WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Прихильники та послідовники ідей М.Драгоманова в Галичині у 1890—1891 рр. організували політичну радикальну партію. Провідними діячами її були І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький. На першому установчому з'їзді в 1890 р. було прийнято програму партії, витриману в традиціях утопічного соціалізму. А на з'їзді 1895 року радикальна партія "проголошує ідею політичної самостійності України.

1899 року у Львові відбулася нарада з питань консолідації українства, що завершилася заснуванням націонал-демократичної партії. Ініціаторами скликання наради були М.Гру шевський, І.Франко та ін. Програмою цієї партії передбачалося об'єднання земель Галичини й Буковини, розв'язання економічних питань, пов'язаних з викупом великої земельної власності і поділом землі між селянами.

У кінці XIX — на початку XX ст. активізується політичне життя у Східній Україні. У 1891 р, група молодих патріотів (В. Боровик, І.Липа, М.Кононенко, В.Степаненко, В.Самійленко, Є.Тимченко, М.Міхновський, М.Коцюбинський та ін.), відвідавши Тарасову могилу в Каневі, організували "Братство Тарасівців", яке ставило своїм завданням захищати інтереси українського народу. Але вже в 1893 р., після арешту кількох членів товариства, воно припинило свою діяльність. З ініціативи членів цього товариства 1900 року у Харкові формується Революційна українська партій (РУП). її засновниками були Д.Антонович, М.Русов, Л.Мацієвич та ін. У Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові, Львові та деяких інших містах партія мала свої осередки, що називалися "вільними громадами". РУП видавала журнал "Гасло", газету "Селянин", поширювала відозви, листівки, прокламації, в яких лунали заклики до революції. Вже на початку своєї діяльності РУП висунула ідею самостійності України. За своїм складом РУП була неоднорідною і в умовах наростання революційного руху розкололася. Відверто шовіністичні елементи на чолі з харківським адвокатом М.Міхнонським вийшли з РУП і заснували Народну українську партію (НУП).

У грудні 1904 р, із РУП вийшла група, очолювана М.Меленевським, яка створила Українську соціал-демократичну спілку ("Спілка).

Вона стала на меншовицькі позиції і потім влилася до складу меншовицького крила РСДРП як автономна українська секція.

Члени РУП, що залишилися після виходу з неї груп Махновського та Меленевського, у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш, Л.Юркевич, УСДРП висловлювалася за автономію України в складі російської держави, проголошувала поділ соціал-демократичної партії за національною ознакою. УСДРП разом з Українською партією соціалістів-революціонерів відігравала важливу роль у створенні української держави в 1917 р.

Однією з дрібнобуржуазних партій в Україні була Українська партія соціалістів-революціонерів (есерів). Ті було створено в 1906 р. колишніми рупівцями. Проте установчий з'їзд, на якому офіційно було затверджено програму партії, відбувся лише в квітні 1917 р.

Напередодні першої російської революції в Україні діяло майже 25 більшовицьких груп. Українські соціал-демократи (більшовики) поряд з вимогами соціального захисту проголошували право народів на самовизначення, скасування всіх обмежень щодо мови і культури українського та інших народів.

Початок XX ст. характеризувався активізацією діяльності й ліберальних сил української буржуазії. 1904 року в Києві з ліберальних елементів було організовано Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О.Лотоцький, Є.Тимченко та Є.Чикаленко. Восени цього ж року частина членів партії вийшла з неї і заснувала Українську радикальну партію (УРП) на чолі з Б.Грінченком та С.Єфремовим. Обидві ці партії були нечисленними, обстоювали в основному ідею автономної України та виступали з вимогою вільного користування українською мовою в школах і адміністративних установах.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що в кінці XIX ст., особливо в переддень революції 1905—1907 рр. в Україні загострилися соціально-економічні та політичні суперечності, значно активізувався український рух. У боротьбі за соціальне і національне визволення все чіткіше вимальовувалися програмні вимоги основних політичних сил, спроби вирішення економічних, політичних та національних проблем України.

по суті варіантом царського маніфесту від 17 жовтня 1905 р. в Росії. Як і в Росії, такий маневр урядових кіл викликав політичне розмежування в країні.

