WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Антифашистська боротьба в європейських країнах - Реферат

Антифашистська боротьба в європейських країнах - Реферат

Сименченко організували диверсію на Ганноверському цукрозаводі. В районі Вайсензеє (під Берліном) П. Гусєв, М. Куницький і С. Петроченко підірвали залізничну колію. У берлінському промисловому районі групі озброєних підпільників (80 осіб) у червні-липні 1944 р. вдалося здійснити кілька сміливих бойових операцій, знищивши понад двадцять гітлерівців.
У місті Кіль під керівництвом підпільників Євгена Ловаса, Степана Блажка, Олександра Жгульова, Тамари Юрасової, Гната Скоренка і Федора Кононенка їхні товариші за час повітряної тривоги провели серію раптових нападів на пункти протиповітряної оборони та протипожежної охорони.
У 1943-1944 pp., за визнанням начальника Скільського гестапо, у загальних таборах Кіля та інших міст почали створюватися групи Опору, якими керували політично підготовлені іноземці.
Одним з найвищих і водночас трагічних етапів визвольної боротьби наших співвітчизників у самому лігвищі нацизму стало повстання в'язнів Маутхаузена, що спалахнуло 3 лютого 1945 року. Щоб прокласти шлях товаришам, сотні повстанців гинули, прикриваючи своїми тілами колючий дріт. Серед цих смертників були киянин Михайло Рибчинський і луганчанин Микола Цимкало. Узявши штурмом табірні укріплення, 600 ув'язнених вирвалися на волю. Гітлерівські охоронні та військові відомства кинули на виловлен-ня втікачів значні сили. Врятуватися вдалося небагатьом, зокрема полтавчанину В. Шепеті, донеччанам B.C. Дорофееву та І.Т. Сердюкові.
У Західній Європі найбільша кількість наших співгромадян билася в лавах учасників руху Опору у Франції. Значною мірою цьому сприяли умо-ви, що склалися тут на початок другої світової війни. Незважаючи на колабораціонізм тодішніх правителів, що призвів до швидкої поразки Фра-нції у так званій "дивній війні" 1940 р., серед її населення панували антигітлерівські настрої. Вони підтримувалися іммігрантами, що знайшли притулок на французькій землі після поразки республіканців у Іспанії.
Крім того, у налагодженні контактів з французькими патріотами значну роль відіграла багаточисельна слов'янська, в тому числі українська й російська, еміграція. Зауважимо, що й в інших неслов'янських державах Європи (Бельгії, Італії, Австрії, Угорщині) поселенці-слов'яни всіляко сприяли нашим землякам у боротьбі спільно з місцевими антифашистами проти гітлерівських окупантів. Мовна спорідненість з польськими, югославськими, болгарськими, українськими, російськими іммігрантами допомагала спілкуванню і прискорювала процес включення "ості" у визво-льні рухи населення цих країн.
На кінець 1943 р. в 50 таборах Франції перебувало 60-70 тис. радянських громадян. Майже третина з них були військовополонені, інші-юнаки та дівчата, вивезені з окупованих областей України, Білорусії та Росії. "Остарбайтерів" здебільшого використовували на роботах у шахтах та на промислових підприємствах північних і східних районів Франції. У цих місцях значний прошарок населення становили іммігранти-по-ляки, а також колишні мешканці західних регіонів України та Білорусії. Не випадково понад 5 тис. наших співвітчизників - учасників французького руху Опору - складали втікачі саме з цих районів.
Учасник тих подій киянин Петро Лещенко згадує: у липні 1942 р., за підозрою у зв'язках з партизанами, його вивезли до Франції, де він потрапив до трудового табору Лане. Французькі шахтарі через поляків-іммігрантів відразу ж встановили зв'язок з прибулими туди робітниками-слов'янами. Спочатку їх готували до переходу на нелегальне становище, а коли вони вже могли спілкуватися французькою, направляли до сільської місцевості у різні райони країни. Так Петро Лещенко опинився у селі Букмінзон, мер якого був учасником Опору і забезпечив його та ще 25 вихідців з колишніх радянських республік документами, житлом і роботою. Вони стали бойовою підпільною групою, яка висадила в повітря два мости поблизу Фрева і здійснила інші сміливі операції.
