WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія книгодрукування у слов’ян - Реферат

Історія книгодрукування у слов’ян - Реферат

подав на берегах переклади й етимологію слів, поклики, текстологічні пояснення. Ці матеріали свідчать про філологічні та загальнонаукові знання визначного літератора і видавця. Книжка збереглася лише у двох примірниках; невідомо, чи був надрукований повний текст, чи та частина, яка є у повнішому з них. Очевидно, друкарня не була великою і видала книгу малим накладом.
Особливу групу кириличних стародруків становлять так звані безвихідні ("анонімні") книги - група порівняно недосконалих друкованих книг середини XVI ст., які не мають вказівок про місце видання. Свого часу російські бібліографи приписували їх "південним друкарням" - південнослов'янським, румунським або українським. Лише в наш час було доведено, що ці книжки призначалися для збуту в Росії, і найімовірніше надруковані в Москві. Однак до публікації "анонімних" видань могли бути причетні і майстри з Вільнюса 35. Зокрема, деякі риси тексту і правопису так званого середньошрифтного Євангелія зближують його з українсько-білоруськими рукописами. Це дало підставу для припущення, що воно було надруковане у Вільні, або - ймовірніше - що в друкуванні книжки брав участь майстер білорус Петро Мстиславець.
Висловлювалась думка, що анонімна друкарня була власністю відомого учасника політичних реформ у Росії священика Кремлівського благовіщенського собору Сильвестра, а пізніше його сина Анфима Сильвестрова. Ми не бачимо достатніх підстав вважати їх власниками підприємств, але зв'язок цих осіб з виданичою справою дуже ймовірний. У цьому контексті заслуговує на увагу а обставина, що Анфим мав відношення до політичних та торговельних зв'язків Росії Великим князівством Литовським. Попри наявність специфічних російських рис, в цілому, московські анонімні видання вміщують тексти південнослов'янського походження у тому варіанті, який був на той час загальноприйнятим у східних слов'ян. Анонімна друкарня стала безпосередньою попередницею Державної московської друкарні, в якій Іван Федоров та білорус Петро Мстиславець надрукували найстарші в Росії точно датовані друки - Апостол (1564) і дві версії Часовника (1565). Після їхнього виходу в світ обидва друкарі були звинувачені в єресі - за що саме не відомо - і змушені втікати з Росії. Роботу вони знайшли у друкарні, власником якої був "найвищий гетьман" Великого князівства Литовського, нащадок київських бояр Григорій Ходкевич. До його маєтків належали два містечка на Підляшші - Супрасль і Заблудів, недалеко від Білостока. Задумавши створити освітньокультурний осередок, гетьман Ходкевич обрав для нього Заблудів.
У заблудівській друкарні Г.О. Ходкевича Іван Федоров та Петро Мстиславець з липня 1568 р. до березня 1569 р. друкували Євангеліє учительне - церковнослов'янський переклад збірки казань, укладеної, як гадають, константинопольським патріархом Іоанном IX Агапітом 39. Незабаром після видання цієї книги Петро Мстиславець виїхав до Вільнюса, де зайнявся друкарством у співпраці з багатими білоруськими купцями Мамоничами. Натомість Іван Федоров від вересня 1569 р. до березня 1570 р. друкував свою першу самостійну працю - Псалтир з "Часословом". Помічником його був Василь Гарабурда, якого в тогочасних документах при описі події, що сталася 27 березня 1570 p. y Володимирі на Волині, називають "слугою друкарні" Г.О.Ходкевича.
Львівська друкарня Івана Федорова. Поняття "друкарство в Україні" вужче від поняття "українське друкарство". Як було показано вище, історію українського друкарства можна починати з діяльності першої Краківської кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі і, ймовірно, мала зв'язки з українськими культурними осередками Не тільки на Білорусь, а й на Україну були розраховані видання білоруського першодрукаря Франциска Скорини, Симона Будного, Василя Тяпинського (за походженням українця), а також публікації заблудівської друкарні гетьмана Великого Князівства Литовського Григорія Ходкевича нащадка київських бояр.
Водночас не випадковим був той факт, що перші друкарні на землях України виникли у Львові - осередку політичної, економічної та культурної активності міщанства, і у Острозі - резиденції найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната.
Заснування друкарень у цих містах було пов'язано з потребами громадсько-політичного і культурного руху всієї України.
Складовою частиною загального піднесення культури протягом останніх десятиріч XVI - першої половини XVII ст. закономірно став і розвиток друкарства.
Невипадково до третьої чверті XVI ст. належить початок постійного друкарства в цілій низці країн Центральної і Східної Європи, а також виникнення поза межами цього регіону друкарень, спрямованих на його обслуговування. У Венеції в той час працював перший відомий нині друкар-болгарин Яків Крайков з Софії, в Брашові (Трансільванія) диякон Коресі почав друкування книг румунською мовою і паралельно з цим друкував також церковнослов'янські видання. В Тюбінґені й Ураху діяла друкарня Пріможа Трубара.
Для виникнення друкарства саме у Львові щасливою обставиною стало те, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого - мандрівного друкаря Івана Федорова, який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві Іван Федоров був на службі в державній друкарні, а у Заблудові - в друкарні Г. О. Ходкевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем. Задумавши заснувати власну друкарню, Іван Федоров, якого в Україні називали Федоровичем, не випадково обрав Львів, велике торговельно-промислове і культурне місто.
Є навіть неясні вказівки про існування у Львів друкарні до приїзду туди Івана Федорова, але жодної книжки від неї не збереглося, в той час, як відомо, понад півтисячі примірників федоровських друків. Тому наявність дефедоровської друкарні в Україні довести важко; якщо ж припустити, що така друкарня існувала, то тоді, в усякому разі, була дуже малопотужною і короткотривалою.
За свідченням самого Федорова, він знайшов допомогу не серед "багатих і благородних", а від "неславних в мирі" - ремісників, крамарів, представників нижчого духовенства. Зокрема, освічений сідляр Сенько Каленикович безплатно надав друкареві житло. Позичив його значну суму грошей, допомагав налагодити зв'язки з краківськими ремісниками і купцями. У тогочасних документах приятелями Івана Федорова названі львівські міщани Михайло Дашкович, Іван Мороховський, швець Яцько, маляр з Підзамча Лаврентій Пилипович Пухала.
У лютому 1573 р. львівська друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування Діянь і послань апостольських - книги, яку скорочено називали Апостолом.
На самостійну роль Івана Федорова як видавця і, можливо, на участь увиданні львівських міщан вказує друкарська марка, що включала герб Львова і особистий герб першодрукаря. Останній подібний до ґмерків - домових знаків міщан. У Львові у той час такі ґмерки застосовувалися як тавра на ремісничих виробах, прикрашали фасади будинків, зображалися на надгробках
Loading...

 
 

Цікаве