах боротьби за них: від мирних до збройних (збройне повстання, терористичні акти, бунт і т.д.), від легальних до нелегальних. Не було також єдності по питанню про те, якою буде нова влада - диктатурою або демократією, де межі диктатури і як вона сполучиться з демократією. Проте загальні цілі зламу самодержавних порядків об'єктивно дозволяли об'єднати зусилля революційно-демократичного табору, що виражалося в координації дій політичних течій не тільки третього табору, але також із радикально настроєними представниками другого табору.

5Соціально-економічний та політичний розвиток України наприкінці XIX - на початку XX століття.

Розвиток ринкового господарства в монархічній Росії супроводжувався піднесенням революційно-демократичного й національно-визвольного руху. В 90-х рр. XIX ст. розгорнулися виступи студентів київських, одеських і харківських учбових закладів. Молодь вимагала демократизації навчально-виховного процесу, відродження української мови ті культури. За участь у касових акціях протесту 183 студенти Київського університету 1900 р. було віддано в солдати. На початку XX ст. національно-визвольний рух на східноукраїнських землях набув політичного характеру; його учасники усвідомлювали необхідність боротьби за Українську державу. В січні 1900 р. в Харкові діячі студентського руху Д. Антонович, М. Міхновський. М. Русов та інші разом з членами "вільних громад" заснували Революційну українську партію (РУП). її програму, виклав адвокат М. Міхновський у брошурі "Самостійна Україна", В ній він закликав народ до боротьби за єдину й неподільну вільну самостійну Україну від Карпат до Кавказу. В практичній діяльності РУП обстоювала соціальні інтереси селянства. У процесі внутріпартійної боротьби група М. Міхновського відкололася віл РУП у 1902 р. й створила Українську народну партію (УНП). її основними цілями, сформульованими М. Міхновським у кількох програмних документах, були: просвіта українського народу шляхом роз'яснення його національних інтересів; побудова самостійної демократичної держави; націоналізація землі й передача її селянам без викупу, усуспільнення засобів виробництва й ліквідація експлуатації. УНП була чи не санною в Наддніпрянській Україні партією, що висунула вимогу боротьби за незалежну Українську державу, а її лідер М. Міхновськкй зробив вагомий внесок у справу розбудови української державності, вказавши на те, що нашому народові слід іти до незалежності второваними шляхам" західної цивілізації 1904 р. РУП розпалася остаточно. Частина її членів утворила Українську соціал-демократичну спілку, яка на початку 1901 р. влилася до меншовицької фракції РСДРІ1 на правах ЇЇ автономної секції. Інша частина під керівництвом В. Винниченка, С, Петлюри й М. Порша у грудні 1905 р. проголосили утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Ця одна з найчисленніших партий за своєю програмою найближче стояла до більшовицької фракції РСДРП й обстоювала ідеї антиномії України. конфіскації земельної власності й демократизації суспільного життя. Однак, не визнаючи більшовицького революційного екстремізму, лідери партії не погоджувалися увійти до складу РСДРП. На таких же позиціях стояли Єврейське соціал-демократична робітнича партія "Бунд", що мала великий вплив па єврейський пролетаріат і ремісничий люд. Легальну агітацію за демократичну Україну в складі демократичної Росії та відродження української культури проводили Українсьа" демократична партія (УДП) на чолі з О.Лотоцьким і Є. Чикаленком, а також Українська радикальна партія (УРП), лідерами якої були Б. Грінченко та С. Єфремов. Певний вплив на зрусифікований пролетаріат України, особливо в Донбасі і Подніпров'ї, мала Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), яка проголосила , своїй програмі повалення самодержавства й заміну Його демократичною республікою, рівноправність громадян і право, всіх націй на самовизначення. Однак ці гасла були суто декларативними й служили одній меті — захопленню влади. Вирішального впливу на революцйно-визвольний рух в Україні більшовики не мали. Пропагандистською роботою серед селян займалися партії українських і російських соціалістів-революціонерів (есери). З-поміж реакційних партій найвпливовішим був "Союз русского нярода", який нараховував 190 тис. членів. До нього входило й чимало українських поміщиків та підприємців. У виборах до II Думи ця партія отримала 24,6 У" мандатів. Вона ставила за мету зміцнення монархії і збереження єдиної неділимої Росії. Мала свої бонові загони, які чинили насильство над неросійським населенням імперії. В цей період на західноукраїнських землях набули поширення соціалполітичні ідеї. 1890 р. в Східної Галичині за ініціативою І. франка та М. Павлика виникла Українсько-руська радикальна партія. А в січні 1892-го на з'їзді у Львові було проголошено утворення Соціалістичної партії Галичини як федеративної частини Соціал-демократичної партії Австрії. 7 років згодом соціал-демократи оформилися в самосійну партію, до якої увійшла частина радикалів. Інша частина започаткувала 1899 р. Національно-демократичну партію. Об'єднавши прогресивку інтелігенцію, духівництво й робітників, воно боролася за створення самостійної Української держави на землях, що входили до обох імперій. Лідерами партії були М. Грушевський, К. Левицький та інші. На західноукраїнських землях лила й Руська народна партія, їй ''москвофілами", її ліасри, пропагуючи "єдину, неділиму російську народність", ло якої відносили й усіх українців, вели боротьбу проти національно-визвольного руху. Національному відродженню активно сприяв жіночий рух. Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Галичині, Буковині і Наддніпрянщині виникають жіночі громади, які ведуть просвітницьку діяльність серед молоді міст і сіл. "Клуб русинок" у Львові й жіночі громади Галичини боролися за відкриття навчальних закладів для жінок, й доступ в в університети, за організацію дитячих садків. Понад 590 культосвітніх установ діяло на Буковині. Протягом 1907—1911 рр. у Києві діяло Товариство захисту працюючих жінок, очолюване Довнар-Запольською. У роки першої світової війки українське жіноцтво створило Товариство допомоги біженцям, органоовувало притулки для дітей-сиріт, в піклувалося про поранених воїнів, засланих царизмом до Сибіру борців за волю України. Активно домагалися реформування самодержавства земств*. На своїх зборах і з'одах вони вимагали демократизації суспільно-політичного життя, створення представницьких органів влади, в також умов для відродження й розвитку національної культури. 1904 р. царським указом було розширено права селян і самих земств, запроваджувалося державне страхування робітників ні підприємствах. Поглиблення економічної кризи й загострення соціальних суперечностей надавали національно-визвольному рухові масовості і чіткішого політичного спрямування.

Loading...

 
 

Цікаве