WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політика холодної війни (Реферат) - Реферат

Політика холодної війни (Реферат) - Реферат

Наступники Сталіна були вже іншого сорту. Так Хрущова можна охрестити Головним Плутаником, який давив і позував, створюючи ілюзію історичного перелому в часи нерішучості Заходу. Проте він не міг досягти перелому, навіть коли мало не довів обидві сторони до небезпечного збройного зіткнення у період відносної стратегічної слабкості Радянського Союзу. Брежнєв - Сіра Посередність - являв собою серйознішу загрозу, постійно нарощуючи радянську стратегічну міць, проте він не знав, коли саме її слід використовувати, аби здобути політичну перевагу. Якби Брежнєв мав багатшу уяву, він би скористався з реалізму Ніксона для досягнення вигідного Вестфальського миру чи доброї волі американського президента наприкінці 1970-х років, а також наївності окремих його радників для укладення навіть вигіднішої угоди. Натомість Брежнєв дотримувався політики глобального оточення, що мала певний периферійний успіх, але не призводила до прориву на центральному фронті.

Останнього радянського лідера, Горбачова можна назвати Великим Майстром Прорахунку та трагічною історичною постаттю. Він вважав, що зможе оживити радянську економіку, що її Брежнєв зруйнував своїми військовими витратами, проте не знав, як це зробити. Він гадав, що зможе досягти широкої розрядки, однак недооцінив руйнівних наслідків війни в Афганістані та репресій супроти руху "Солідарність" в Польщі. Перед ним замаячіла можливість укладення мирних угод між Сходом та Заходом - особливо коли розвіявся страх перед радянською інтервенцією і Захід був у захопленні від нового радянського лідера та військових поразок Радянського Союзу в Афганістані.

Чи міг СРСР перемогти в холодній війні? ЇЇ результат був наслідком об'єктивних та суб'єктивних причин, але в будь-якому разі радянська сторона мала невигідне становище. Західна соціально-економічна система виявилася набагато міцнішою, а ідеї, що лежали в її основі - набагато привабливішими. Попри певні ілюзії, що їх пропагував Хрущов та розвивав Брежнєв, Радянський Союз був змушений "ловити м'яча" протягом усієї холодної війни.

Карти ніколи не пророкували повної перемоги Радянського Союзу, за винятком короткотривалого періоду одразу після Другої світової війни. Якби саме тоді Америка визначилася інакше, результат був би зовсім іншим. Проте це виключалося з самого початку. Потім Кремль шукав і можливо знаходив вигідні варіанти, що могли служити платформами для подальших наступів, проте його лідери не змогли використати й ті незначні можливості. Вони стукали в двері історії на початку 1950-х років і навіть більше в 1970-х. Зрештою, остаточну поразку наприкінці 1980-х можна було б відтягнути, якби керівництво Горбачова мало більший досвід здійснення внутрішніх реформ та швидше відреагувало на необхідність вирішення афганської та польської проблем в середині 1980-х років.

Яка зараз головна стратегічна мета Заходу стосовно колишнього супротивника в холодній війні?

Відправним пунктом для змістовної відповіді є визнання того, що з історичної точки зору розпад Радянського Союзу, який проіснував понад сімдесят років, затінюється іншою подією - дезінтеграцією великої Російської імперії, що проіснувала понад три століття. Це подія дійсно історичного масштабу. Вона означає тривалу геополітичну невизначеність. Пройде небагато років перш ніж осяде порох, проте вже зараз зрозуміло, що посткомуністичні традиції в колишній імперії будуть значно складнішими та тривалішими, ніж демократична реконструкція Німеччини чи Японії після 1945 року.

Захід мусить підтримати цей перехід так само віддано та великодушно, як Америка після перемоги 1945 року. Ця відданість, однак, повинна керуватися далекоглядним геополітичним баченням, що йде далі, ніж теперішня одностороння західна зосередженість на сприянні соціально-економічному одужанню Росії. Хоча воно і бажане, його потрібно розглядати як частину ширшого зусилля, спрямованого на досягнення двох взаємопов'язаних цілей: виникнення дійсно нової пост-імперіалістичної Росії, що зможе зайняти відповідне місце серед провідних демократичних країн світу, і стабільної консолідації нових незалежних неросійських держав, частина з яких перебуває лише на початкових етапах власного національного будування - з метою створення відповідного геополітичного контексту, що також сприятиме перетворенню Росії на пост-імперіалістичну державу. Обидві мети взаємопов'язані, тож слід добиватися обох.

