WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Криза колоніалізму і її розпад - Курсова робота

Криза колоніалізму і її розпад - Курсова робота

суверенітету та територіальної цілісносц всіх країн;
3) визнання рівноправності всіх рас і націй, великих і малих;
4) утримання від Інтервенції й втручання у внутрішні справи Інших країн;
5) повага до права кожної країни на індивідуальну чи колективну оборону згідно зі Статутом ООН;
6) утримання від використання угод щодо колективної оборони в інтересах якоїсь із великих держав і від тиску на інші країни;
7) утримання від агресії проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої країни;
8) врегулювання всіх міжнародних спорів мирним шляхом;
9) сприяння взаємним інтересам і ствробітництву;
10) повага до справедливості й дотримання міжнародних зобов'язань.
Бандунзька конференція мала велике міжнародне значення. По-перше, вона свідчила про зміцнення незалежного зовнішньополітичного курсу країн, що визволилися. По-друге, її рішення сприяли як подальшому розвиткові національно-визвольного руху, так і утвердженню в між-народних відносинах принципу мирного співіснуваїшя. Нарешті, кошреренція заклала засади Руху неприєднання - нового напряму у світовій політиці.
Подальші міжнародні конференції 50-х років за участю країн, що визволилися, (Конференція солідарності народів Азії й Африки в Каїрі 1957 р.; Конференція незалежних країн Африки в Аккрі 1958 р.; Конференція народів Африки в Тунісі 1958 р. та Ін.) доповнили, розширили й уточнили принципи мирного співіснування, зробивши їх важливим елементом міжнародного спілкування.
4.2 Становлення ідеології та практики Руху неприєднання.
Конфлікт між великими державами, а також їхні спроби втягнути в глобальне протистояння країни Азії, Африки й Латинської Америки підштовхнули велику групу видатних діячів держав, у тому числі тих, які нещодавно визволилися від колоніальної залежності, зайняти позицію неучасті у військово-політичних блоках, відсторонитися від конфліктів провідних держав світу.
Вперше термін "Рух неприєднання" було використано в документах ІІІ-ої конференції країн, що не приєдналися (Лусака, 1970 р.). Формуванню Руху неприєднання передувало зародження доктрини неприєднання на межі 40-х і 50-х років та вибір політики неприєднання більшістю країн, що визволилися, наприкінці 50-х - на початку 60-х років. Започаткував ідеологію Руху неприєднання Д Неру.
З ініціативи прем'єр-міністра Індії Д. Перу, президента Югославії Й. Броз Тіто, президента Єгипту Г. А. Насера, керівників Індонезії й Гани та інших держав у вересні 1961 р. в Белграді відбулася конференція 25 глав урядів, що поклала початок Рухові неприєднання. Її організаторами стали Югославія, Єгипет, Індія, Індонезія та Афганістан. Учасники Руху, більшість яких вважала, що СІІІА і СРСР нєсуть ріпну відповідальність за міжнародну напруженість і гонку озброєнь, проголосили неприєднання до військово-політичних блоків, підтримали боротьбу народів проти колоніалізму, за незалежність, за ліквідацію економічної нерівності у світі, за мирне співіснування.
З 1981 р. І вересня святкується як День Руху неприєднання.
Своєрідність організаційного боку діяльності Руху неприєднання полягає в тому, що пін функціонує без Статуту, тобто немає основоположного документа, який визначав би його мету, завдання та структуру, регламентував функції його органів.
Головні програмні документи Руху неприєднання приймаються на конференціях глав держав та урядів, що проводяться регулярно (Белград - 1961 р., Каїр - 1964 р,, Лусака - 1970 р., Алжир - 1973 р., Коломбо - 1976 р., Гавана - 1979 р..). Країна, в якій проводиться конференція у верхах, стає країною-координатором, а її керівник - головою руху. Країна-координатор і керівник Руху неприєднання забезпечують підготовку його форумів та документів. Для обговорення актуальних проблем проводяться конфереіщії міністрів закордонних справ.
Документи Руху неприєднання ухвалюються на основі консенсусу й мають рекомендаційний характер.
Отже, цілі та принципи Руху неприєднання зафіксовані в програмних документах його форумів. Це - боротьба проти імперіалізму, колоніалізму й неоколоніалізму, апартеїду, расизму та всіх форм гегемонізму іі експансіонізму, за мирне співіснування держав, розрядку міжнародної напруженості, припинення гонки озброєнь, за перебудову світових економічних відносин, за новий міжнародний інформаційний порядок.
5. Третя хвиля деколонізації.
Завершальним "акордом" деколонізації стало визволення від колоніальної залежності решти народів тропічної Африки наприкінці 60 - 70 років ХХ століття. На руїнах колоніальних імперій Великобританії, Франції, Бельгії і Португалії виникло близько 40 незалежних держав. Метрополії передали владу еліті цих країн, зберігши з ними політичні і економічні зв'язки.
В 70-80 роки зазнала краху остання португальська колоніальна імперія. Визволилися Ангола й Мозамбік, після цього припинили своє існування колоніальні режими на більшості островів Атлантичного, Індійського та Тихого океанів. Здобуття незалежності Намібією в березні 1990р. завершило цей глобальний процес ліквідації колоніалізму.
Було ліквідовано режим апартеїду в ПАР, в 1994 р. там була прийнята тимчасова Конституція. На початку 90-х рр. у країнах Африки прийнято більше 30 нових конституцій, що передбачають поділ влади, існування декількох партій, юридичні гарантії прав людини.
Однак ситуація в багатьох країнах продовжує залишатися нестабільною, нові інститути не можуть зміцнитися, діють найчастіше неефективно. У меншому масштабі зазначені зміни торкнулися країни Азії, хоча в деяких з них були ліквідовані авторитарні режими (Філіппіни, Південна Корея й ін.).
6. Наслідки розпаду колоніальної системи.
"Третій світ". Становлення руху афро-азіатської солідарності.
Нові самостійні держави, що постали на територіях колишніх колоніальних імперій, разом з іншими економічно малорозвинутими країнами Азії, Африки та Південної Америки утворили "третій світ".
Цілісність та специфіку країн "третього світу" визначав цілий комплекс чинників. Вони мали багато спільного: низький рівень економічного розвитку; особливе місце в системі світового господарства; багатоукладну економіку; наявність гострих економічних, демографічних, соціокультурних проблем, шляхи рішення яких ще не були знайдені. Водночас існували й чинники, що роз'єднували ці країни: нерівномірність соціально-економічного розвитку, поляризація орієнтацій у міждержавних відносинах тощо.
Національно-визвольний рух у цей час вирізнявся розвитком та зміцненням внутрішньої
Loading...

 
 

Цікаве