WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Столітня війна (Реферат) - Реферат

Столітня війна (Реферат) - Реферат

Окремо варто розглянути оригінальний інститут парламенту. На початку XІV століття ці майже періодичні збори королівського суду, що відбуваються в залежності від обставин раз у рік або в два роки, ще мають характер якоїсь розширеної Великої ради, де звичайні радники суверена на короткий час сесії, декілька днів або тижнів, беруть собі в помічники визначене число баронів і прелатів, викликуваних індивідуально як ленники короля. Вони і складають Раду в парламенті - особливо урочисту форму королівського суду.

Перевага Плантагенетів у грошових справах полягало в тому, що вони мали майже стабільні , хоч і порівняно убогі ресурси.

Щоб охарактеризувати збройні сили, які мав король, вистачить декількох слів. Англійська армія, як і французька, формується на базі феодального осту. Весь ост цілком одержує платню, щоб він міг вести порівняно довгі кампанії. Контракти, що укладаються з капітанами і називані endentures, дозволяють у будь-який момент перевірити наявний склад загону і виплатити платня .

Піхота, службу якої ще цінують дуже мало, набирається з західних горців, насамперед в Уельсу; їхні загони відрізняються більшою згуртованістю, чим посередня комунальна міліція, який розташовує король Франції. Нарешті, у континентальних війнах Плантагенети одержали відчутну підтримку гасконських контингентів, а також імперських найманців, за дуже високу плату набираються в Нідерландах.

Залишалося знайти можливість переправити за море війська, набрані в королівстві. Турбота про це покладається на двох адміралів, адмірала Півночі й адмірала Півдня, кожний з яких відповідає за один сектор узбережжя; у мирний час обоє - усього лише судді по морському праву, але у випадку війни вони організують примусовий набір кораблів у всіх торговельних портах.

Таким чином, Англія справляє враження королівства, звичайно, маленького, але єдиного, скромні сили якого, знаходячись під твердим керуванням випробуваних адміністраторів, цілком підлеглі суверенові. Але він повинний брати до уваги періодичні і різкі сплески політичних пристрастей, настільки лютих, яких, може бути, не випробує більше жодна країна в Європі.

Важливо пам'ятати, що в момент, коли у Франції змінювалася династія, Англія ледь вийшла з громадянської війни й у політичних відносинах була знесилена, але завдяки ресурсам, якими розташовувала монархія, могла швидко піднятися.

2. Столітня війна

Столітня війна між Англією та Францією – найбільш тривалий в історії минулого військово-політичний конфлікт. Термін "війна" стосовно цієї події, як і її хронологічні рамки, достатньо умовний, так як військові дії протягом більш як столітнього періоду постійно не велися. Початком суперечок між Англією та Францією було химерне переплетення історичної долі цих країн, розпочавшеєся з нормандського завоювання Англії у 1066 році [5, 78]. Укріплені на англійському престолі герцоги нормандські прийшли з Північної Франції. Вони об'єднали під своєю владою Англію та частину континенту – північнофранцузьку область Нормандію. У 12 столітті володіння англійських королів у Франції різко зросли внаслідок приєднання шляхом династійних шлюбів областей у Центральній та Південно-Західній Франції. Після тривалої та тяжкої боротьби французька монархія на початку 13 століття повернула собі більшу частину цих земель. Разом з традиційними володіннями французьких королів вони склали ядро сучасної Франції.

Проте під англійською владою залишилася теріторія на південному-заході – між Піренеями та долиною Луари. У Франції її називали Гієнью, а у Англії – Гасконією. "Англійська Гасконь" і стала однією з головних причин, розпочавших Столітню війну. Збереження англійського господарювання на південному-заході робило ненадійним положення французьких Капетінгів, заважало реальній політичній централізації країни. Для англійської монархії ця область могла стати плацдармом у спробі повернути колишні величезні володіння на континенті.

Крім того, дві найбільші західноєвропейські монархії змагалися у боротьбі за політичний та економічний вплив у фактично незалежному графстві Фландрському (сучасні Нідерланди). Фландрські міста, закупавшиє англійську шерсть, відправили до Англії багатого купця із Гента, Якова Артевельде, і запропонували Едварду III корону Франції [2, 56]. В цей час у Франції оселилась династія Валуа (1328-1569), молодша лінія Капетінгов (попередня королівська династія).

Ще одним об'єктом гострих суперечок була Шотландія, незалежності якої загрожувала Англія. У пошуках політичної опори в Європі шотландське королівство прагнуло до союзу з основним суперником англійської корони – Францією. Із загостренням англо-французських суперечок обидві монархії намагалися закріпити свої позиції на Пиренійському півострові. Пиренійські країни дуже цікавили їх тому що вони межували з "Англійською Гасконією". Все це привело до появи військово-політичних союзів: франко-кастільського (1288), франко-шотландського (1295), між англійською короною та містами Фландрії (1340).