Активно допомагали землякам й іммігранти з України, які наприкінці 1943 р. створили організацію "Український народний фронт". Українці закликали "бити ворога у Франції, мстити за свою батьківщину, за кров братів і сестер, за весь народ..." Одним із лідерів цієї організації був уродженець Хотинського району Чернівецької області Йосип Кліщ. Відразу ж після нападу гітлерівської Німеччини на СРСР він включився в рух Опору. Вже в липні 1941 р. Йосип Кліщ проник у Манданський концтабір під Парижем і, мужньо долаючи злигодні табірного життя, створив там підпільну групу, яка згодом очолила повстання в'язнів і стала основою чотирьох партизанських загонів. Поблизу Ліона успішно діяв український патріот Микола Терешко, в районі
міста Вільфранш - Іван Шептицький, біля Тулузи - брати Михайло та Леонід Хандочини, у Центральній Франції - Петро Дячук.
Основна маса робочих таборів зосереджувалася у північних (25) і східних (14) департаментах Франції. У цих районах і розгорнулися найактивніші дії.
Так, у таборі Бомон (департамент Нор) у жовтні 1942 р. було створено підпільну групу під керівництвом лейтенанта В.В. Порика, уродженця Вінниччини. Незабаром тут уже функціонувало 11 таких груп. Улітку 1943 р., ретельно конспіруючись, бомонці сформували табірний партизанський загін. Бійці цього добровільного утворення через заздалегідь пророблені й замасковані проходи в огорожі з колючого дроту ночами пробиралися назовні і здійснювали диверсійні операції. Ними було знищено понад 300 окупантів, організовано аварії 11 залізничних ешелонів.
Сам В. Порик відзначався винятковою мужністю. Якось його з двома товаришами оточили вороги. Після запеклої тригодинної сутички, в якій загинули Василеві друзі, а охоронний підрозділ втратив 11 чоловік, гітлерівці схопили Порика. Однак, змучений катуваннями, він знайшов у собі сили подужати охоронця й утекти. Повернувшись, він продовжував очолювати загін, але в липні 1944 р. знову потрапив до рук гітлерівців. Його було піддано жорстоким тортурам і страчено. Франція проголосила його своїм національним героєм.
Збройні групи та загони виникли й в інших концентраційних і трудових таборах департаментів Hop і Па-де-Кале, в Лотарингії, в районах Меза, Руана, Боруя, у Валансьєнні, Бетюні, Арра-сі, Сен-Полі, Фрева, Дуллансі. Внаслідок саботажу та диверсій, у лютому 1944 р. на 44 шахтах, де працювали невільники зі сходу, видобуток вугілля знизився на 25-30%. Скориставшись з ослаблення охорони через мобілізацію німців та їх по-плічників для поповнення втрат вермахту на фронтах, підпільні табірні комітети організували масові втечі наших співвітчизників до французьких партизанських загонів. Лише зі згаданого табору Бомон на початок червня 1944 р. втекло понад100 в'язнів, здебільшого громадян України.
Взимку 1943-1944 pp. у загонах макі і франти-рерів1 діяло вже кілька підрозділів східних робітників. Так, крім загону В.В. Порика, в районі ву-гільних шахт і будівництва оборонних споруд "атлантичного валу" регулярні бойові операції та диверсії здійснювали збройні формування І. Coлодковського, Й. Калиниченка, М. Гурова, І. Китаєва, О. Никитенка, І. Рябова, О. Ткаченка. В Нормандії з серпня 1943 р. один з перших парти-занських загонів очолив офіцер Червоної армії С.Л. Ганночка. Цей добровольчий підрозділ провів серію резонансних акцій, зокрема підірвав міст під час проходження залізничного ешелону.
Активну партизанську боротьбу вели наші співвітчизники - учасники французького
Loading...

 
 

Цікаве