WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Антифашистська боротьба в європейських країнах - Реферат

Антифашистська боротьба в європейських країнах - Реферат


Реферат на тему:
Антифашистська боротьба в європейських країнах
?
Від часів закінчення другої світової війни вже минуло понад півстоліття, а тема руху Опору нацистським загарбникам у зарубіжних європейських державах, участі в ньому громадян України ще не знайшла належного висвітлення і продовжує привертати увагу істориків.
Надто своєрідним, складним і непередбачуваним виявилося виникнення у сусідніх і в несуміжних з колишньою радянською державою країнах Європи середовища, з якого, до лав учасників спротиву гітлерівським окупантам вступали наші співвітчизники, закинуті долею на чужину. Воно формувалося повсюдно, де скупчувалися вивезені на примусові роботи за межами батьківщини воїни, що потрапили в полон, цивільні особи з тим-часово окупованих ворогом областей, а також в'язні нацистських концтаборів і тюрем.
В умовах підконвойного рабства ними створювалися підпільні осередки, здійснювалися акції саботажу і протесту, встановлювалися зв'язки з місцевими патріотами, надсилалися загони до складу збройних дружин антифашистів.
Як це не прикро, але імена і звершення багатьох українських подвижників зарубіжного руху Опору стали відомими лише через півтора-два десятиліття після закінчення війни. За умов сталінського режиму навіть саме слово "полон" вважалося ганебною зрадою. Довгі роки чимало наших співвітчизників, побоюючись репресій, приховували факт своєї участі в антифашистській боротьбі за межами батьківщини. Далеко від рідної землі вони вважали за краще боротися проти нацистських поневолювачів під вигаданими іменами.
Негативне ставлення сталінського керівництва до участі громадян СРСР у русі Опору за межами країни тривалий час стримувало історичні дослідження. Про діяльність земляків у складі антифашистських формувань радянська й зарубіжна громадськість дізнавалася з великим запізненням. Так, подвиги вінничанина В.В. Порика набули в Україні розголосу лише після того, як він став національним героєм Франції.
З кінця п'ятдесятих - початку шістдесятих років почалося видання спогадів, збірок статей, науково-популярних праць з даної проблеми. У цьому зв'язку значний інтерес становили публікації, присвячені бойовій співдружності слов'ян. Спочатку вони обмежувалися висвітленням конкретних прикладів взаємодії патріотів двох-трьох держав.
Впродовж 60-х років з'явилися фундаментальні доробки, які містили аналіз зібраних фактів про спільну боротьбу слов'янських народів. В Україні вийшла друком перша узагальнююча монографія В.І. Клокова, яка пізніше доповнювалася публікаціями про участь слов'янських народів в антифашистській боротьбі в усіх європейських країнах.
Переважна більшість видань з даної тематики висвітлювала дії українців у русі Опору сусідніх держав Центральної Європи та Балканського півострова.
Щодо розробки й оприлюднення матеріалів про роль громадян України в антигітлерівській боротьбі всіх народів Європи, то тут поки що превалюють випадкові починання. В 1965 р. у Донецьку було видано збірку спогадів учасників європейського руху Опору. Автором одної з статей був колишній шахтар, потім стрілець-радист бойового літака Іван Петухов. Літак, до екіпажу якого входив Іван Петухов, було збито, і стрілець-радист опинився в концтаборі. У 1943 р. його разом з іншими в'язнями вивезли на примусові роботи за кордон. 1944 р. він, Федір Полетаев і Микола Конкін втекли до італійських партизанів. У бою біля Канталупо Ф.А. Полетаев загинув і був проголошений національним героєм Італії. Іванові Пєтухову і Миколі Конкіну поталанило повернутися на батьківщину.
