WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Криза колоніалізму і її розпад - Курсова робота

Криза колоніалізму і її розпад - Курсова робота

згуртованості.
Зовнішньополітична діяльність афро-азіатських держав спрямовувалася на збереження і зміцнення міжнародного миру та безпеки, подолання колоніалізму, расизму в усіх формах і виявах, розвиток взаємного спів-робітництва. Зовнішньополітична активність молодих суверенних держав діставалавідображення в міжнародних актах, прийнятих самостійно або спільно з іншими державами.
Функція підтримання миру й міжнародної безпеки була одним із найважливіших аспектів зовнішньополітичної діяльності афро-азіатських країн. Ця функція охоплювала такі питання, як загальне й цілковите роззброєння (ліквідація іноземних військових баз, виведення іноземних військ), заборона застосування атомної зброї й проведення ядерних випробувань, мирне розв'язання міждержавних конфліктів тощо.
Боротьба афро-азіатських країн за загальне й цілковите роззброєння та суворий міжнародний контроль за озброєннями мала на меті не лише збереження миру, а й вивільнення в разі роззброєння значних коштів і ресурсів для подолання голоду, злиднів, неосвіченості й рабства на Землі. На сесіях Генеральної Асамблеї ООН, у Комітеті ООН з роззброєння та в інших її органах представники країн Азії й Африки брали активну участь в обговоренні питань роззброєння, підкреслювали свою заінтересованість у їх невідкладному розв'язанні, часто виступали з конструктивними пропозиціями.
Об'єктивні потреби незалежного розвитку змусили уряди національних держав Азії й Африки докласти зусиль до ліквідації іноземних військових баз. Це питання і розглядалося на Бандунзькій конференції 29 афро-азіат-ських держав.
Таким чином, позиції миролюбних сил в Азії й Африці значно зміцнилися після краху колоніальних систем.
Розвиток національно-визвольного руху в країнах Азії й Африки поставив на порядок денний утворення міжнародної організації з метою об'єднання їхніх зусиль на світовій арені.
У квітні 1955 р. в Делі відбулася конференція представників громадсько-політичних організацій 14 азіатських країн. Конференція утворила Міжнародний комітет солідарності народів азіатського континенту й закликала до утворення національних комітетів солідарності. До цього руху приєдналися громадсько-політичні організації африканських країн.
Перша конференція солідарності народів Азії й Африки проходила в Каїрі в грудні 1957 р. В ній брали участь представники політичних партій, громадських рухів, національно-визвольних рухів, національних комітетів солідарності більш ніж 20 країн Азії й Африки. Вони виступили ініціаторами створення Організації солідарності народів Азії й Африки (ОСНАА).
В багатьох країнах виникали національні комітети, які багато зробили для того, щоб допомогти місцевим патріотичним організаціям правильно зорієнтуватися в складній обстановці революційної боротьби й визначити найкоротші шляхи дта досягнення головної мети - завоювання політичної незалежності.
Прихильники руху ОСНАА прагнули до того, щоб зовнішньополітична діяльність кожного уряду підкорялася загальним завданням антиімперіалістичної боротьби народів в умовах краху колоніалізму. Протягом свого існування ОСНАА послідовно обстоювала ідеї свободи, незалежності, миру й дружби між народами, прогресу, основні зусилля, організації спрямовувалися на боротьбу проти колоніалізму, подолання його політичних та економічних наслідків, за національне відродження й соціальний прогресі
Значну увагу рух афро-азіатської солідарності приділяв соціально-економічним проблемам країн "третього світу", питаннямі забезпечення їхньої економічної незалежності. Важливу роль у розробці стратегії соціально-економічного розвитку для країн, що визволилися, відіграв економічний семінар, організований ОСНАА в лютому 1965 р. в Алжирі. З метою налагодження співробітництва в подоланні соціально-економічної відсталості країн, що позбулися пут колоніалізму, рух афро-азіатської солідарності утворив спеціальний постійний економічний орган.
Загалом рух афро-азіатської солідарності надав процесові національного визволення міжнародно-політичного характеру і справив тим самим значний вплив на розвиток міжнародних відносин.
7. Суспільно-політичні особливості наслідків колоніальної системи.
Протягом двох десятиліть після другої світової війни розпад колоніальних імперій в основному завершився. Наприкінці 40-х рр. завоювали незалежність найбільші колонії Південної й Південно-Східної Азії, в 50-х рр. - більшість країн Середнього Сходу. Наприкінці 50-х - початку 60-х рр. відбувся розпад колоніальної системи в Африці. Останні великі колонії в Африці, що належали Португалії, звільнилися в 70-х рр. XX в., а в 1990 р. був реалізований план ООН по наданню незалежності Намібії.
Питання про шляхи розвитку, типології держав, що звільнилися, є одним із самих складних як у політичному, так і науковому плані. В умовах розколу миру на дві соціально-політичні системи що звільнилися або "країни, що розвиваються", звичайно зараховувалися в так званий "третій світ", що стояв перед вибором двох альтернативних шляхів розвитку - капіталістичного або некапіталістичного. Слід зазначити, що цей вибір у набагато більшому масштабі визначався ідеологічними й зовнішньополітичноими орієнтаціями правлячих угруповань цих країн, ніж об'єктивними умовами їхнього розвитку.
У країнах "третього світу" наука виділяла в основному три групи держав. У деяких з них, де капіталістичний уклад стала пануючим (Індія, окремі держави Перської затоки, Туніс і ін.), держава в цілому відносилася до того ж історичного типу, що й у розвинених країнах світу. У ряді інших, менш розвинених країн, де традиційні докапіталістичні відносини ще превалюють, держави було віднесено до типу "капіталістичної орієнтації".
Нарешті, деякі країни, де капіталістичні відносини, як правило, взагалі були відсутні, заявили в різний час про некапіталістичний шлях розвитку, "соціалістичної орієнтації". В 1970-х рр. їх налічувалося більше 10. У моделях державної організації країни "капіталістичної орієнтації" наслідували колишні метрополії, копіюючи найчастіше навіть зовнішню атрибутику діяльності державних органів (символіку, пов'язану із засіданнями парламенту, і т.п.). На ділі ж замовлені конституції, привнесені на чужий ґрунт, не затвердилися в політичному житті цих країн, почалися систематичні військові перевороти. Правові системи цих країн також мали багато в чому штучний характер: продовжували діяти старі акти метрополії, нові закони майже дослівно повторювали її законодавство, але більшість населення продовжувало жити по нормах звичаєвого права. У багатьох із цих країн частково діяло й мусульманське право.
Правляче угруповання країн "соціалістичної орієнтації" у створенні державної структури наслідували країни тоталітарного соціалізму (керівна роль єдиної дозволеної партії, ради, демократичний централізм і т.п.), у ряді випадків додавши державним
Loading...

 
 

Цікаве