WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Німеччина у ХХ столітті (1919-1960 рр.). Кризові явища - Реферат

Німеччина у ХХ столітті (1919-1960 рр.). Кризові явища - Реферат

економіку. В Аленській програмі ХДС 1947 р. навіть критикувався капіталізм, що скоріше було даниною післявоєнному часові. Першим лідером ХДС був Конрад Аденауер. Незмінним союзником ХДС став Християнсько-соціальний союз (ХСС, Баварія).
У 1948 р. конституювала себе Вільна демократична партія (ВДП, лідер Теодор Хейс). У її складі - підприємці, інженери, колишні офіцери вермахту. Кредо партії - приватна власність та вільна конкуренція.
У 1946 р. відновила свою діяльність Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН, лідер Курт Шумахер). Соціал-демократи оголосили компартію ворогом №1. Згідно з концепцією післявоєнних соціал-демократів, капіталізм у Німеччині зазнав краху разом із фашизмом, і на порядку денному стоїть питання про перехід до соціалізму без класової боротьби та без комуністів через виборчу систему, через синтез робітничого класу з надкласовою державою. Пропонувалося одержавлення ряду галузей, обмеження землеволодіння. Фактично партія обстоювала демократичну парламентську республіку. Водночас вона не визнавала потсдамських рішень і колективної вини за війну та злочини фашизму.
Що ж до КПН, то порівняно з періодом до 1933 р. її роль та вплив зменшилися. Попервах політичні партії бурхливо виникали і на сході Німеччини: ХДС, Ліберально-демократична партія (ЛДП), СДПН, Селянська демократична партія та Національно-демократична партія. Проте уже в 1946 р. компартія східної Німеччини, котра після "об'єднання" з СДПН проголосила себе Соціалістичною єдиною партією Німеччини (СЄПН), підім'яла під себе всі інші партії, що входили до так званого антифашистсько-демокра-тичного блоку, перетворивши їх на інтер'єр "соціалістичної демократії".
Якщо на Заході Німеччини США, Англія та Франція надали німцям реальну підтримку в розбудові демократії, то на Сході, де порядкувала Радянсь-ка військова адміністрація в Німеччині (СВАГ), відбувалися соціалістичні перетворення. Тим самим було започатковано розкол Німеччини. Одні не хотіли бачити її соціалістичною, інші - демократичною. За такої ситуації ідея єдиної Німеччини, проголошена в Ялті та Потсдамі лідерами антигітлерівської коаліції, була надовго похована.
Розкол став наслідком наростання протиборства між світовою демократією і світовим тоталітаризмом. Конкретні дії - створення Бізонії (1946 р.), Тризонії (1948 р.), "план Маршалла", грошова та господарська реформа (1948 р.) - не вплинули істотно на те, бути чи не бути розколу. Навряд чи було б справедливо провину за розкол Німеччини звалювати на ту чи іншу сторону. У світі, роз'єднаному протиборством, небезпекою війни, наступом комунізму і протидією цьому демократії, об'єднаній Німеччині місця не було. Саме через неї майже півстоліття пролягала лінія найбільш жорсткого протиборства між двома суспільними системами. Саме в Німеччині на десятки років встановився фронт нестійкої рівноваги. Необачний тиск з будь-якого боку міг призвести до глобальної катастрофи, зупинити яку ніхто і ніколи не зумів би.
Для післявоєнних німців, денний раціон яких у середньому не перевищував 1000 калорій, головним було вижити.
Західні німці, керуючись здоровим глуздом, обрали засобом створення матеріальних благ систему загальної заінтересованості. Німеччина відроджувалась після Другої світової війни завдяки залученню в її західній частині міжнародного капіталу і значним інвестиціям зарубіжних фірм. У цьому плані спрацювало не тільки поширення "плану Маршалла" на західні окупаційні зони, а й, насамперед, економічна та грошова реформи.
Перебування при владі націонал-соціалізму призвело до глибокого занепаду німецької економіки. У 1947 р. обсяг виробництва продукції становив лише 36 % рівня І936 р. Мав місце примітивний натуральний обмін. Точилася боротьба між прихильниками планової і ринкової економіки. Господарська реформа 1948 р., проведена в західних зонах, фактично мала дві складові: грошову та цінову. Перша почалася в ніч на 21 червня відміною старих райхсмарок і введенням дойчмарок. Кожен житель Німеччини отримував на руки 40 дойчмарок (пізніше було добавлено ще 20). Пенсії, зарплата і квартплата й надалі підлягали виплаті 1:1. Готівка і половина приватних збережень обмінювались у співвідношенні 1:10.
Реформа цін, що розпочалася через три дні, відміняла принципи "примусового господарювання", скасовувала адміністративний розподіл ресурсів та контроль за цінами з боку держави.
Усі обмеження були скасовані, у тому числі на зарплату і встановлення цін.
Ерхард розумів: щоб подолати кризу, треба вдосконалювати не розподіл, а піднімати виробництво, забезпечити вільну конкуренцію. Підприємства звільнялися від безпосереднього впливу бюрократії. За таких умов відбувся перехід до ринкової економіки. Ерхард попереджував тоді: "Якщо ми знову повернемося до централізованого економічного планування, то воно поступово і невпинно приведе нас до примусової господарської системи, до господарства бюрократичних установ, зрештою, до тоталітаризму".
Стверджувати, що уряд дав зелену вулицю ринковій стихії, було б неправильно. Особливу увагу урядові установи приділили підвищенню продуктивності праці шляхом вільної конкуренції та однозначного забезпечення стабільності валюти. Такого ж значення надавалося боротьбі з інфляцією, яка розглядалася як засіб, з допомогою якого уряд опорожнював кишені вкладників, позбавляв їх чесно зароблених грошей, що розцінювалось як один з мерзенних методів пограбування свого населення. А тому уже в 1950 р. були зменшені податки, ставка облікового кредиту поступово знижена з 5 до 4 %.
Негайним результатом грошової реформи 1948 р. в Німеччині була поява товарів власного виробництва в усіх магазинах, внаслідок чого моментально стабілізувалися ціни, причому на дуже низькому рівні, оскільки грошових знаків в обігу було зовсім мало. Через півроку після реформи магазини наповнилися товарами, зникли чорний ринок, спекуляція. Водночас здійснювався дуже суворий урядовий контроль через банківську систему щодо імпорту. Кредити надавалися лише власникам підприємств, зруйнованих під час війни, котрі були добре відомі банкові. Ці підприємства стали швидко ввозити машини та техніку зі США. Зважена економічна політика виявлялася і в тому, щоб не імпортувати товари масового попиту або предмети розкоші. Так продовжувалося до тих пір, поки власна промисловість не стала спроможною сама заробляти валюту на експорті. Лише тоді, а цей період тривав 10 років, валютний контроль був ослаблений, а потім узагалі скасований.
Уже через півроку збільшення виробництва становило 60 %. Індекс всієї промислової продукції у другому півріччі 1950 р. становив 121,7 % рівня 1936 р., а в другому півріччі 1952 р.- більше як 145,2 %. За темпами економічного зростання ФРН обійшла США, Англію, Францію. Водночас знижувалося безробіття, зростала зарплата. Ерхард на засіданні господарської ради заявляв із цього приводу: "Якщо ми не будемо прагнути постійно поліпшувати життєві можливості нашого народу, ми
Loading...

 
 

Цікаве