WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Антифашистська боротьба в європейських країнах - Реферат

Антифашистська боротьба в європейських країнах - Реферат

Опору й у східних та південно-східних департаментах - Мец, Мерт і Мозель, Кот-д-Ор, Вогези, Бельфор, Нижній Рейн, Верхній Рейн. Довкіл Нансі, наприклад, діяли загони "Ковпак" (командир Ф. Богачов), "Ленінград" (командир Іван Голі-вець), "Котовський", "Каховка", "Донбас", "Полтава", "Севастополь", також керовані нашими земляками.
У ряді департаментів українці очолювали групи і роти французьких патріотів або змішані загони.
До роти, що билася у департаменті Кот-д-Ор під командуванням Івана Скрипая, входило 50 наших співвітчизників і 120 іспанців. 5 вересня 1944 р. вона провела свою першу бойову операцію, розгромивши ворожу транспортну колону. Через два дні рота знищила невеликий гарнізон у місті Сент-Сан, 8 вересня зав'язала бій за місто Шатійон і до 10 вересня очистила його від окупантів.
У департаментах Мозель і Нижній Рейн, поблизу французько-німецького кордону, розрізнені бойові групи весною 1944 р. злилися в одну організацію "Перше об'єднання червоних партизанів" (ПОЧП). У вересні воно налічувало 100 бійців, в основному росіян і українців. Спочатку ПОЧП очолював старший лейтенант І. Фіщенко із Ставрополя, а після його виходу з групою підпільників до Ельзасу - В. Шило.
Влітку 1944 р. у Центральній та Південно-Західній Франції (департаменти Дордонь, Коррез, Жіронда, Шаранта, Ло, Альє та ін.) також діяли численні партизанські групи, до яких входило чимало громадян України, що вирвалися з розташованих у Швейцарії таборів для інтернованих після поразки республіканців в Іспанії. Найбільша оперативно-диверсійна група під командуванням В. Олексієнка, яка налічувала 2 тис. бійців, разом з французькими борцями Опору визволяла міста Періге, Брів, Ангулем, Бордо і Лі-мож. На острові Олерон (західне узбережжя Франції) низку диверсій здійснила група, якою командував В. Антоненко.
У 1942 р. гітлерівці вивезли з Франції до сусідньої Бельгії близько 20 тис. радянських військовополонених. Між ними і бельгійськими патріотами швидко встановились порозуміння та підтримка. Одного разу бельгійські робітники захопили ешелон з тільки-но прибулою українською молоддю, визволивши 80 наших юнаків. У вересні 1942 р. за ініціативою українського іммігранта Івана Ольшанського бельгійці організували втечу і сховали від окупантів полонених офіцерів Григорія Лизогуба і Євгена Доценка. Обидва згодом воювали у бельгійській партизанській армії у районі Льєжа.
У квітні 1944 р. неподалік Брюсселя було сформовано партизанську бригаду, яка в травні вже налічувала 300 вояків. Район дій бригади в провінції Лімбург-Маас охоплював Антверпен, а також населені пункти Бохолт, Діст, Хасселт, Шкулен, Брей та інші. Під час вересневого повстання 1-а рота бригади під командуванням Ю. Никитенка з боєм захопила Бохолтський міст на каналі Альберта і разом з підрозділами бельгійських партизанів, що приспіли на допомогу, утримувала його до підходу військ союзників, забезпечивши їм безперешкодну переправу через канал.
У районі Арденн активну участь у повстанні місцевого населення брали загони Г. Кожедубова, О. Гвоздирьова і Г. Сапронова. Партизанський полк Г. Велогоненка, що налічував наприкінці бойових дій у Бельгії 1 500 чоловік, у серпні 1944 р. розпочав визволення долини Уст-Амблева, куди союзні війська вступили лише через 6 діб.
В Італії, Югославії і Греції рух Опору набув характеру справжньої партизанської війни. У цьому істотна роль належала й вихідцям з України.
