WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Криза колоніалізму і її розпад - Курсова робота

Криза колоніалізму і її розпад - Курсова робота


На Близькому Сході розпочався крах мандатної системи. Великобританія мусила в 1946 р. погодитисяна незалежність Йорданії. Ще під час другої світової війни (в 1941 р.) була формально проголошена незалежність Сірії та Лівану - підмандатних територій Франції, але фактично вони стали незалежними в 1946 р. після виведення французьких збройних сил.
Боротьбу індійського народу за незалежність очолив утворений ще в 1885 р. Індійський національний конгрес.
У 1947 р. Індія отримала статус домініону. В країні поширилися масові індо-мусульманські сутички. Великобританія запропонувала "план Маунтбеттена", який передбачав поділ країни. В серпні 1947р. утворилися незалежні Пакистан і Індійський Союз.
Поразка Японії надихнула на визвольну боротьбу народи Індокитаю, Бірми, Малайї, Індонезії, які проголосили свою незалежність, щойно стало відомо про розгром Японії. Радянська Армія, ліквідувавши квантунське угруповання японських військ, допомогла Китаю вигнати японських окупантів. У 1948 р. Великобританія надала незалежність Цейлону. В тому самому році проголосили незалежність дві корейські держави.
4 липня 1946 р. США визнали незалежність Філіппін, 4 січня 1948р. проголосила незалежність Бірма.
Індонезія протягом трьох століть була колонією Голландії та Португалії. За років другої світової війни її окупувала Японія. Після капітуляції Японії в серпні 1945 р. Індонезія проголосила незалежність.
Під приводом роззброєння залишків японської армії Голландія і Великобританія восени 1945 р. розпочали в Індонезії інтервенцію. Але Великобританія вже на початку 1946 р. вивела свої війська.
Після безуспішних спроб воєнними засобами зберегти свій колоніальний режим в Івдонезії Голландія надала їй незалежність та вивела свої війська. В серпні-листопаді 1949 р. було досягнуто домовленість про визнання Голландією суверенітету Республіки Сполучених Штатів Індонезії та про входження її до складу Нідерландсько-Індонезійського Союзу на чолі з голландською королевою.
15 червня 1950 р. Індонезія офіційно проголосила себе унітарною республікою, а за кілька років (у квітні 1956 р.) розірвала всі договори конференції "круглого столу". У вересні 1950р. Індонезія стала членом ООН. До середини 50-х років майже вся Азія, за винятком кількох територій, визволилася від колоніальної залежності. На цей час територія колоніальних володінь зменшилася майже вдвоє порівняно з довоєнним часом.
4. Друга хвиля деколонізації.
З середини 50-х років розпочався новий етап розпаду колоніальних систем.
Одну з найважливіших особливостей нового етапу становило те, що розпад колоніальних систем наближався до вирішальної стадії. Процес ліквідації цих систем набрав глобального характеру. Національно-визвольна боротьба була спрямована не лише проти тієї чи іншої колоніальної держави, а проти колоніальної системи в цілому.
Підсумком цього етапу став крах колоніальних систем в Африці. Слід зазначити, що процес деколонізації розпочався тут раніше, відразу після закінчення другої світової війни.
Африканський континент було поділено між різними європейськими державами. Відсталість та роз'єднаність африканських народностей, відсутність чіткої класової диференціації та незрілість політичного руху, здавалося, давали колонізаторам підстави для сподівань на довгі роки неподільного панування.
Але африканці думали інакше. Африка зробила чималий внесок у справу перемоги над фашизмом, і це допомогло її народам усвідомити свою силу. За приблизними розрахунками, близько 1 млн африканців було мо-білізовано в армії союзників та близько 2 млн обслуговували діючі війська. Зросла роль африканської інтелігенції, з середовища якої вийшло багато борців за свободу Африки: Кваме Нкрума, Джомо Кеніата, Ахмед Секу Туре, Патріс Лумумба іа ін.
Реальною політичною силою на континенті став панафриканський рух. У зверненні П'ятого панафриканського конгресу (Манчестер, жовтень 1945 р.), що зібрав представників різних партій, профспілок, національних організацій з усіх кінців Африки, було проголошено: "Усі колонії мають бути вільними від закордонного контролю, як політичного, так і економічного".
У 1947-1948 рр. відбулося велике антиколоніальне повстання на Мадагаскарі. Його очолила партія "Демократичний рух за мальгашське відродження", створена в 1946 р. на базі широкого об'єднання різних верств населення. Франція відповіла масовими репресіями. Воєнні дії охопили п'яту частину території острова з населенням близько 1 млн. У ході придушення повстання було вбито понад 100 тис. мальгашів, близько 20 тис. активістів р'уху ув'язнено. Проте ця героїчна боротьба позначилася на долі континенту.
В 1952 р. проти англійських колонізаторів повстав народ Кенії. Це повстання, що дістало назву "мау-мау", набрало характеру своєрідної селянської війни й тривало понад чотири роки. Базою для повстанців слугували непролазні джунглі. Під час придушення повстання англійські війська вбили понад 11 тис. африканців, понад 60 тис. були ув'язнені в тюрмах та концтаборах. В організації повстання колонізатори звинуватили Спілку африканців Кенії, створену 1946 р. Спілку заборонили, а її лідерів заарештували. Серед них був і Джомо Кеніата - майбутній перший президент незалежної Кенії.
У різних районах Африки прокотилися численні страйки, які мали не тільки економічний, а й політичний характер. Загальний страйк портових робітників у Матаді (Бельгійське Конго) в 1945 р. вилився у збройну сутичку з поліцією та військами. В Алжирі в травні 1945 р. жертвами розправ із хвилею виступів стали 45 тис. алжирців. Масові заворушення на континенті мали місце й пізніше. В Аккрі (Золотий Берег - тепер Гана) в лютому 1948 р. англійська поліція розстріляла демонстрацію, організо-вану спілкою ветеранів війни. Сумний підсумок репресій: 29 убитих та понад 200 поранених. У Нігерії в листопаді 1949 р. під час розстрілу африканських шахтарів, що страйкували в місті Енугу, було вбито 18 та поранено 31 особу.
Африканський національно-визвольний рух набирав дедалі зріліших форм. Постали політичні партії, що очолили боротьбу за незалежність: "Народна партія конвенту" в Золотому Березі під проводом Кваме Вкруми, "Національна рада Нігерії та Камеруну" під керівництвом ви-датного політичного діяча Б. Азіківе, "Демократичний рух Африки", що розгорнув свою діяльність у більшості французьких колоній, та інші організації. їхня діяльність поступово підривала позиції колонізаторів.
В Африці активізувався арабський національно-визвольний рух.
У повоєнний період Лівія стала першою державою на африканському континенті, яка здобула незалежність, У 1950 р. ООН прийняла рішення про надання їй незалежності. У грудні 1951 р. Лівію було проголошено незалежним королівством.
У 1956 р. здобули незалежність Марокко та Туніс,
Loading...

 
 

Цікаве