WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Михайло Погодін як редактор журналу “Москвитянин” - Реферат

Михайло Погодін як редактор журналу “Москвитянин” - Реферат

З першим номером "Москвитянина" видавці ознайомили міністра С.Уварова, а з його подачі й імператора Миколу I, які залишилися задоволені спрямуванням нового журналу. Невдовзі після появи першого номера "Москвитянина'' М.Погодін побував у Петербурзі. Там він мав змогу особисто пересвідчитися у тому, що часопис викликав значний резонанс серед офіційних та придворних кіл, одзразу повідомивши про це С.Шевирьову: "Напишу тобі про журнал. Такий ефект викликав у вищому колі, що диво: всі в захопленні і читають наперебій... Одним словом, два роки – і ми господарі (на журнальному ринку – авт..)". Уже невдовзі до передплатників увійшло Міністерство юстиції, а С.Уваров особливим розпорядженням рекомендував часопис іншим офіційним відомствам як благонадійне видання. Про успіхи нового часопису у березні 1841 р. М.Погодін повідомляв також М.Максимовича: "Журнал йде добре, тисяча (передплатників – авт..) до цього часу забезпечена".

Однак захоплення "Москвитянином" виявилося короткотривалим. М.Погодін, який вів у журналі рубрику історії, вміщував у ній надмірну кількість спеціальних праць з вітчизняної історії, передусім власних: "Москва", "Крестьянин Иван Посошков, государственный муж времен Петра Великого", "Отрывок из истории в лицах о царе Борисе Федоровиче Годунове" та інші.

Історичні розвідки з інтересом сприймалися у середовищі дослідників, але не мали популярності серед широкого загалу читачів. С.Шевирьов, виступаючи як літературний критик, головним критерієм при оцінці художньої вартості літературних творів вважав мовний стиль, яким вони були написані, підкреслював занепад сучасної йому літератури. Сам критик при цьому часто писав безграмотно, не дотримуючись жодного стилю і логіки викладу. Відштовхувало від видання і постійне перефразовування теми про особливу місію Росії у новітній історії та моральне падіння і загибель цивілізації Західної Європи, низький художній рівень поетичних та прозових творів, що друкувалися на сторінках "Москвитянина". При цьому добір матеріалів та статей у часописі був випадковим, що швидше нагадувало збірник чи альманах. На всіх цих недоліках акцентували увагу і друзі, і вороги М.Погодіна. "Бачили ми оголошення, обіцянки, перетворення... У все це не віриться... Новгородці, Васильовичі для 25 осіб, а ви повинні писати для 2500 осіб" – слушно зауважував в одному із листів до М.Погодіна В.Даль. Залишав бажати кращого і зовнішній вигляд журналу: сірий папір і неякісний шрифт відкидали читача у 20-ті роки XIX ст., коли професійна журналістика в Росії перебувала лише на стадії становлення і подібні речі були ще допустимі.

Як не дивно, але часопис зазнав гонінь з боку цензурного управління в особі його начальника Д.Строганова. Уже в березні 1842 р. М.Погодін змушений був визнати, що видання "Москвитянина" просувається дуже важко і не в останню чергу через ворожу й упереджену, як вважав редактор, позицію ґрафа Д.Строганова. Така позиція була спричинена, на його думку, надмірною увагою до слов'янської тематики і зображення слов'ян як поневолених народів у складі Австрійської та Турецької імперій. З цього приводу слід зазначити, що вже в другому номері "Москвитянина", у замітці під назвою "Слов'янські племена", М.Погодін заявив, що журнал вважає своєю місією поширювати в Росії відомості про слов'ян, які становлять третину всього населення Європи. У цій замітці подавалися короткі відомості про національного відродження на чеських, словацьких, сербських територіях. Надалі ж слов'янська тематика вже зайняла чільне місце на сторінках журналу. Російський читач мав змогу отримувати інформацію про інтелектуальне життя в Галичині, Чехії, ознайомлюватися з працями слов'янських діячів П.Й.Шафарика, Я.Головацького. У зв'язку з цим Д.Строганов звертався до С.Уварова із запитанням, чи співпадають подібні погляди на слов'янське питання з офіційними діями та заявами російського уряду.

Упродовж перших трьох років свого існування "Москвитянин" мав певний вплив не лише на літературні кола Росії, а й на пересічного читача. М.Погодін намагався підняти рейтинг видання залученням до числа його авторів М.Гоголя. При цьому він вирішив скористатися фінансовою скрутою, у якій перебував останній. Навесні 1842 р. М.Гоголь очікував повернення з цензурного управління рукопису "Мертвих душ". На початку квітня автор отримав дозвіл на публікацію свого нового твору. Однак його вихід співпадав у часі з початком літнього сезону, який багато потенційних читачів – заможних й освічених жителів Москви та Санкт-Петербургу зазвичай проводили на курортах чи дачах і не особливо слідкували за літературними новинками. Для М.Гоголя важливо було розпродати якомога більшу кількість книг, щоб зібрати кошти на поїздку в Італію. Тому він просив журналістів обох столиць помістити у своїх виданнях анонс про появу "Мертвих душ". У відповідь М.Погодін запропонував йому опублікувати два перші розділи цього твору у черговому номері "Москвитянина", причому безкоштовно. На такі умови М.Гоголь не погодився і з гнівом зауважив: "А щодо "Мертвих душ": ти безсоромний, невблаганний, жорстокий".

Згодом для публікації в "Москвитянине" запропонував свої твори український письменник П.Куліш. Зокрема, мова йшла про роман "Чорна рада" (під назвою "Сотник Шрамко і його сини" – авт.). В одному з листів до М.Погодіна він зазначав, що часопис "Москвитянин" "називають у нас (в Києві – авт.) історичним збірником". Вихід із ситуації, на думку П.Куліша, полягав у забезпеченні видання достатньою кількістю літературних матеріалів. Однак розмір встановленого М.Погодіним гонорару за нові твори змусив українського письменника відмовитися від своїх попередніх намірів і навіть заявити, що швидше він видаватиме все написане без гонорару, ніж працюватиме на часопис.

Уже наприкінці 1844 р. журнал був на грані закриття через обмеженість і своєрідність тематики, ворожу позицію цензурного управління, а особливо через зростання впливу "Отечественных записок". Проте і в цей період часопис знаходив своїх шанувальників. Так, у листі відомого галицького історика Д.Зубрицького до С.Шевирьова, від 16 грудня 1844 р., зазначалося йшлося: "Пан професор Погодін по дружбі своїй дарує мені щороку "Москвитянин". Користуюся ним з задоволенням".

Намагаючись уникнути закриття видання "Москвитянина", М.Погодін змушений був наприкінці 1844 р. укласти угоду з одним із лідерів слов'янофілів, І.Киреєвським про редагування ним журналу. Новий редактор запросив до співпраці у часописі відомих слов'янофільських публіцистів О.Хом'якова, К.Аксакова, Ю.Самаріна, які, погодилися на пропозицію через відсутність власного періодичного видання. Перший номер оновленого "Москвитянина" вийшов у січні 1845 р. і завдяки статтям вказаних авторів зміг повернути втрачену увагу читачів. Однак уже наприкінці 1845 р. домовленість між редактором та видавцем була розірвана. Причиною цього стала неспроможність М.Погодіна фінансувати видання журналу, виплачувати обіцяні гонорари авторам, вважаючи їх "згубною вимогою нинішнього століття", та забезпечувати вчасний вихід нових номерів через незлагодженість у роботі друкарні.

Loading...

 
 

Цікаве