WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Cередньовіччя в Європі. Озброєння, військова система, дипломатія - Реферат

Cередньовіччя в Європі. Озброєння, військова система, дипломатія - Реферат

III), адже раніше він не був моїм васалом, а тепер став ним". За правління Людовіка IX Франція здійснила спробу встановитидипломатичні зв'язки з могутніми монгольськими ханами. При цьому французькі посли зуміли вивідати важливі для Заходу військові таємниці монголів. За правління Філіпа IV було закладено підвалини всієї подальшої французької дипломатії. Якщо його попередники обмежувались спорадичним направленням нетривалих дипломатичних місій, то він споряджав посольства досить часто, а головне - започаткував регулярне дипломатичне листування з іноземними посольствами. Філіпп IV прагнув надавати своїм територіальним загарбанням видимість законності. Задля цього він часто організовував судові процеси, започаткував традиції королівської канцелярії, оточив себе юристами й нотаріусами, без участі яких не вів жодних міжнародних переговорів. Однак найбільші здобутки на дипломатичній ниві мав Людовік XI (1461 - 1483), якого нерідко називають "батьком сучасної дипломатії". Цей неперевершений дипломат обрав основним знаряддям досягнення своїх політичних цілей дипломатичні хитрощі й інтриги. Від своїх дипломатів він вимагав уміння одурити досвідчених іноземних майстрів обману: "Вони вам брешуть? Гаразд! Брешіть їм більше". Король прислухався до порад свого італійського союзника у боротьбі з коаліцією феодальної знаті: "Роз'єднуйте своїх ворогів, тимчасово задовольніть вимоги кожного з них, а потім розбийте їх поодинці й не дайте їм знову об'єднатися". Правління Людовіка XI, об'єднувача Франції, дуже вплинуло на розвиток західноєвропейської дипломатії, докорінно змінило її методи і форми. На зміну тимчасовим дипломатичним відносинам прийшли постійні представ-ництва при дворах. Невдовзі жодна європейська держава вже не могла обійтися без дипломатичної служби. Услід за Людовіком XI інші європейські монархи зробили дипломатичні відносини монополією держави. Дипломатів зобов'язували також шпигувати і вербувати агентів. Проте, на думку багатьох дослідників, справжньою батьківщиною сучасної дипломатії була Італія. Активному розвиткові дипломатії в Італії сприяли чвари між містами-державами, часті зміни урядів і політичних режимів, баланс політичних сил, загальна нехіть до політичного об'єднання країни, наявність на півострові папської держави з її обширними міжнародними зв'язками й відносинами, політична відособленість Південної Італії та Сицилії й іноземне володарювання в них. Дипломатична служба в Італії була поставлена так добре, що окремі італійські міста-держави (особливо Флоренції!) постачали дипломатів для Франції, Англії, Угорщини та інших держав Європи. До плеяди блискучих флорентійських дипломатів входили в XIV ст. Данте, Петрарка, Бокаччо, па початку XVI ст. - Макіавеллі, Гвічарді та ін. Не відставала на схилку Середньовіччя від Флоренції в організації дипломатичної служби й Венеція, яка запозичила методи дипломатії у Візантії, значно удосконаливши їх. Вона тримала штат секретних агентів і шпигунів, причому використовувала для секретних місій тих, хто міг пробратися туди, куди для інших двері були зачинені, - ченців, лікарів, жінок. Ії агенти підкуповували для збору секретної інформації місцевих жителів, навіть здійснювали таємні вбивства. Хоч як це дивно, уряд Венеції, створивши досконалу посольську службу, оплачував працю своїх дипломатів не особливо щедро, отож охочих зробити дипломатичну кар'єру в цій державі було небагато. У XV ст. послів тримали за кордоном упродовж лише двох-трьох років, щоб там їх не встигли підкупити. Для потреб дипломатичного листування венеціанці розробили примітивний шифр, який час від часу міняли. Дипломатичні акти у Венеції дбайливо зберігали, а з ХЇ1 ст. їх заносили в особливі книги - "Книгу дого-ворів", "Пам'ятну книгу подій" та ін. У XIV ст. писемну фіксацію договорів венеціанці для зручності систематизували. Наприкінці Середніх віків у Західній Європі вже проводились міжнародні конгреси, їх попередниками були церковні собори, на яких розглядали також світські справи, приймали ухвали міжнародного характеру. Зокрема, на церковних соборах (Вселенських, помісних) проголошували Божий мир і Боже перемир'я, встановлювали правові обмеження для євреїв і мусульман, пільги хрестоносцям та їхнім сім'ям, забороняли військову допомогу воро-гам християнства, розробляли заходи щодо боротьби з піратством, розглядали кандидатури па імператорський трон, питання про детронізацію окремих імператорів, плани об'єднання католицької і православної церков, ішлося також про організацію опору монгольській навалі тощо. Соборні рішення здебільшого ухвалювались під сильним тиском світської влади. Особливо важливу роль в історії міжнародних відносин відіграли Вселенські собори XV ст. - Пізанський (1409), Констанцький (1414- 1418), Базельський (1431 - 1449) та Ферраро-Флорентійський (1438-1439), учасниками яких були, окрім верхівки духовенства, представники окремих університетів, магістри богослов'я і доктори права, посли католицьких держав. Пізанський собор шукав шляхів ліквідації Великої схизми (розколу церкви в 1378-1417 рр.), Констанцький - намагався примирити Францію і Англію, які вели Столітню війну, уладнати суперечку між Річчю Посполитою і Тевтонським орденом, Базельський - налагодити стосунки між Литвою і Польщею, припинити Столітню війну та гуситський рух, відвернути турецьку загрозу, Ферраро- Флорентійський - відродити унію між католицькою і православною церквами. Поряд із церковними соборами в XV ст. скликалися й світські конгреси - для розв'язання складних міжнародних проблем. На один із таких конгресів, Арраський (1435), зібралися папські легати, посол Базельського собору, посли імператора, окремих європейських держав, герцога Бургундського, герцога Міланського. Столітню війну конгрес, звичайно, не припинив, однак посприяв укладенню сепаратного миру між Францією і Бургундією. Висновок У Середні віки зародилася наука міжнародного права. Спершу завдяки глосаторам до міжнародних відносин застосовували норми цивільного права, оскільки па той час ще не існувало чіткої грані між правом приватним і публічним. Однак уже у глосаторів простежувалися зародки вчень стосовно окремих інститутів міжнародного права. У працях "пізніх глосаторів" уже йшлося про суверенітет окремих держав і норми міжнародного права виз-начилися досить виразно. Все ж міжнародне право стало окремою наукою пізніше, в XVII ст. Література. 1. Басавская Н. Столетняя война: Леопард против лили. Москва, 202. 2. Дефурно М. Повседневная жизнь времен Жанны д'Арк/Пер. С фр. Санкт-Петербург, 2002. 3. История дипломатии: В 5 т. Узд. 2-е. Москва, 1959. Т. 1. 4. Контамин Ф. Война в Средние века/Пер. С фр. Санкт-Петербург, 2001. 5. Мюссе Л. Варварское нашествие на Европу. Вторая волна / Пер. С фр. Санкт-Петербург, 2001. 6. Носов К. С. Рыцарские турниры. Санкт-Петербург, 2002. 7. Парруа Э. Столетняя война / Пер. с фр. Санкт-Петербург, 2002.
Loading...

 
 

Цікаве