WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Річ Посполита - Реферат

Річ Посполита - Реферат

аристократії стала безземельною. Шляхта жила, здаючи в оренду майно, служачи маґнатам або навіть обробляючи землю, як селяни. Проте ніяке економічне зубожіння не могло позбавити їх того, що вони цінували найвище, -їхньої шляхетної крові, герба, юридичного статусу та права передавати його в спадок своїм дітям. [ХРЕСТ].
Польська drobna szlachta, дрібна аристократія, була абсолютно незрівнянна. В деяких провінціях, як-от у Мазовії, вона становила чверть населення. Подекуди шляхта будувала навколо сіл мури, щоб відгородитись від селянства; zascianki, ота аристократія за мурами, становили все населення. Зубожілі шляхтичі затято зберігали свій спосіб життя, звертались одне до одного як до "пана" чи "пані", а селянам казали "ти". Всю аристократію вони вважали за братів, решта людей були нижчі від них. Шляхта запровадила найтяжчі покарання для кожного, хто облудно видавав себе за аристократа, і ревно дотримувалась процедур надання дворянського титулу. Вона не бралась до жодної роботи, за винятком військової служби та управління земельними маєтками. До міста шляхтичі завжди їхали верхи, нехай навіть на шкапі, і завжди вдягали кармінові шапки й мали при собі зброю, нехай навіть символічні дерев'яні мечі, їхні будинки могли бути хижами, проте неодмінно мали ґанок, де виднівся родинний герб. А передусім шляхтичі наполягали, що князь Любомирський та решта маґнатів-їм рівня.
Отже, найхарактернішою особливістю шляхти був разючий контраст між її економічним розшаруванням та її юридичною, культурною та політичною солідарністю. На відміну від аристократії решти європейських країн, шляхта не визнавала жодних чужоземних титулів. Не було ні польських баронів, ні маркізів, ні графів. Найбільше, з чим мирилася шляхта, - потвердження особистих титулів, що їх окремі шляхтичі здобули в Литві до унії 1569 р. або отримали, як-от Любомирські, від папи чи імператора.
З юридичного погляду, польська аристократія припинила своє існування, коли внаслідок поділів Польщі були скасовані закони, що визначали її статус. Дехто, як-от Лю-бомирські, спромоглися потвердити свій дворянський титул в Австрії або Пруссії. Дехто потвердив свій титул у Росії, хоча там 80% шляхти втратило свій статус, утворивши декласований резервуар антиросійського невдоволення, що проривалось упродовж усього XIX ст. 1921 p., після відновлення Польської Республіки, демократичний польський сейм формально підтвердив скасування аристократичних привілеїв. Проте властиве шляхті усвідомлення своєї соціальної ідентичності пережило всі катастрофи. Навіть у 1950-х роках соціологи знайшли в Мазовії колгоспників, що цуралися своїх сусідів "селян", інакше одягались, по-іншому розмовляли і дотримувалися складних обрядів, пов'язаних із заручинами, щоб уникнути мішаних шлюбів. 1990 p., коли польський комуністичний режим упав, ще траплялися молоді поляки, які носили персні, де за печатку правив герб, - просто щоб показати, хто вони. На той час у Польщі вже всі звертались одне до одного "лан" і "пан/". "Аристократична культура" стала головним складником культури всього народу.
На початку новітньої доби аристократія відігравала провідну роль у соціально-політичному житті всієї Європи. Проте лиш одна країна могла бодай почасти дорівнятись до польської моделі - Іспанія, де гранди та гідальґо Заходу скидались на маґ-натів і дрібну шляхту Сходу1.