Український читач одержав також змогу познайомитися зі статтею "Ударна бригада" і щоденником, які належать перу Григорія Жиляєва, колишнього харківського школяра, а в роки війни - юного бійця роти і бригади наших співгромадян у складі партизанських формувань на території Югославії.
З цими скромними доробками позитивно контрастують деякі дослідження зарубіжних науковців. Маємо, зокрема, на увазі капітальну працю югославського воєнного історика, полковника Владо Стругара, в якій зібрано факти бойових дій наших громадян у складі підрозділів, частин та з'єднань Народно-визвольної армії Югославії. Безумовний інтерес становлять дані, наведені грецьким учасником руху Опору Міцопулосом, що стосуються спільних дій грецьких та югославських партизанських загонів, бійцями яких було чимало вихідців з України. Низку свідчень про участь радянських офіцерів, у тому числі й наших земляків, у загонах Гвардії Людової наводить польський історик Владислав Гура.
Втім, заявлена тема ще чекає в Україні свого подальшого опрацювання, зваженого тлумачення. Зокрема, бажано чіткіше визначити ма-сову участь і роль громадян України в європейському русі Опору часів минулої війни, звести докупи розкидані в деяких публікаціях факти, події, імена.
В умовах масового терору на першому етапі боротьби проти поневолювачів основними стали методи підпільного руху. Яскраву сторінку в літопис заснування таємних антифашистських груп вписали в'язні шести концтаборів, розташованих на території Німеччини. Члени цих конспіратив-них осередків, ризикуючи життям, робили все можливе, щоб врятувати 21400 своїх друзів по нещастю, які конали в камерах Заксенхаузена, Бухенвальда, Дахау, Равенсбрюка, Флоссенбурга й Маутхаузена.
Підпільна організація в'язнів у Бухенвальді, попри особливий контроль охорони, була одною з найсильніших. До неї входило 56 бойових груп, у яких нараховувалося 1176 ув'язнених, серед них 400 - з України. Організацію очолювали генерали Д.М. Карбишев та І.М. Скугарьов, майор С.А. Ткаченко, офіцери А. Пирогов та М. Козловський. У Маутхаузені й Освенцимі діяли комітети, керовані В. Сахаровим, І. Дорошенком, І. Кондаковим та іншими активістами. В Дахау конспіративна група функціонувала під проводом офіцерів С.В. Вишневського, B.C. Породенка, М.П. Михайлова.
Найзначнішою підпільною організацією наших співвітчизників у Німеччині стала Братерська співдружність військовополонених (БСВ), що охоплювала своєю діяльністю південні райони країни. На чолі БСВ стояв старший батальйонний комісар П.А. Серебряков, до керівного центру входили також офіцери та солдати М.І. Конденко, І.Є. Кононенко, К.К. Озолін, Р.В. Петрушель, Георгій Фесенко. Серед організаторів берлінського підпілля вирізнялася 25-річна Т.Ф. Романова, лікар з Дніпропетровська. Важливу роль у виникненні та діяльності нелегального осередку в нюрнберзькому промисловому районі відіграв здібний організатор, майор медичної служби Н.І. Кононенко. Створений ним за допомогою німецьких лікарів резервний лазарет для військовополонених, завдяки зусиллям й умілій конспірації медичного персоналу, перетворився на своєрідний підпільний центр міста Ебельсбах.
У Лейпцигу функціонував міжнаціональний антифашистський комітет (ІАК). За активної участі донецького робітника Н.В. Румянцева, який залучив до справи молодят з Павлограда (Дніпропетровська область) Б.В. Лосинського і Т.Н. Тонконог, ІАК встановив зв'язок з місцевоюантигітлерівською організацією Макса Гауке. Остання проводила агітацію серед іноземних робітників, а з набли-
женням радянських військ почала готувати збройний виступ.
Незважаючи на надзвичайно важкі умови, підпільники комплектували збройні групи і завдавали відчутних ударів по комунікаціях та об'єктах військового значення. У січні 1942 р. П. Гриценко і В.
Loading...

 
 

Цікаве