Будь-яка двозначність з боку Заходу в цьому питанні буде історичною короткозорістю. Так само було б свого часу історичною помилкою визначати за мету щось менше, аніж звільнення Східної та Центральної Європи від панування Москви. Тож і зараз програма відродження російської економіки, що водночас не передбачає перетворення Росії на пост-імперіалістичну державу, може виявитися ефемерною. Відтак, всі зусилля Росії, спрямовані на ізоляцію та очевидні намагання повернути контроль над Україною у спосіб збереження контрольованого Москвою порту в Криму, або затримка виведення російських військ з республік Балтії мають недвозначно розглядатися як перешкоди для надання ефективної фінансової та економічної допомоги.

Однак необхідно забезпечити росіян повноцінною альтернативою їх багаторічного імперського статусу. І це має бути пропозиція співробітництва з Заходом. Захід справедливо підкреслює, що він вбачає роль Росії як одного з основних членів Європейської співдружності та одного з партнерів Америки в розв'язанні важливих світових проблем. Проте для виконання такої ролі Росія, як раніше Німеччина та Японія, муситиме відмовитися від імперських зазіхань.

Оскільки будь-яке формальне об'єднання Росії з Європою - це справа віддаленого майбутнього, я дозволю собі висловити кілька думок з приводу перехідних форм співробітництва з Європою. Один з таких кроків може включати надання західної підтримки зонам співробітництва Балтійського та Чорного морів. Це поєднає країни Центральної Європи, що починають приєднуватися до ЄС, в одному зусиллі з Росією, республіками Балтії, Україною та Бєларуссю, спрямованому на об'єднання їх комунікацій, транспортних мереж, та, очевидно, вільної торгівлі. Калінінград, залишаючись політично російським, може також стати європейською зоною вільної торгівлі. Остання угода між Бєларуссю та Польщею про використання Бєларуссю польського порту Гдині є ознакою того, що регіональна кооперація в Центральній Європі може просунутися на схід. Росія не повинна відчувати, нібито її відокремлює від Заходу новий санітарний кордон.

Вищезазначене необхідно враховувати, допомагаючи національному будівництву в колишній Радянській імперії. Найважливіше геополітичне значення мають успіхи України в стабілізації та перетворенні на безпечну й незалежну державу. Це автоматично сприятиме еволюції Росії як європейської та демократичної постімперської держави. Відповідно до цього важливим компонентом стратегії Заходу мають бути зусилля - не лише економічні, але й політичні - спрямовані на консолідацію зі стабільною та суверенною Україною. В окремих регіонах колишньої імперії процес національного будівництва може виявитися ще складнішим, ніж в Україні, проте його також необхідно підтримувати разом зі здійсненням посткомуністичних соціально-економічних перетворень.

Вони будуть тривалими і болючими. Захід, надаючи допомогу і поради, має бути обережним, і не замінити старі комуністичні догми на нові - свої власні - стосовно використання практики капіталізму. Будь-яка спроба створювати одночасно вільну ринкову економіку і політичну демократію, що не докладає всіх зусиль, намагаючись знизити соціальний біль необхідних перетворень, може призвести до руйнівних зіткнень цих двох завдань. У свою чергу це може дискредитувати обидві цілі в очах людей та привернути увагу до деяких нових доктрин.

Таким чином, наслідки холодної війни ставлять перед Заходом воістину приголомшуючі проблеми. Головне завдання Заходу - забезпечити мирну дезінтеграцію Радянського Союзу та безповоротний кінець Російської імперії, переконавшись, що колапс комунізму дійсно означає кінець утопічної фази новітньої політичної історії. Проте ці грандіозні завдання можна виконати лише за умови, що Захід знову продемонструє стабільну стратегічну міць, зосереджену на чітко визначених геополітичних - а не лише вузьких соціально-економічних чи туманно - ідеалістичних - цілях.

Loading...

 
 

Цікаве