WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Cередньовіччя в Європі. Озброєння, військова система, дипломатія - Реферат

Cередньовіччя в Європі. Озброєння, військова система, дипломатія - Реферат

спорядження коштували дуже дорого; навіть звичайний рицар мав привести з собою коня і двох помічників, знатний же - двох коней і почет із п'яти осіб. Тому власники рицарських ф'єфів почали під різними приводами ухилятися від посвяти в рицарство (а відтак - від рицарської служби), то особливо проявилося в Англії наприкінці ХНІ ст. Як і раніше, важливу роль у війську відігравали лучники й арбалетники. Це були здебільшого піхотинці, але з'явилися також кінні арбалетники (легка кавалерія). У другій половині XII ст. увійшли в практику щитові гроші - відкупні від військової служби. Причиною цього явища була демілітаризація окремих васалів, зростання грошового обігу, поява місцевих чи іноземних рицарів, готових за платню нести безстрокову службу. Нерідко король призивав до війська лише частину своїх васалів, іншим же дозволяв споряджати на власні кошти певну кількість воїнів. До початку XIV ст. у Франції система обов'язкової військової служби по суті розвалилася. Це стало наслідком передусім територіальних обмежень (тулузці не хотіли служити за межами графства Тулузького, шампанці - за межами Шампані і т. ін.). В Англії принцип загальної військової повинності, навпаки, працював ефективно. Це пояснювалося збереженням у ній давніх англосаксонських традицій, досконалою державно-адміністративною органі-зацією, живучістю общинної свідомості. Англійський король Генріх II Плантагенет зобов'язав кожного власника рицарського ф'єфу мати зброю і військове спорядження. Менш успішну спробу запровадити в державі загальну військову повинність здійснив у скрутній ситуації також французький король Філіп IV Красивий. Дедалі ширше практикувався військовий найм - оскільки людей, змушених через життєві обставини шукати заробіток, завжди було вдосталь. Найманців, які жахали населення своїм розбоєм і мародерством, охоче набирали з воєнних міркувань. Вважалося, що вони високопрофесійні вояки. Особливої слави зажили арабські лучники, італійські арбалетники, гасконські піхотинці. На схилку Середньовіччя (XIV-XV ст.) в Англії відійшли в минуле війська, що складалися з рицарів, зобов'язаних нести феодальну службу, а залишилися, набрані військовими комісарами, національні підрозділи та зви-чайні добровольці. У Франції, як і раніше, долю воєнних операцій вирішували важко озброєні вершники за підтримки лучників і арбалетників. Чимало воїнів билися пішими лише тому, що через свою бідність не могли обзавестися бойовим конем. В Італії ядром війська були найманці- кондотьєри. Там існували цілі родини, які постачали суспільству таких вояків. Суттєвої відмінності між воїнами, які несли обов'язкову військову службу, і воїнами-добровольцями ще не було. Це пояснюється, мабуть, тим, що і ті, й інші одержували платню, а тому охочих служити безплатно зголо-шувалося небагато. Наприкінці Середньовіччя почали формуватися постійні армії. Одну з перших спроб сформувати постійну піхоту здійснив французький король Людовік XI, йому наслідувала іспанська монархія. Проте окремі держави (скажімо, Англія) не квапилися запроваджувати нові військові структури, до того ж професійні армії в бою ще не почувалися упевненіше за традиційні. Армії, хоч як це дивно, залишалися невеликими, налічували щонайбільше кілька десятків тисяч вояків. Особливо вражає неправдоподібно малий склад тодішніх міських і фортечних гарнізонів. Так, у роки Столітньої війни м. Руан, тодішній оплот англійського панування у Франції, захищали двоє важко озброєпих вершників, 12 піхотинців і 38 лучників. Менш важливі укріплення захищали 5-6 важко озброєних рицарів чи десяток лучників. Зламати опір такого "гарнізону" було неважко, особливо, якщо вдавалося напасти зненацька. Склад армій був надзвичайно строкатий. Крім рицарських загонів, до них входили допоміжні війська, що складалися з абияк озброєних селян, жебраків, бродяг, колишніх в'язнів, маркітанок, прислужниць, повій (у тому числі - озброєних "дам" і "баронес"). Уся ця публіка поводилася досить безцеремонне. Нерідко до війська потрапляли навіть монахи та клірики. Збереглися спогади Фруассара про одного капелана (приватного священика), який так завзято ганявся з сокирою за ворогами, що його підвищили по службі. Воєнні кампанії Варварські королівства спиралися на давні військові традиції, завдяки яким погано вишколеним і не краще озброєним варварським племенам удалося повалити Римського колоса. Військові загони варварів застосовували примітивну тактику, не мали тилового забезпечення. Проте вони мали інші військові переваги, то відіграли вирішальну роль у боях з римськими військами. Якщо в Римській імперії солдати становили близько 4 % від загальної кількості населення, то у варварів вояками були всі дорослі чоловіки, тобто 20-25 % населення. Від степовиків вони запозичили мистецтво верхової їзди. Войовничість варварських королівств була різною. Проте загалом усі вони орієнтувалися на війну. В них навіть мирні сторони суспільного житгя "легко набували воєнного забарвлення" (Ф. Контрмін ІІ). За словами фран-цузького медієвіста Ж.Дюбі, "цивілізація, породжена великими переселеннями, була цивілізацією війни та агресії", На світанку Середньовіччя стерлися відмінності між війною публічною і приватною, між вендетою (кривавою помстою) і війною, яку розпочинав монарх для посилення своєї влади й держави. У варварських королівствах відбувалося етнічне й культурне злиття переможців і переможених. Ані Меровінги, ані, тим паче, Каролінги не обходилися без воєн. Найбільше воювали Піпін II Геристадьський, Карл Мартел, Піпін ІІІ Короткий та Карл Великий. В періоди їхнього правління роки мирного перепочинку траплялися так рідко, що спеціально відзначалися в анналах. У період високого Середньовіччя військовий Молох не полишав Західну Європу. Тривали Хрестові походи, ареною воєн стали Північна й Центральна Італія (їх намагалися загарбати німецькі імператори). Та все ж кількість воєн дещо зменшилася порівняно з добою раннього Середньовіччя. Припинилися спустошливі набіги вікінгів і угрів, більшість західноєвропейських монархів уже не організовували щорічні воєнні походи. Королі й князі дещо вгамували воєнний запал своїх підлеглих. Усе це посприяло демографічному та господарському піднесенню європейських країн. Лише наприкінці ХІІІ ст. воєнний маховик знову почав розкручуватись (відновився воєнний конфлікт між французами і англійцями, англійська корона воювала проти шотландців тощо). Воювали за тих часів без особливих хитромудрощів. "Армія шикувалася в одну лінію, рицарі безладно кидалися в бій, кожен вибирав собі гідного супротивника. Бій являв собою сукупність поєдинків, і воєначальник брав у ньому участь як звичайний воїн" (Р. Ван Оверстретон). Війна була "низкою облог, численних сутичок і спустошень, які коли-не-коли переривали великі й часто кровопролитні бої... Завершені кампанії були винятком, а перервані - правилом" (Ф. Контамін). На війні основну увагу приділяли облозі міст. Замки штурмували зрідка, бо
Loading...

 
 

Цікаве