WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Cередньовіччя в Європі. Озброєння, військова система, дипломатія - Реферат

Cередньовіччя в Європі. Озброєння, військова система, дипломатія - Реферат

здобуття їх це обіцяло таких очевидних вигод, якзахоплення міст, адже "саме міські центри, а не замки, були в XII-XIII ст. справжніми господарями території" (Ф. Контамін). Облога міста нерідко тривала місяці, а то й роки. Воювати ефективніше не давали змоги нікудишній вишкіл вояків і примітивність зброї та військового спорядження. Військова підготовка в Середні віки здійснювалася не в спеціальних навчальних закладах, а безпосередньо на полі бою, на практиці. Щоправда, наприкінці XIV ст. Франція здійснила досить вдалу спробу підвищити рівень військової підготовки завдяки організації масових спортивних змагань зі стрільби з лука та арбалета, однак успішність цього заходу налякала Карла VI. Король збагнув, що загальний військовий вишкіл може посприяти соціальному вибухові, й рішуче припинив небезпечний експеримент. У ХІУ-ХУ ст. військова активність Західної Європи зросла. Феодальна знать, як і раніше, прагнула розширити свої володіння та реалізувати честолюбні задуми. Принци і дворянські діти, як і раніше, виховувалися в дусі рицарської моралі, мріяли про воєнні подвиги. Для багатьох авантюристів, збіднілих дворян, не кажучи вже про розорених селян, війна стала годувальницею. "Поєднання двох чинників - економічного й психологічного - вилилося в незмінну готовність воювати" (Г. Кенігсбергер). Якщо в період високого Середньовіччя віддушиною для войовничих елементів суспільства були Хрестові походи, то в XIV-XV ст. ареною затяжних воєнних конфліктів стала Західна Європа - християни з дорогою душею винищували християн. Найбільшими європейськими війнами були Столітня війна між Англією і Францією (1337- 1453), гуситські війни (1419-1434), збройні конфлікти між Тевтонським орденом і його сусідами, експансія турків-османів, війна Червоної і Білої троянд в Англії (1455-1485). Як і раніше, в XIV-XV ст. воєнні конфлікти між двома великими державами були рідкістю. Війну здебільшого вели "дрібні загони під командуванням капітанів чи, точніше, проводирів банд" (М. Дефурно). Французький історик-романтик Ж. Мішле писав, що у Франції після бою під Пуатьє "шляхи перетворилися на скупчення розбійницьких гнізд, села - па поля битви. Війна велася повсюдно, й годі було зрозуміти, де ворог, а де друг". Зросла роль піхотинців, які не потребували коней і задовольнялися простою зброєю, а тому обходились державній казні значно дешевше, аніж вершники-рицарі. На полі бою піхота билася злагоджено і не поступалася рицарям, успішно протидіяла атакам кіннотників. Особливо славились озброєні алебардами швейцарські піхотинці, яких охоче наймали на службу іноземні держави. Зростав авторитет і німецьких ландскнехтів, "нестримних і диких" (Ф. Контамін), великих майстрів воєнного грабунку. Роль рицарів з появою вогнепальної зброї, навпаки, зменшувалась. Змінився характер рицарських турнірів, які вже не імітували справжню битву, а "скоріше стали ритуалізованим спектаклем.., демонстрацією дедалі жорсткіших етикетних норм" (Ф. Контамін). Полум'я війни тривалий час не згасало й після її офіційного завершення. Оскільки регулярної армії те не існувало, король після того, як війна закінчувалася, відпускав лише допоміжні війська, а загони пожадливих най-манців тимчасом й надалі реалізовували горезвісний принцип "війна годує війну". Французькі "шкуродери", італійські кондотьєри, німецькі ландскнехти, албанські стратіоти та інші доводили до розпачу середньовічний люд своїм розбишацтвом та пограбунками. У бою заповітною мрією кожного воїна було "впіймати велику дичину" - захопити в полон вельможну особу, щоб дістати за неї багатий викуй. Таке "полювання" підривало військову дисципліну. Існував неписаний кодекс честі, який вимагав ставитися до полоненого відповідно до його соціального рангу і не правити за нього непомірний викуп; полонений, зі свого боку, мав чесно внести викупну суму. Траплялося, що зібрати необхідні кошти не вдавалося. В такому разі бранець проводив залишок свого життя у полоні. Іноді полонений доводив до розорення свого власника, змушеного в марному чеканні на викуп роками годувати й поїти його. Висновок Хоча війни в Середні віки здебільшого були нетривалими й характеризувалися порівняно незначною кількістю учасників, усе ж їхні економічні наслідки часто були катастрофічними. Із захоплених територій вивозили, все, що можна було вивезти. Від посівів, будівель залишалися самі згарища. Англійський король Генріх V (1413-1422) заявляв, що "війна без вогню - все одно, їло ковбаса без гірчиці". Воєнна розруха значною мірою була наслідком поширення найманства й участі у воєнних діях усіляких волоцюг та авантюристів. До того ж, війна нерідко ставала народною, народна стихія ж була безмежно далекою від рицарських умовностей. Утім окремі народи чи соціальні групи зуміли "приручити" війну - наживалися на ній. Війна певною мірою посприяла технічному прогресові, особливо у сфері виробництва зброї, металургії, обробки металів, військової "інженерії", транспорту, картографії тощо. 2.Зброя і військове спорядження На озброєнні тодішніх піхотинців були довгий сине чи бодай загострений кілок (його встромляли в землю перед ворожою лавою, щоб стримати натиск кінноти), алебарда, меч. Заможніші піхотинці захищали своє тіло залізним шишаком, нашийником, щитом, малою кольчугою, убогі ж покладалися в бою лише на боже милосердя. Під час облоги ворожих укріплень використовувалися громіздкі пристрої та споруди. Одні з них допомагали штурмовим загонам піднятися па захисну стіну міста чи фортеці, інші, балісти, жбурляли в захисників 100 - 150 кілограмові камені, запалювальні снаряди, трупи тварин і людей (щоб викликати спалах епідемії). За допомогою метальної машини також відстрілювали ворожих командирів (французького барона, Симона де Монфора, як свідчать джерела, відправили до праотців тулузькі жінки за допомогою каменюки, випущеної балістою). Для штурму укріплень використовувалися також пересувні щити, решітки, перекидні містки, розбірні драбини тощо. В період пізнього Середньовіччя метальні машини поступово витіснила вогнепальна зброя, передусім артилерія. Повільність цього процесу пояснювалася малою ефективністю перших гармат (їх далекобійність була низькою та й влучністю вони не вирізнялися). Переворот в артилерійській справі відбувся лише в середині XV ст., після вдосконалення виробництва пороху, коли кам'яні ядра поступилися місцем металевим. У середині XIV ст. артилерію мали всі армії країн Заходу. Спершу гармати встановлювали на козли чи спеціальну станину, а з середини XV ст. - на лафет із цапфами. У XIV-XV ст. відливали велетенські гармати вагою в десятки тонн, однак уже на зламі XV- XVI ст. від цієї гігантоманії відмовилися на користь стандартизованих гармат - скорострільних і легших. Водночас з'явилася також легка вогнепальна зброя - ручні кулевріни, аркебузи. Гармати були переважно облоговими, в польових боях вони використовувалися лише зрідка. Та й під час облоги користі від них було небагато.
Loading...

 
 

Цікаве