У багатьох країнах аристократія була тепер мобілізована на службу держаї У Франції та Росії цього досягай офіційним послідовним способом. Люд вік XIV запровадив ієрархію рангів і титулів, підтримуючи кожен підхоже пенсією, почавши з enfants de France (королівської родини) та перів (принц крові разом з п'ятдесятьма герцогами та сімома єпископами) і закінчуючи ка рами noblesse d 'ерее (дворян-військових) та noblesse de robe (цивільних дв рян). Петро І запровадив служиве дворянство, поділене на чотирнадцять рані і ще більшою мірою залежне від державної служби. У Пруссії союз між кор ною та юнкерами був не такий офіційний, проте не менш ефективний. Дріб] дворянство, надто численне в Іспанії та Польщі, було змушене йти до поч' магнатів, на військову службу, шукати собі щастя за кордоном. В Англії, де І було кріпаків, рух за обгородження громадських земель сприяв найефектив* шому нагромадженню капіталів унаслідок збільшення земельних володінь. З можний прошарок йоменів і дворян-фермерів сформувався коштом зігнаних своїх земель селян.
В усіх великих містах Європи поряд із заможним класом торгівців o підприємців існували ремісники, міська біднота і, в двох або трьох місцях, з родки промислового робітничого класу. Але, як брати загалом, давній под усього суспільства на стани залишився без змін. Аристократія мала свої парл менти, міста - хартії та гільдії, селянство - панщину й голод. Певні соціаль зміни, безперечно, відбувалися, проте в межах визначених рамок. Коли шкар луща нарешті луснула, як-от у Франції 1789 p., стався безпрецедентний с ціальний вибух. [ПУГАЧОВ].спершу шукали союзу з царем у боротьбі проти Польщі. Спроба козаків за гетьмана Мазепи здобути свободу під час шведської навали 1708-1709 pp. (див. вище) скінчилася нічим. Скасування козацтва збіглось із анексією Криму: козаки перестали виконувати роль буфера проти татарів і турків. [РУСЬ].
Після знищення козацтва історична різниця між Росією та Рутенією офіційно була скасована. Україну названо Малоросією, а всі сліди її окремих традицій були затерті. Українським козакам не дали тієї автономії, яку мали російські козаки на Дону й на Кубані. Щедра українська земля стала об'єктом інтенсивної русифікації та колонізації. Південні "дикі степи", останнє у Європі прикордоння, були обсаджені селянами-імміґрантами, переважно з Росії та Німеччини. Монополія Російської православної церкви серед слов'ян була зміцнена, всіх посилено навертали до російської мови. Уніатів, які ще зоставались, виганяли з країни. Російські іммігранти почали міняти національний склад міст, надто Києва, називаючи його тепер давнім російським містом. Українська, польська та єврейська культури мало-помалу втрачали ґрунт під ногами. Рутенську (українську) мову, яка ще збереглася по селах, офіційно трактували як діалект російської мови. Чудовий новий порт Одеса, заснований 1794 р. як столиця "Новоросійської" губернії, відкрив дорогу для дедалі більшої торгівлі зерном, став вікном на південь. [ПОТЬОМКІН].
Річ Посполита стала головною жертвою російської експансії в Європі. І справді, знищення цієї республіки стало sine qua non, неодмінною умовою, успіху Російської імперії. Як і її колишня провінціяУкраїна, Річ Посполита спершу була об'єктом московських нападів, а потім безпосереднього й опосередкованого (ці періоди чергувались) московського врядування. Московський вплив набирав усе більшої сили після смерті Собеського 1696 р. Під час Великої Північної війни він досяг ступеня, коли фактично міг бути запроваджений російський протекторат. Потім, після десятиріч суперечок між потенційними польськими реформаторами і оборонцями статус-кво, за якими стояла Росія, розвиток російсько-польських стосунків скінчився таким логічним наслідком, як поділи Польщі. З 1772 по 1795 р. Росія головувала на бенкеті, під час якого республіка була остаточно поглинута.
Ян Собеський (правив 1674-1696) здобув собі славу за кордоном, зате нехтував внутрішні проблеми. Облога Відня показала, що Річ Посполита ще й досі першорядна військова держава, але то був останній порух. Литва була віддана на поталу громадянській війні,
Loading...

 
 

Цікаве