WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Криза колоніалізму і її розпад - Курсова робота

Криза колоніалізму і її розпад - Курсова робота

у 1958 р. -Гвінея. В 1954 р. розпочалася визвольна війна в Алжирі, яка завершилася 1962 р. Під час референдуму 99 % алжирців проголосували за незалежність. У 1962 р. булапроголошена Алжирська Народна Демократична Республіка. Франція мусила визнати незалежність Алжиру. Визволення Алжиру спричинило цілковитий розпад Французької колоніальної імперії.
Проголошення незалежності Судану в 1956 р. відбулося на хвилі повоєнної антиколоніальної боротьби. Доля Судану значною мірою пов'язана з долею арабського, в тому числі єгипетського, національно-визвольного руху. В 1899 р. під час колоніального поділу Африки Судан формально отримав статус англо-єгипетського кондомініуму (спільне керівництво), а фактично став британською колонією.
Антиколоніальний рух у Єгипті дістав відгук у Судані У 1951 р. парламент Єгипту денонсував угоду 1899 р. та проголосив Судан частиною Єгипту. Англія не визнала цього рішення, посилила свою військову присутність у Судані, проте, не покладаючись на воєнне вирішення проблеми, зробила ставку на суданський сепаратизм. Слід зазначити, що половину населення країни
становлять араби, що мешкають на півночі, па кордоні з Єгиптом, а південна частина країни заселена африканцями з числа негритянських етнічних спільнот. Це є істотним фактором політичної нестабільності.
В 1955 р. Установчі збори Судану ухвалили рішення про проголошення незалежності, а в 1956р. було проголошено незалежність Судану.
Характерну особливість розвитку національно-визвольного руху в цей період становило те, що з локально відокремлених рухів він переріс у глобальний, поширився на всі основні райони колоніальних імперій. З півдня хвиля національно-визвольного руху посунулася на північ та прокотилася потім по Західній, Центральній та Східній Африці.
Розпад колоніальних імперій супроводжувався як веденням у ряді країн (в Алжирі, Анголі, Індонезії, Індокитаї, Малайї) колоніальних воїн, так і спробами зберегти політичну залежність колоній у нових юридичних формах. Великобританія використовувала в цих цілях форму співдружності, значно його видозмінивши. Членами Співдружності (офіційна назва об'єднання з 1948 р.) поряд з Великобританією й "старими" домініонами могли тепер стати колишні колонії, що одержали статус домініону, і навіть нові республіки. Однак зв'язки усередині Співдружності продовжували неухильно слабшати.
В 1948 р. Ірландія відкинула статус домініону, проголосила себе республікою, і вийшла зі Співдружності; згодом спеціальним британським законом було скасовано й саме поняття домініону. Індія й Шрі Ланка, які прийняли республіканські конституції в 50-х рр., залишилися в Співдружності, однак перестали брати участь у нарадах з питань оборони. У результаті цього єдина система оборони Співдружності стала розпадатися, хоча сама Співдружність і в цей час поєднує майже 50 держав.
Зовнішні зміни в структурі французької колоніальної імперії одержали відбиття в Конституції Франції 1946 р. У ній проголошувалося утворення Французького союзу. У цей союз входили, з одного боку, сама метрополія, її "заморські департаменти" і "заморські території", а з іншого боку, "території, що приєдналися, і держави". "Заморські департаменти" (3 департаменти Алжиру, Реюньон, Гвіана, Гваделупа, Мартініка) формально управлялися аналогічно департаментам самої метрополії, однак префекти тут мали ще більш широкі повноваження. Керування "заморськими територіями" (Французька Західна Африка, Нова Каледонія, Мадагаскар і ін.) зосереджувалося в руках призначуваного французьким урядом губернатора, що мав право дострокового розпуску місцевої асамблеї (ради) і право вето відносно її рішень. " Територіями й державами, що приєдналися " були французькі протекторати.
Конституція Франції 1958 р. передбачала новий варіант об'єднання - так зване Співтовариство, куди ввійшли 17 африканських колоній, що одержали місцеву автономію. Інші території зберегли колишній статус.
Стаття 77 Конституції проголошувала самоврядування й "вільне розпорядження власними справами" держав, що входять у Співтовариство. Разом з тим, згідно ст. 78, з компетенції окремих членів Співтовариства були вилучені зовнішня політика, оборона, грошова система й деякі інші найважливіші області державного життя. Президент Франції, що був і президентом Співтовариства, був представлений у кожній державі Співтовариства верховним комісаром, що спостерігав за діяльністю місцевої адміністрації. У Конституції передбачалася можливість зміни статусу держави - члена Співтовариства на підставі рішення законодавчих зборів цієї держави з наступним підтвердженням такого рішення на місцевому референдумі. З дотриманням цих умов держава - член Співтовариства могла стати незалежною і вийти з об'єднання. Однак в 1958 р. тільки в Гвінеї вдалося на референдумі домогтися відхилення Конституції 1958 р. і завоювання незалежність мирним шляхом.
4.1 Бандунзька конференція країн Азії та Африки.
Здобуття реальної політичної незалежності країнами Азії іі Африки перетворило їх на рівноправних суб'єктів міжнародних відносин. Кожна з них отримала можливість вибору шляхів розвитку.
28-24 квітня 1955 р. в Бандунзі (Індонезія) з ініціативи Індонезії, Бірми, Індії, Пакистану та Цейлону відбулася конференція, в якій взяли участь 29 країн та територій Азії й Африки, зокрема КНР і Японія. Азію представляли 23 делегації, Африку - 6.
Той факт, що учасниками конференції були як соціалістичні країни - ДРВ і КНР, так і країни, що входили у військово-політичні блоки з країнами Заходу - Пакистан, Туреччина, Таїланд, Ірак, зумовив значні розбіжності в позиціях сторін.
Головна увага на конференції приділялась розробці практичної програми мирного співіснування та незалежного розвитку країн Азії й Африки, подальшій боротьбі проти колоніалізму.
Заключне комюніке містило "Декларацію щодо сприяння загальному миру й співробітництву" .
Узгодженою платформою конференції, як це зафіксовано в ЇЇ заключному комюніке, стали антиколоніалізм і антиімперіалізм. У комюніке дістала відображення й ідея мирного співіснування держав, що належать до різних систем, були сформульовані 10 принципів мирного співіснування.
Ці принципи конкретизували ідеї п'яти принципів мирного співіснування ("папча шила" -п'ять принципів), проголошених раніше в преамбулі угоди між КНР та Індією про торгівлю і зв'язки Тибетського району Китаю з Індією. Вони передбачали:
1) взаємну повагу до територіальної цілісності і суверенітету;
2) ненапад;
3) невтручання у внутрішні справи;
4) рівноправність і взаємну вигідність;
5) мирне співіснування.
До 10 принципів мирного співіснування ввійшли:
1) повага до основних прав людини, а також цілей за принципів Статуту ООН;
2) повага до
Loading...

 
 

Цікаве