WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Якою була роль євреїв у післяреволюційній Росії? - Реферат

Якою була роль євреїв у післяреволюційній Росії? - Реферат

тобто і "німецький" вплив був не настільки вже значним.
Так чи інакше Ленін виріс і сформувався в поволзьких містах і селах, і в самій його оселі панувала російсько-православна атмосфера. Старша його сестра Анна писала, зокрема, у 1925 році (коли подібні визнання були не дуже вже й бажані): "Батько наш був щиро і глибоко віруючою людиною і виховував у цьому дусі дітей" [38]. Сам Ленін вважав за потрібне повідомити незадовго до своєї смерті, у 1922 році, що він до 16 років був православним вірним. До цього віку він разом з батьком і матір'ю був у симбірському "Товаристві преподобного Сергія Радонезького" [39].
Але підемо далі. Як ми бачили, Троцький висував на перший план "національне в Леніні", зокрема російську "мужицьку підоснову". Сам Ленін ніколи не говорив нічого схожого привселюдно, він начебто б був принциповим "інтернаціоналістом". Але ось досить примітні ленінські судження, притім, що особливо суттєво, з його особистого листа, який було опубліковано лише після його смерті. Незадовго до революції Ленін, що перебував у Швейцарії, розмовляв із двома людьми з Росії і так розповів про них у своєму листі: "...один - єврей з Бессарабії, бувалий, соціал-демократ або майже соціал-демократ, брат-бундівець і т.д. Понаобтерся, але особисто нецікавий... Інший - воронезький селянин, від землі, зі старообрядницької родини. Чорноземна сила. Надзвичайно цікаво було подивитися і послухати" [40].
Відразу ж варто зауважити, що Троцький у ті ж дореволюційні часи писав, наприклад, таке: "Вона, по суті, по-жебрацьки бідна - ця стара Русь, зі своїм, настільки скривдженим історією, дворянством, яке не мало гордого станового минулого... Стадне, напівтваринне існування її селянства до жаху бідне на внутрішню красу, нещадно деградоване...", життя його "протікало поза якоюсь історією: воно повторювалося без будь-яких змін, подібно до існування бджолиного вулика або мурашиної купи" [41]. Отже, "мужицька підоснова" Леніна - це щось подібне "мурашиної купи"?..
Відоме датоване 1920 роком судження Троцького про Леніна: "Ленін глибоко національний. Він вкорінений в нову російську історію... і саме таким шляхом досягає найвищих вершин". Однак пізніше уже висланий зі СРСР Троцький недвозначно оголосив, що, мовляв, дореволюційна російська культура "являла собою, зрештою, лише поверхове наслідування вищих західних зразків... Вона не внесла нічого істотного до скарбниці людства" [42].
Словом, абсолютно зрозуміло, що твердження Троцького про "глибоко національне" у Леніні і про "російський" характер революції були цілком продиктовані політичним розрахунком. Насправді Троцький вбачав у Росії тільки позбавлену якого-не-будь змісту "мурашину купу" і - в освіченому прошарку людей - малоцінне наслідування західної культури ("не внесла нічого"). На повен голос говорячи про "національне", про "російське", Троцький просто прагнув створити собі, уживаючи сучасне слівце, "імідж" патріота. У цій справі він, по суті, не гидував нічим. Так, читаючи видані на Заході спогади одного з учасників Білого руху, Троцький натрапив на опис курйозної сцени: якийсь козак, що служив у Червоній армії, опинився якось у своїх побратимів-козаків, які обрали іншу долю, у розташуванні Білої армії. І Троцький не без задоволення цитував розповідь білого мемуариста: "...козак, на чийсь докір про те, що нині служить і йде на бій під командою жида Троцько-го, гаряче і переконано заперечив: "Нічого подібного!.. Троцький не жид. Троцький бойовий!.. Наш... Росіянин... А от Ленін - той комуніст... жид, а Троцький наш... бойовий... Росіянин!" [43].
Троцький послався відразу і на Бабеля, "найталано-витішого, - за його визначенням, - з наших молодих письменників", у багатій на гротескні деталі "Конармії" якого одна з героїнь говорить "червоним" козакам: "Ви за Расєю не думаєте, ви жидів Леніна і Троцького рятуєте". І козак відповідає: "...за Леніна не скажу, але Троцкий є син-відчайдух Тамбовського губернатора і заступився, хоча й був іншого звання, за трударський клас".
Усі подібні "порахунки" Троцького пояснювалися доволі істотним мотивом: Лев Давидович, на відміну від більшості своїх одноплемінників, що перебували при владі, добре розумів, що Росію не можна - принаймні у найближчому майбутньому - цілком "денаціоналізувати". Про це, між іншим, докладно йдеться у вже згаданому трактаті визначного сіоніста М. С. Агур-ського "Ідеологія націонал-більшовизму". Тут констатується, що з першого ж післяреволюційного року "на більшовицьку партію чинився масивний тиск панівного (тобто - російського. - В. К.) національного середовища. Він відчувався усередині партії і поза нею, усередині країни й за її межами... Він відчувався у всіх сферах життя: політичній, економічній, культурній... Опір цьому всеохопному тискові загрожував утратою влади... потрібно було насамперед знайти компроміс з російським національним середовищем... треба було, не йдучи на істотні поступки, створити видимість того, що режим задовольняє споконвічні національні інтереси росіян" [44].
У цьому міркуванні може викликати здивування або навіть обурення словосполучення "національне середовище", що позначає майже стомільйонний російський народ. Але М. С. Агурський у цьому разі все-таки має рацію: для того ж Троцького російський народ був саме і лише "середовищем" його діяльності; правий Агурский і коли стверджує, що в перші післяреволюційні роки "теоретиком червоного патріотизму і мало не його вождем виявляється Лев Троцький" (с. 144), - що випливає вже хоча б з його промови "Національне у Леніні".
Правда, Агурський не говорить з належною ясністю, що Троцький діяв у цьому напрямі лише заради "політичного розрахунку", але все-таки досить виразно розмежовує дві принципово різні речі: створення "видимості" національних устремлінь влади (що і робив Троцький) і, з другого боку, неминучий прихований процес дійсної "націоналізації" влади. Він пише, наприклад: "Тиск національного середовища, сам той факт, що революція відбулася саме в Росії, не міг не справити найсильнішого впливу на більшовицьку партію, як би вона не декларувала свого інтернаціоналізму... Це було результатом органічного процесу" (с. 140).
І ось воістину примітне "самовикриття" Троцького. Якщо в 1922 році він проголошував на сторінках "Правды" (5 жовтня): "Більшовизм національніший від монархічної й іншої еміграції. Будьонний націо-нальніший від Врангеля..." [45] і т. ін., то в 1928 році, уже відсторонений від влади, він гнівно викриває: "У цілій низці своїх виступів, спершу проти "троцькізму", потім проти Зинов'єва і Каменєва, Сталін бив в одну точку: проти старих революційних емігрантів (зрозуміло, не "монархічних". - В. К.). Це люди без підґрунтя , у яких на думці тільки міжнародна революція, а тепер потрібні керівники, здатні здійснювати соціалізм в одній країні. Боротьба проти еміграції... входить нерозривною частиною в сталінську ідеологіюнаціонал-соціалізму... Після кожної революції реакція починалася з боротьби проти емігрантів, проти чужинців і проти інородців..." [46] (звернімо увагу: перед нами усвідомлення своєрідного "закону": у "кожній революції" велику роль відіграють
Loading...

 
 

Цікаве