WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Криза колоніалізму і її розпад - Курсова робота

Криза колоніалізму і її розпад - Курсова робота

під
прапором національного звільнення належала місцевій інтелігенції.
Позбавлена можливості застосовувати свої знання на батьківщині, загостренно сприймаюче нерівноправне положення своїх країн, знайома з життям західного світу, вона зуміла переконати населення в тім, що тільки незалежність є засобом подолання відсталості й гарантією
входження у світове співтовариство на рівноправній основі. Заслуга
інтелігенції складається ще в тім, що її пропаганда сприяла зародженню національної самосвідомості й росту почуття національної
гордості. Саме інтелігенція створила національні політичні партії, що користувалися до кінця другої світової війни авторитетом серед всіх шарів населення. Тим самим антиколоніальний рух одержав ідеологію й програму боротьби й мав у своєму розпорядженні структури, здатними її очолити.
2. Остаточна ліквідація колоніальної системи після ІІ Світової війни та утворення незалежних держав.
До другої світової війни колоніальні володіння займали приблизно третину земної суші В колоніях та на підмандатних територіях проживало близько одної третини населення Землі, ще одна його третина припадала на напівколоніальні країни.
По закінченні другої світової війни розпочався процес деколонізації, який тривав кілька десятиріч та спричинився до ліквідації колоніальних імперій.
Новий підйом національно-визвольного руху відбувся в післявоєнні десятиріччя. Саме в післявоєнний період криза колоніальної системи переросла у її остаточний розпад.
2.1 Основними чинниками розпаду колоніальних імперій в другій половині ХХ століття стали :
1. Поразка в другій світовій війні Німеччини, Італії та Японії й утрата ними своїх колоніальних володінь.
2. Значне ослаблення колоніальних імперій Великої Британії, Франції, Голландії та Бельгії.
3. Розвиток національно-визвольного руху, підвищення національної самосвідомості, економічне зростання в колоніях під час другої світової війни.
4. Здобуття деякими колоніями, безпосередньо втягнутими в другу світову війну, досвіду збройної боротьби.
До Статуту ООН були включені положення про рівноправ'я та самовизначення народів. Мандатну систему Ліги Націй заступила опіка ООН, яка мала метою створення умов для надання незалежності підлеглим територіям.
Ступінь антиколоніальної активності, піднесення національно-визвольного руху в різних частинах світу був неоднаковим: він зумовлювався рівнем розвитку народів, що їх населяли, та їхньої політичної свідомості.
3. Перша хвиля деколонізації.
Підйому визвольного руху сприяв розгром фашистського блоку. Свій вплив зробив зміцнення авторитету СРСР і створення соціалістичного табору, що підтримує національні рухи, як в політичному, так і при необхідності у військово-економічному відношенні.
Переважно деколонізація пройшла порівняно мирно (більшість британських колоній і африканських володінь Франції). Однак у ряді країн
боротьба за незалежність придбала вигляд або таких, що швидко припинилися (Індонезія), або тривалий і кривавих (Індокитай, Алжир) бойових дій.
Це відносна легкість здобуття незалежності пояснювалася зміною ставлень до колоній з боку метрополій. Збереження колоніальних порядків у міру посилення визвольного руху вимагало все більших витрат, що позбавляло метрополії, і без того ослаблені війною, засобів, необхідних для внутрішнього розвитку. Колоніальним державам не вдалося одержати підтримку США, що прагнуть одержати доступ на ринки колоній і залучити на свою сторону країни, що звільнилися, а тому активно виступали за деколонізацію. Військово-політичне панування ставало усе більш марним і обтяжливо дорогим. Практика показувала, що у виграші виявляються країни, що роблять упор на внутрішній розвиток.
Інтеграція в Європі ставала більше вигідною, ніж збереження зв'язків з колоніями. Все це сприяло поступовому подоланню "імперського комплексу" в свідомості, як політиків, так і населення метрополій.
Однак деколонізація породила й ряд проблем. Одна з них - проблема
кордонів, що часто повторює лінії колоніальних володінь (87% державних
кордонів в Африці й 45% -в Азії). Це стало джерелом постійної напруженості й міждержавних конфліктів.
Великою внутрішньою проблемою багатьох молодих держав стало об'єднання у їхньому складі народів з різними мовами, культурою й релігією, що, природно, призвело до внутрішніх протиріч (Ефіопія, Нігерія, Судан, Чад). В Індії така неоднорідність породила в 1947 році розкол країни на дві частини по релігійній ознаці: мусульманський Пакистан і індуїстський Індійський союз.
Здобуття незалежності дозволило колишнім колоніям стати суб'єктами
світової політики, вступити в ООН. Однак політична незалежність ще не гарантувала повну самостійність молодих держав. Низький рівень економічного розвитку більшості країн, що звільнилися, змусив їх піти на співробітництво з розвиненими державами, у тому числі й з колишніми метрополіями, що в остаточному підсумку сприяло трансформації колоніалізму в неоколоніалізм - новий вид залежності, при якому на зміну прямому політичному підпорядкуванню приходять фінансові, економічні й інші засоби контролю з боку домінуючик держав.
Розпад колоніальних імперій розпочався на азійському континенті. Азійські народи більшою мірою, ніж інші залежні народи, виявилися втягнутими до прямої участі в другій світовій війні, в тому числі в лавах Опору, що допомогло створити в Індокитаї, Бірмі, на Філіппінах та в Індонезії масові народні армії. В Індії колонізатори самі надали зброю численним індійцям, мобілізованим для участі у війні з Японією та Німеччиною. Це не могло минутися безслідно з огляду на історію визвольної боротьби індійського народу. Схожі процеси відбувалися й на Близькому Сході.
Слід урахувати й те, що істотно змінилися патріархальні соціально-економічні структури країн Азії, набули розвитку капіталістичні виробничі відносини, з'явилися пролетаріат та національна буржуазія, які були заінтересовані, хоч і з різних причин, у ліквідації системи ко-лоніальної та напівколоніальної залежності.
Головні події на континенті розгорнулися в перше повоєнне десятиріччя. Першими проголосили незалежність країни Близького Сходу й Південно-Східної Азії.
Складні процеси відбувалися у Французькому Індокитаї. 2 вересня 1945 р. проголосила незалежність Демократична Республіка В'єтнам. Але Франція зробила спробу відновити там колоніальний режим. Цс призвело до війни за незалежність. У березні 1949 р. Франція надала незалежність В 'єтнаму, в 1953 р. - Кампучії та Лаосу, в 1957 р. -Малайзіїї.
Loading...

 
 

Цікаве