WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Отже, восени 1929 р. неп було зруйновано. Це означало остаточну ліквідацію ринкових відносин, введення прямого (позаринкового) продуктообміну між містом і селом, застосування методів примусового вилучення надлишків продовольства у селян, ліквідацію приватної власності, госпрозрахункових принципів діяльності державних підприємств, централізацію органів управління. "Великий перелом" 1929 р. означав запровадження нової моделі економічного і політичного розвитку країни. На квітневому (1928) пленумі ЦК ВКП(б) виявилися розходження між Сталіним і Бухарінкм щодо темпів і джерел індустріалізації. Якщо Бухарін обстоював думку про необхідність збалансованого розвитку індустріального та аграрного секторів народного господарства, то Сталін наполягав на максимальній концентрації всіх зусиль і ресурсів для розвитку важкої індустрії за рахунок перекачування засобів а легкої промисловості (що призвело до її значного відставання) і сільського господарства через його прискорену колективізацію. Останнє було необхідне, по-перше, щоб легше управляти сільським господарством, по-друге. щоб вирішити продовольчу проблему шляхом нееквівалентного обміну між містом і селом (держава приймала у селян зерно за цінами, в десятки разів нижчими від ринкових), забезпечити за рахунок експорту продовольства закупівлю на Заході новітніх машин, верстатів, обладнання для спорудження промислових підприємств. У квітні 1929 р. партійна конференція засудила "правий ухил" Бухарімв і його прихильників, прийняла перший п'ятирічний план (1928/29 — 1932/33 рр.), а в листопаді 1929 р. пленум ЦК ВКП(б), на якому точка зору Сталіна вже не зустріла опору, взяв курс на прискорену колективізацію, і сільське господарство визначалося основним джерелом індустріалізації. Напередодні пленуму провели "чистку" рядів партії, внаслідок якої 11,7% комуністи позбулися партійних квитків. Так забезпечувалася єдність партії в період "вирішальних битв". Саме з 1929 р. почав складатися культ особи Сталіна, коли з нагоди його 50-річчя (у грудні 1929 р.) в пресі з'явилися панегірики на його честь — "видатний теоретик ленінізму", "геній", "Ленін наших днів" тощо.

28 Суперечливий характер соціально-економічного та політичного розвитку радянського суспільства наприкінці 20-х - в 30-ті роки.

Громадянська війна в Україні закінчилась утвердженням радянської влади на більшій частині її території, яка охоплювала 452 тис. кв. км і 25,5 мли. чоловік населення. Понад 7 млн. українців залишилися в складі західних сусідніх держав. Так, згідно Ризького мирного договору (1921), підписаного УСРР, РСФРР з одного боку, та Польщею — з другого до складу останньої були включені прадавні українські землі — Волинь, Галичина, Підляшшя. Холщина, Посяння, Лемківщина. До Румунії належали Північна Буковина та Ізмаїльшина. до Чехословаччнкн — Закарпаття. . У кінці 1920 р. УСРР і РСФРР уклали "союзний робітничо-сепяиський договір". В ньому визначалась суверенність першої. Одночасно проголошувалось, що "е самого факту І колишньої належності території УСРР до бувшої Російської імперії не виникає ніяких зобов'язань до кого б то не було". Разом з тим створювалось 7 об'єднаних відомств:

військових і морських справ. Виша рада народного господарства, фінансів, праці, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошти й телеграфу. Вони входили до складу уряду — Ради народних комісарів РСФРР і мали лише своїх представників в Раднаркомі УСРР. Це обмежувало функції Української радянської держави, яка юридичне вважалась суверенною. Але й ця обмежена форма державності закріплювала існування українського народу як етносоціальної спільності, у т. ч. і в своїй назві, установила її кордони, виступала суб'єктом міжнародного права, міждержавних угод. мала своїх дипломатичних представників у 15 країнах. У внутрішньому житті України, зокрема, в духовному, нестримно проявлялися Прагнення народу до самоутвердження, суверенного розвитку. Пророчними виявилися слова В. Вниниченка, який оцінюючи УСРР Писав: "Так, форма української державності за цього відтінку нашої історії не є задовільна для нас. Так,— вона не самостійна, не незалежна, вона опанована Росією, вона поневолена, покалічена, грабована, замучена. Але суть її — Держава є, вона живе, вона береже в собі сили, які не дозволяють ворогам нищити її, які невиразно тримають у собі ідею самостійності, які в слушний час вибухнуть, щоб здійснити її..." Юридичний статус України, як незалежної, хоч в певній мірі і формально, держави почав істотно змінюватись після виникнення в кінці 1922 р. Союзу РСР. Питання про утворення СРСР викликало розходження в тодішньому українському керівництві. Частина його чинила опір сталінським централізаторським тенденціям, які були втілені в плані т. зв, "автономізації". Але врешті-решт УСРР вступила до складу СРСР. її делегація підписала союзний договір в грудні 1922 р. В січні 1924-го він і консттуція СРСР були ратифіковані УПІ-м Всеукраїнським з'їздом рад. До компетенції союзних відомств було віднесено 22 функції державного управління. Акти законодавчі" і виконавчих органів Союзу мали зверхність щодо республіканських. Прийнята в 1929 р. конституція УСРР закріплювала знаходження республіки в складі СРСР як суверенної держави, що зберігає за собою право виходу а Союзу. Але порядок здійснення цієї можливості не був визняченнй. Суверенітет УСРР обмежувався відповідними статтями констіггуціі СРСР. Поступово звужувалась демократія. В конституції УСРР (1929) 7 категорій громадян позбавлялись виборчого права. Все більше й більше обмежувався політичний плюралізм у формі багатопартійності. А в 1925 р. його було фактично ліхвиювано. В Україні багато десятиріч допускалось легальне існування тільки однієї політичної парти—КП(б)У, яка діяла на правах місцевої (обласної по суті) організації РКП(б), проводила в життя рішення останньої і монопольне здійснювала .владу. Суспільно-політичне життя в Україні 20-х рр. значною мірою визначалось політикою українізації. Основні її напрямки були проголошені ще в 1919 р. у резолюції УІІІ.Ї конференції РКП(б) "Про радянську владу на Україні". Але здійснювались вони непослідовно. XII з'їзд РКП(б) у квітні 1923 р. виробив політику "кореноацГГ, її" в Україні одержала назву "українізації". Суть її полягала в тому, шоб посилити (укоренити) вплив радянської влади і комуністичної партії серед населення національних республік. Та й обіцянки та програмні засади комуністів щодо створення рівних умов для розвитку всіх націй і народностей треба було виконувати. В ході українізації державні й партійні установи перейшли до української мови в своєму діловодстві. Питома вага українців у складі КП(б)У зросла з 23 % в 1923-му до 52 % у 1927 р., серед службовців державного апарату — відповідно з 35 % до 54 %. Але на посаду першого (з 1925 по 1934 р. генерального секретаря) ЦК КП(б)У. який відігравав тоді роль головного політичного керівника в Україні, призначалися не українці: німець С. Квірінг, єврей Л. Каганович, поляк С. Кисюр, з 1938 р.— росіянин М. Хрущов. В державному будівництві враховувалися інтереси національних меншин. У 1924 р. в складі УСРР було утворено Молдавську автономну республіку (столиця м. Тираспіль). В місцевостях комплектного проживання поляків, німців, євреїв, болгар, татар те громадян інших національностей було створено 13 відповідних національних районів, 954 сільських і 100 селищних рад.

Loading...

 
 

Цікаве