WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

3.Універсали ЦР їх зміст та історичне значення.

І-й Універсал. 10 червня, в умовах загальнонаціонального піднесення, на ІІ-ому Всеукраїнському з'їзді Рад було оприлюднено Універсал "До українського народу на Україні й поза Україною сущою", який дістав назву 1-го універсалу УЦР.

В ньому, всупереч волі Тимчасового уряду, самочинно проголошувалася автономія України (що охоплює 9 губерній) у складі Російської федеративної держави, право українців бути господарями на своїй землі; ЦР оголошувала себе органом, що має право приймати акти конституційного значення; визнавалося за необхідність скликання українського сейму; визнавалася рівність усіх національних меншин і висловлювалася надія, що вони будуть разом з українським народом будувати автономний устрій держави. Проголошенням 1-

8. Чи були альтернативи жовтневої революції?.

Слід відзначити, що дискусії про альтернативи, які були у Росії в 1917- му або 192'1-му рр., мають не лише наукове, але й велике практичне значення. Розробка проблеми історичних альтернатив орієнтує нас на пошук найсприятливіших форм і методів суспільних перетворень у сучасних умовах.

Серед суспільствознавців та істориків єдиної думки з питання чи була у 1917 р. альтернатива Жовтню, немає. Одні вважають, що не існувало і не могло існувати, тому що Жовтнева революція і перехід до соціалізму були історичною неминучістю. Інші стверджують, що альтерна тиви не виникло через реальне співвідношення суспільних сил — е осени 1917 р.вирішальна перевага була на боці більшовиків.

Треті виходять з того, що тільки повалення буржуазії і перехід до соціалізму відкривали вихід з глухого кута, в якому спинила Росія 1917 року внаслідок війни і розрухи, і дозволяли вирішити інтересах більшості народу проблеми миру, землі, національного визволення.

Якщо перша точка зору відтворює минулі догматичні стереотипи про "залізну" непорушність дії суспільних закономірностей, що виключають інші варіанти, крім революційного, то дві останні залежать від різного розуміння історичної альтернативи. За всіх обставин, категоричне твердження про відсутність у 1917 р. альтернативи Жовті не відповідає дійсності.

На нашу думку, альтернатива Жовтневій революції справді була

9. Боротьба класів і політичних партій за різні шляхи розвитку Росії після Лютневої революції.

Відомо, що після поразки першої російської революції 1905- 1907 рр. між класами і політичними партіями ціле десятиріччя точилася боротьба навколо двох можливостей буржуазного розвитку: . Росія шляхом реформ "зверху" перетвориться на конституційну буржуазну монархію, або нова революція "знизу" повалить царизм.

Ліберальна буржуазія, очолювана партією кадетів, прагнула спрямувати розвиток країни першим шляхом і тим запобігти революційним потрясінням. Своєї мети вона намагалася досягнути шляхом поділу влади з царизмом.

Проте Микола II і його оточення не бажали поступитися хоч би частиною влади, заблокували можливість проведення будь-яких реформ. Тому лютневий вибух був історично неминучим. А відтоді перед країною постала альтернатива: або реформістські перетворення, які очищали соціальні й економічні структури країни від залишків феодалізму і встановлювали демократичний суспільний лад, або соціалістична революція.Отже, чому ж Росія, не закінчивши ще еволюції до зрілого й вільного капіталізму, не закріпивши демократичного ладу, різко повернула в інший бік? Вибір шляху розвитку Росії у 1917 р. залежав значною мірою від розстановки класових та політичних сил. .

Треба відзначити, що з такої важливої проблеми, як особливості перегрупування класових і політичних сил після Лютневої революції, теж немає єдності думок. Частина істориків вважає, що боролися не три, а два політичні табори — пролетарський і буржуазний. Такий погляд суперечить історичній дійсності. Після Лютневої революції діяли три основні суспільні сили, три політичні табори: 1) буржуазія, 2) пролетаріат, 3) дрібна буржуазія, передусім селянство.

Ці сили та їхні політичні партії — далеко неоднозначне оцінювали підсумки Лютневої революції і по-різному уявляли собі перспективи розвитку Росії.

Головна партія буржуазії — кадети — з опозиційної партії, якою вона була до Лютневої революції, перетворилася на партію влади. До Тимчасового уряду ввійшли Г.ЕЛьвов (прем'єр-міністр і міністр внутрішніх справ), П.М.Мілюков (міністр іноземних справ), О.В.Гучков (воєнний і морський міністр) та ін. Ідеологи кадетів вважали, що попереду — тривалий період стабільного капіталістичного розвитку країни. Вони намагалися покінчити з двовладдям, встановити повновладну буржуазну диктатуру, рішуче виступали за продовження війни. Як ми вже відзначали, уряд не збирався вирішувати демократичні завдання Лютневої революції.

