WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Підсумовуючи сказане, можна зробити однозначний висновок,, що саме Франція тоді втілювала найбільш прогресивні тенденції суспільного розвитку.

У 1789—1870 рр. у багатьох європейських країнах було вперше створено або значно зміцнено буржуазне-парламентські органи влади. Аналізуючи процеси розвитку буржуазного парламентаризму, слід звернути увагу на такі напрями: 1) виборче право, структура і склад парламентських зібрань, їхній зв'язок з виборцями; 2) політичні функції зібрань і їхні відносини з виконавчою владою; 3) історичні традиції і новації в розвитку європейського парламентаризму.

4. Поясніть, чим обумовлена різноманітність форм буржуазних революцій.

Так, у Франції, де з феодалізмом і абсолютизмом було покінчено ще під час революції 1789—1794 рр., об'єктивним завданням революції, було повалення панування самої тільки фінансової аристократії і встановлення панування класу буржуазії в цілому. У Німеччині на перший план Виступали проблеми ліквідації політичної роздробленості, створення державної єдності. В Італії вирішення тих самих завдань доповнювалось прагненням звільнити північну частину країни від австрійського гніту. В Австрії революція повинна була покінчити з найбільш реакційною монархією в Європі і звільнити пригноблені народи від національного гніту. Слід підкреслити, що в цілому в революціях того періоду значну роль відігравало національне питання.

правило, виступали орієнтовані на капіталістичний шлях розвитку представники аристократії, інтелігенції, військових (як це частково було у Росії).

Визначимо особливості європейського, американського і російського лібералізму. Європейський лібералізм був ідеологією промислової буржуазії, яка стояла при владі в союзі з іншими панівними верствами, і являв собою широкий соціально-політичний та ідеологічний рух, конституюючий елемент організації буржуазії у процесі переходу від феодалізму до капіталізму. Важливу роль відігравали буржуазні політичні партії. 1877 року було засновано ліберальну партію у Великобританії. У Франції уже 1879 року до влади прийшла партія поміркованих республіканців, яка відбивала інтереси великої буржуазії тощо. Щодо американського лібералізму, то науковці, досліджуючи долю європейської ліберальної спадщини в США в епоху буржуазної революції кінця XVIII ст., виявили, що з її надр вийшли дві американські ідейно-політичні традиції — демократична, яка згодом стала класичною моделлю лібералізму в США, і поміркована, що лягла в основу американського консерватизму. Саме тоді виразники демократичної" ліберальної традиції, в першу чергу Джефферсон, Франклін, Пейн, розробили соціально-егалітарну (зрівняльну) доктрину, котра відповідала сподіванням середніх і нижчих верств американського населення. Засвоєння американським лібералізмом соціально-егалітарних рис, які набули не тільки ідеологічного виразу, але й практичного втілення, не означало, проте, перетворення його на соціалістичне вчення. Навпаки, це допомагало лібералізмом. успішно конкурувати з соціалізмом і радикалізмом. У США склалася класична система двох політичних буржуазних партій — республіканської і демократичної, коли обидві виражали інтереси великої і середньої буржуазії.

Конкретно-історичний аналіз російського лібералізму свідчить, що він розвивався у своєрідних умовах Росії майже протягом півтораста років, являючи собою і буржуазний світогляд, і одну з структурних форм капіталістичних відносин. Диференційований, стадіальний аналіз є необхідним для дослідження російського лібералізму згідно з такими типологічними категоріями як структурна форма, світогляд, політична форма, порівняння з лібералізмом на Заході, врахування національної специфіки. Такий аналіз свідчить, що (за шкалою Е.Шмідта) російський лібералізм частково відповідає третьому типу. Цікаво ознайомитись з поглядами зарубіжних авторів на розвиток російського лібералізму.

Під час висвітлення проблеми лібералізму доцільно звернути увагу на концепцію анархізму, яка була дуже поширена в кінці XIX — на початку XX ст. Анархізм — дрібнобуржуазна суспільно-політична течія, що заперечує державу і будь-яку політичну владу, сповідує необмежену свободу окремої особи. Анархізм склався в 40— 60-х рр. XIX ст. і поширився в Іспанії, Італії, Франції, країнах Латинської Америки, а також у Росії. Ідеологами анархізму були М.Штірнер, П.Прудон, М.Бакунін, П.Кропоткін та ін. Анархізм розглядав державу виключно як орган насильства, джерело всіх соціальних негараздів — економічної нерівності, експлуатації тощо. Анархізм виступав за негайне знищення державної влади (в результаті стихійного бунту мас), за створення автономних асоціацій виробників, заперечував політичну боротьбу робітничого класу, існування політичних партій.

Ідея свободи особи, безвладдя сама по собі ще не була анархізмом, бо не існувало того соціального ґрунту, на якому ця ідея могла б еволюціоніювати. Тільки за капіталізму вимоги абсолютної свободи і негайного знищення держави, заперечення будь-яких авторитетів, набули відносно масової бази серед найпригнобленіших і зубожілих верств дрібної буржуазії. Взагалі анархізм як ідейно-теоретична течія має широкий спектр: від ідей скрайнього індивідуалізму до скрайнього колективізму, від релігійного містицизму до галасливої революційності й т.п. Крім того, анархізм, хоч як це не парадоксально, заперечує будь-яку політику, - навіть і таку, що відбиває стихійні настрої мас.