У вересні 1906 р. в Тебризі був оголошений загальний страйк, виник перший в Ірані енджумен (об'єднання виборців). З розвитком подій були створені енджумени в інших місцях. Це були своєрідні революційні організації місцевої влади, що перетворювалися на організації самоврядування. За формою і змістом діяльності вони багато в чому були схожі з російськими радами. Але на відміну від рад енджумени очолювали в переважній більшості торгово-буржуазні елементи, а не представники трудящих.

У січні 1907 р. на престол в Ірані вступив шах Мохаммед Алі. Його правління із самого початку позначилося гострою боротьбою уряду проти революційних мас селянства, дрібної "буржуазії та дрібнобуржуазної інтелігенції. З допомогою російської козачої бригади новий шах Ірану в червні 1908 р. здійснив контрреволюційний переворот. Меджліс було розпущено, а конституцію скасовано. В Ірані розпочався новий період революційної боротьби, пов'язаний у багатьох місцях із збройними виступами мас.

Найвищою точкою революційного піднесення в Ірані було повстання в Тебризі в 1908—1909 рр. Воно проходило під гаслом відновлення конституції і скликання нового меджлісу. В ньому взяли участь нижчі верстви міського населення, а також робітники, Керівники повстання — селянин Саттар, робітник Багір і лідер муд-жахідіз Алі Мосью — мали зв'язок із робітниками Закавказзя. Останні не тільки передавали їм зброю, літературу. Окремі групи із Закавказзя брали безпосередню участь у збройній боротьбі на боці повсталих трудових мас Ірану. Слід зауважити, що керівники повстання не змогли дати об'єктивної оцінки подіям, що відбувалися. Вони помилково оцінювали буржуазну революцію в Ірані як реакційний рух. На Іран механічно переносились ті оцінки ролі буржуазії у демократичній революції, які були правильними для Росії, але не відповідали розстановці класових і політичних сил Ірану, де буржуазія і пролетаріат могли спільно виступати проти імперіалізму І монархії. В цьому полягала одна із найсерйозніших причин поразки збройного повстання в Тебризі.

Тільки в липні 1909 р. Іранська революція перемогла. Шах Мохамед Алі вимушений був зректися престолу на користь свого малолітнього сина Ахмеда. Конституцію 1906 р. було відновлено. В цьому і полягав головний успіх революції, її демократичних сил, але незабаром буржуазні лідери взяли владу в свої руки і перейшли на контрреволюційні позиції.

Остаточний розгром революційно-визвольних сил відбувся з участю англо-російської інтервенції, що прийшла на допомогу контрреволюції. У грудні 1911 р. меджліс знову було розпущено, а дію конституції зупинено. Було розігнано енджумени і добровільні військові загони, закрито ліві газети. Однак, незважаючи на поразку, Іранська революція підірвала панування феодально-монархічного ладу і знищила реакційну феодальну династію Каджарів. Країна вступила у новий етап свого розвитку — етап переходу від феодалізму до капіталізму.

У політичному відношенні Китай був феодальною державою з гострими міжусобними протиріччями. Маньчжурська династія, яка перебувала при владі з XVII ст., здійснювала капітулянтську політику щодо імперіалістичних держав і всіма засобами пригнічувала народні маси.

У 1895 р. в Китаї було створено першу революційну політичну організацію — "Союз відродження Китаю", яка поставила собі за мету повалення маньчжурської династії. На чолі цієї організації стояв революціонер-демркрат Сунь Ятсен.

Влітку 1905 р, кілька революційних організацій в еміграції об'єдналися в "Об'єднаний союз" ("Тунміинхой"), який очолив Сунь Ятсен. З листопада 1905 р. почала виходити газета "Міньбао" (орган "Союзу"), яка відіграла важливу роль у розмежуванні ліберальних і демократичних елементів у національно-визвольному русі.

Ідеологічною основою китайської революції стали три принципи Сунь Ятсена: націоналізм, демократія, народний добробут. Перший принцип — націоналізм — полягав у прагненні до повалення маньчжурської династії і завоювання країною незалежності. Другий — народовладдя, демократія — закликав до перетворення Китаю на буржуазно-демократичну республіку. Третій — народний добробут — включав розв'язання аграрного питання шляхом забезпечення "рівних прав на землю", практичне виконання якого означало фактично націоналізацію землі. Програмні принципи Сунь Ятсена відповідали віковим прагненням народних мас.

Loading...

 
 

Цікаве