Прийшовши до влади, буржуазія щодо соціальних реформ зайняла цілком однозначну позицію: "спочатку заспокоєння, а потім реформи".

Тимчасовий уряд, названий так тому, що повинен був працювати тільки до скликання Установчих зборів, всіляко саботував Їх проведення, побоюючись, що в умовах демократичної революції вони стануть занадто лівими. Деякі кадети вже влітку 1917 р. вважали, що Установчі збори як засіб визначення майбутніх форм російської державності є безперспективними.

Після Лютневої революції змінилося і становище меншовиків та есерів, їхні лідери з початку виникнення Петроградської ради перебували в її виконкомі, що до червня 1917 р. фактично очолював всю систему рад. У травні видатні діячі партій меншовиків (М.І.Скобелєв, І.Г.Церетелі) та есерів (О.Ф.Керенський, В.М.Чернов) увійшли до складу Тимчасового уряду, тобто стали урядовими партіями. Відтоді ці дві партії були у Тимчасовому уряді аж до його повалення. Потрібно зазначити, що протягом всього періоду від лютого до жовтня цим партіям належало визначне місце у політичному житті країни, а з березня по серпень вони користувалися підтримкою значної частини трудящих.

Меншовики і есери, незважаючи на різні погляди щодо шляхів руху до соціалізму, у питанні про його перспективу в Росії були одностайні. їхньою метою було вирішення назрілих завдань реформаторськими методами, виведення країни з кризи і забезпечення її розвитку буржуазно-демократичним шляхом. Меншовики були переконані, ще Росія не дозріла до соціалізму і межею можливих завоювань може бути повна демократизація країни на базі буржуазних економічних відносин.

Меншовики й есери сподівалися на досвід, знання і творчо-ор ганізаторські здібності російської буржуазії. Але вона не виправдала не могла виправдати їхніх надій. Короткозора політична позиція буржуазії визначила і банкрутство політики есерів та меншовиків. Зрештою їхнім лідерам довелося відмовитися від програми соціальних ре форм, принести їх в жертву політиці співробітництва з буржуазією., ось маси, особливо селяни й солдати, протягом перших місяців революції довіряли есерам і меншовикам, сподівалися на можливе вирішення всіх питань саме шляхом реформ і угоди з буржуазією.

Гостра боротьба навколо оцінки історичної обстановки і питання про шляхи розвитку країни після Лютневої революції розгорнулася РСДРП. Вона виявилася у визначенні тактики партії з питань війни і миру, ставлення до Тимчасового уряду тощо. У більшовиків спочатку сформувалися такі альтернативні позиції: 1) ленінська, що викладена у "Листах здалека" і "Квітневих тезах", 2) позиція переважно більшості більшовиків, які працювали в Росії, сформульована у документах Російського бюро ЦК, Петербурзького та інших комітетів.

Російське-бюро ЦК вважало, що буржуазно-демократичну революцію ще не закінчено і не бачило перспективи переростання її у соціалістичну революцію, вважаючи таку передчасною. Бюро відповідно .сформулювало і політику щодо буржуазного Тимчасового уряду, намагаючись впливати на нього, щоб примусити здійснювати революційні заходи.

Платформа, розроблена Леніним, передбачала переростання буржуазно-демократичної революції у революцію соціалістичну, відмова від будь-якої підтримки Тимчасового уряду, створення республіки рад як політичної форми диктатури пролетаріату, негайне укладання демократичного миру, конфіскація поміщицьких земель і націоналізація всіх земель в країні, негайне злиття всіх банків країни в один загальнонаціональний банк і контроль рад робітничих і солдатських депутатів за його діяльністю, контроль рад за суспільним виробництвом і розподілом продуктів. У ході полеміки, що розгорнулася в РСДРП, було прийнято ленінську платформу.

Ситуація, що склалася в умовах двовладдя, давала можливість мирного розвитку революції. Така можливість обумовлювалась, по-перше, співвідношенням класових сил на користь пролетаріату, 'який не тільки залучив на свій бік солдатські й матроські маси, але й швидко почав створювати власну збройну силу — Червону гвардію. Народ був озброєний. Це стало вирішальним фактором.

Loading...

 
 

Цікаве