У 1337 році англійський король Едвард III оголосив Франції війну, удавшись до звичайної для того часу юридичної форми: він оголосив себе законним королем Франції в противагу Філіппу VI Валуа, якого обрали на престол французькі феодали у 1328 році, після смерті його кузена, не мавшого синів, короля Карла IV – останнього із старшої гілки династії Капетінгов. Між тим Едвард III був сином старшої сестри Карла IV, виданої заміж за англійського короля.

Історію війни, як вже було сказано вище, поділяють на чотири етапи, між якими траплялися періоди відносно тривалого затишшя.

Перший етап – від оголошення війни у 1337 році до миру 1360 року у Бретіньї. В цей час військова перевага було на стороні Англії. Більш організованіше англійське військо одержало кілька славетних перемог – у морській битві при Кресі (1346) і Пуатьє (1356). Головна причина англійських перемог при Кресі і Пуатьє – дисциплінованість та тактична досконалість дій піхоти, утвореної із лучників. Англійська армія пройшла сувору школу війн в гірській Шотландії, в той час як французькі лицарі звикли до відносно легких перемог та славі кращої кінноти у Європі. Здатні фактично лише до індивідуального бою, вони не знали дисципліни і маневра, воювали ефективно, але не ощадно. Організовані дії англійської піхоти під чітким керівництвом Едварда III привели до двох ніщивних поразок французького війска. Хроніст – сучасник Столітньої війни писав про "загибель французького лицарства". Жахливі поразки Франції, яка загубила армію та короля (після Пуатьє він опинився в англійському полоні), дозволили англійцям нещадно грабувати країну. І тоді народ Франції – городяни і селяни – самі піднялися свій захист. Самооборона мешканців міст та селищ, перші партизанські отряди були початком майбутнього широкого визвольного руху. Це примусило англійського короля укласти тяжкий для Франції мир у Бретіньї. Вона загубила великі володіння на південному заході, але залишилась самостійним королівством (Едвард III відмовився від претензій на французьку корону).

Війна поновилася у 1369 році. Її другий етап (1369-1396) був цілком вдалим для Франції. Французький король Карл V та талановитий військовий начальник Бертран Дюгеклен використали підтримку мас, які допомогли частково реорганізованій французькій армії витиснути англійців з південного заходу. Під їх владою все ж таки залишилось кілька великих і стратегічно важливих портів на французькому узбережжі: Бордо, Байонна, Шербур, Кале. Перемир'я 1396 року було укладене в зв'язку з крайнім виснаженням сил обох сторін. Воно не вирішило жодного суперечного питання, що робило неминучим продовження війни.

Третій етап столітньої війни (1415-1420) – самий короткий і найбільш драматичний для Франції. Після нової висадки англійської армії на півночі Франції і жахливої поразки французів при Азенкурі (1415) самостійне існування Французького королівства опинилося під загрозою. Англійський король Генрих V за п'ять років більш активних, ніж попередні, військових дій підкорив собі біля половини Франції та добився укладання договору в Труа (1420) по якому повинно було статися об'єднання англійської та французької корони під його владою. І знову народні маси Франції ще більш рішуче, ніж раніше, втрутилися у долю війни. Це визначило її характер у заключному четвертому етапі.

Четвертий етап розпочався у 20-х роках 15 століття і завершився вигнанням англійців із Франції в середині 50-х років. На протязі цих трьох десятиріч війна зі сторони Франції мала визволительний характер. Розпочавшийся майже 100 років тому назад як конфлікт керуючих королівських домів, вона стала для французів боротьбою за збереження можливості самостійного розвитку та створення основ майбутньої національної держави. У 1429 році селянська дівчина Жанна д'Арк очолила боротьбу за зняття осади Орлеана, добилася офіційної коронації у Реймсі законного спадкоємця французького престолу Карла VII. Вона вселила народу Франції тверду віру у перемогу.

Жанна д'Арк народилась у містечку Домремі на межі з Лотарінгієй. У 1428 р. війна докотилася і до цієї околиці. У серце дівчини ввійшла "велика жалість, кусаюча як змія", скорбота про нещастя "милої Франції" [9, 198]. Так визначила сама Жанна те почуття, яке примусило її залишити батьківський дім і відправитись до Карла VII, щоб бути на чолі армії і вигнати англійців з Франції. Через області, зайняті англійцями та їх спільниками бургундцями, вона добралася до Шинона, де знаходився Карл VII. Її поставили на чолі армії, адже всі - народ, військовоначальники, солдати – довіряли цій неймовірній дівчині, її обіцянкам урятувати батьківщину. Природний розум та гостра спостережлевість допомогли їй правильно орієнтуватися в обстановці і швидко засвоїти нескладну військову тактику того часу. Вона завжди була попереду всіх у найнебезпечніших місцях і за нею кидалися туди ж її віддані воїни.

Loading...

 
 

Цікаве