В 1944 р. у партизанських формуваннях Італії перебувало понад 80 тис. бійців. Улітку їхні бойові дії охоплювали не тільки гірськолісисті міс-цевості, але й наблизилися до великих населених пунктів. Було визволено десятки міст П'ємонта, Лігурії, Тоскани. Восени в Емілії-Романьї спалахнуло народне повстання, у Північній і Центральній Італії було визволено 15 районів, і, відступаючи під натиском військ західних союзників, фашисти змушені були пробиватися через суцільний партизанський фронт.
На цей час в італійських партизанських формуваннях (їх тут, зокрема у Північній і Центральній Італії, називали гарібальдійськими на честь народного героя XIX ст. Джузеппе Гарібальді) билися понад 2 тис. вихідців з Радянського Союзу, серед яких було багато українців. У складі гарібальдійських з'єднань найчисельнішим був ударний батальйон, що мав назву "російський". Командував ним В. Переладов, а заступником командира був кіровоградець М. Чорноус. У червні 1944 р. батальйон брав участь у визволенні населених пунктів Монтефіоріно, Вілла Міноццо, Черетолло, Тоско, Червалоло, Палагано. В області Емілія-Романья виникла ціла партизанська зона - "республіка Монтефіоріно".
У провінціях Реджо-дель-Емілія і Модена набув слави взвод диверсантів-мінерів "Кане Адзуро" під командуванням капітана І. Рака, де відзначився уродженець Кіровоградщини М.М. Семиряжко. Посмертно був нагороджений гарібальдійською медаллю М. Савченко з Поділля. На півночі діяв батальйон "капітана Данила", очолюваний лейтенантом Д. Ав-дєєвим і комісаром В. Бобком. У цьому батальйоні билися з фашистами командир роти А. Мельничук з Поділля, партизани І. Пет-русенко, С. Юрченко з Київщини.
49 наших співгромадян воювали в гарібальдій-ських загонах Ломбардії. В районі Рима діяв інтернаціональний підрозділ "тененте Міколе" (лейтенанта М. Касяна). У загоні вінничанина А. Гречка пліч-о-пліч стояли на полі бою його земляки І. Мороз та О. Бондаренко. На схилах долини Джавено наклав головою, будучи волонтером ударної партизанської дивізії, син українського народу Ю. Дудник.
У січні 1945 р. із окремих партизанських груп області Фріулі було сформовано батальйон на чолі з харків'янином В.І. Литовком. Його земляк Ф. Пономаренко став комісаром гарібальдій-ської бригади "Паоло", яка діяла поблизу Болоньї. В районі Генуї разом з уславленим героєм італійського Опору Ф.А. Полєтаєвим воювали Степан Васильєв з-під Києва, Іван Петухов з Луганська, Володимир Поліщук з Кіровограда, Григорій Путилін з Краснодона. В області Тоскана взводом партизанської бригади командував полтавець Григорій Тригуб. Там же поліг в бою комісар загону іншої італійської бригади киянин Іван Єгоров.
Протягом останнього місяця війни в збройну антифашистську боротьбу включилися ще близько 3 тис. східних робітників. Так, зокрема, сталось у Венеції, де вихідці зМиколаївщини В. Дегтяренко, В. Барковський, Г. Андросов, П. Поетика та шахтар-донеччанин П. Мудраков у квітні 1945 р. приєдналися до повсталого населення цього міста. Всього ж в італійському Опорі взяло участь понад 5 тис. громадян СРСР.
У горах Югославії протягом усієї другої світової війни не припинявся збройний опір нацистським агресорам.
Перші згадки про участь наших співвітчизників у визвольній боротьбі на югославських землях
припадають на кінець 1942 р. Це були втікачі з концтаборів і трудових команд. Основний контингент останніх складали юнаки та дівчата. Третім джерелом поповнення партизанських лав були втікачі з транзитних ешелонів, що проходили територією Югославії.
У грудні 1942 р. хорватські партизани допомогли втекти з полону п'ятьом радянським офіцерам - М. Ростикову, Д. Гвоздику, В. Лепьошкіну, С. Кухнаренкові, І. Бандурі. Разом з югославськими побратимами вони влаштовували диверсії на залізницях, напади на німецькі гарнізони в районі дороги Загреб - Белград, билися проти окупантів у Далмації, Боснії та в інших місцях, брали участь у визволенні десятків сіл
Loading...

 
 

Цікаве