У сучасній науковій літературі інтерпретація анархізму неоднозначна і багатопланова: від оцінок його як суто ідеалістичної течії до визнання вкрай реакційним. Ідеї сучасного анархізму і ліворадикалізму вважають ірраціональними (нелогічними) і небезпечними для суспільства.

1.2. Зародження робітничого руху на Заході, його еволюція й ідейні основи.

Розглядаючи друге питання, згадаємо, що у кінці ХІХ ст. значного впливу на розвиток світових соціальних процесів набули соціалістична ідеологія, соціалістичний рух. Він розвивався переважно на теоретичній базі марксизму. В кінці 70-х — на початку 80-х рр. виникли пролетарські партії у Франції, Бельгії, Італії, Швейцарії, соціалістичні групи й організації в Англії, Росії, Сполучених Штатах Америки. Трохи пізніше було створено пролетарські партії в Австрії, Швеції, Норвегії та інших європейських країнах. Із зміцненням робітничих партій зростало прагнення до встановлення зв'язків між ними. Значною подією в соціалістичному русі було створення II Інтернаціоналу. Це відбулося 14 липня 1889 р. в Парижі на марксистському конгресі, В роботі конгресу взяли участь 400 делегатів від соціалістичних організацій 22 країн, у тому числі від таких великих і впливових партій як німецька, австрійська, французька, двох соціалістичних організацій США та ін. Це був найзначніший міжнародний з'їзд за всю історію робітничого руху.

Відбулося 9 конгресів II Інтернаціоналу. На них було прийнято важливі рішення про ставлення робітничого класу до війни, до колоніальної політики буржуазії, про поєднання політичної і економічної •боротьби пролетаріату, про розв'язання аграрного питання. На останніх трьох конгресах було затверджено резолюції, що засуджували :імперіалістичні війни і мілітаризм.

1.3. Становлення й розвиток соціал-демократичного руху на Заході, II Інтернаціонал.

Згадаємо, що у кінці XIX ст. значного впливу на розвиток світових соціальних процесів набули соціалістична ідеологія, соціалістичний рух. Він розвивався переважно на теоретичній базі марксизму. В кінці 70-х — на початку 80-х рр. виникли пролетарські партії у Франції, Бельгії, Італії, Швейцарії, соціалістичні групи й організації в Англії, Росії, Сполучених Штатах Америки. Трохи пізніше було створено пролетарські партії в Австрії, Швеції, Норвегії та інших європейських країнах. Із зміцненням робітничих партій зростало прагнення до встановлення зв'язків між ними. Значною подією в соціалістичному русі було створення II Інтернаціоналу. Це відбулося 14 липня 1889 р. в Парижі на марксистському конгресі, В роботі конгресу взяли участь 400 делегатів від соціалістичних організацій 22 країн, у тому числі від таких великих і впливових партій як німецька, австрійська, французька, двох соціалістичних організацій США та ін. Це був найзначніший міжнародний з'їзд за всю історію робітничого руху.

Відбулося 9 конгресів II Інтернаціоналу. На них було прийнято важливі рішення про ставлення робітничого класу до війни, до колоніальної політики буржуазії, про поєднання політичної і економічної боротьби пролетаріату, про розв'язання аграрного питання. На останніх трьох конгресах було затверджено резолюції, що засуджували імперіалістичні війни і мілітаризм.

1.4. Виникнення реформістського напрямку в соціал-демократичному русі, його суть. Е.Бернштейн.

Відомо, що в кінці 90-х рр. у II Інтернаціоналі стався розкол. Німецький соціал-демократ Е.Бернштейн, який поряд з К.Каутським зробив значний внесок у справу утвердження марксизму в німецькому робітничому русі, спробував критично переглянути ортодоксально-марксистську теорію. Він не піддавав сумніву цільові установки соціалізму на зміну суспільного ладу. Але внаслідок емпіричних досліджень дійшов висновку, що твердження про неминучість краху капіталізму, про зубожіння народних мас. про спрощення класової структури суспільства шляхом його поляризації на буржуазію і пролетаріат, не відповідає фактичному ходу подій. "Кінцева мета — ніщо, рух — все" — це суть системи суспільно-політичних поглядів Е.Бернштейна. До останнього часу інтерпретація цієї формули марксистами зводилась до того, що її автор нібито відкидав соціально-економічні основи соціалістичної революції, протиставляв їй курс на реформи, спрямовані на поліпшення економічного становища пролетаріату в умовах капіталізму. Як правило, проголошення боротьби за реформи пов'язувалось з опортуністичною теорією мирного вростання соціалізму в капіталізм. Ця система поглядів характеризувалась як прояв інтересів вузького прошарку робітничої аристократії кінця XIX — початку XX ст.

Loading...

 
 

Цікаве