WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Якою була роль євреїв у післяреволюційній Росії? - Реферат

Якою була роль євреїв у післяреволюційній Росії? - Реферат


Реферат на тему:
Якою була роль євреїв у післяреволюційній Росії?
?
Цей "політичний розрахунок" Троцького - дуже важлива й цікава тема, на якій слід спинитися докладніше. Хоч як несподівано для багатьох це прозвучить, Троцький у 1918-1926 роках більше, ніж хто-небудь з тодішніх "вождів", прагнув довести, що Жовтнева революція має національний, російський характер і зміст.
У цьому він, зокрема, кардинально відрізнявся від "вождя" російського походження М. І. Бухаріна. 23 квітня 1920 року в "Правді" було опубліковано статті Бухаріна і Троцького, присвячені 50-літньому ювілею Леніна. У бухарінській статті усе зводилося до того, що "Ленін, як ніхто більше, утілив... суть революційного марксизму", що він - "живе втілення теоретичного і практичного розуму робітничого класу, що намагається досягти "світової перемоги" [33] і т. ін. Зовсім інший бік справи висунув на перший план у своїй статті, опублікованій у тім самім номері газети, Троцький. Побіжно зазначивши, що "інтернаціоналізм Леніна не потребує рекомендації", Лев Давидович проголосив: "Ленін глибоко національний. Він вкорінений в нову російську історію, збирає її в собі, дає їй вище вираження..." Зокрема, у Леніна, за словами Троцького, "не тільки мужицька зовнішність, а й міцна мужицька підоснова". І саме національним змістом особистості Леніна пояснює Троцький його чільну роль: "Для того, щоб керувати таким небувалим в історії народів переворотом, який переживає Росія, потрібен, мабуть, нерозривний, органічний зв'язок з основними силами народного життя - зв'язок, що йде від найглибших коренів" [34].
Отже, для Бухаріна Ленін - "втілення" марксизму і "розуму" всесвітнього пролетаріату, а для Троцького - "найвище вираження" історії Росії з її "найглибшим корінням". Свого роду протистояння Троцького і Бухаріна в "російському питанні" різко проявилося пізніше в їхній оцінці творчості Єсеніна. 20 січня 1926 року Троцький опублікував у газеті "Известия" досить співчутливу статтю "Пам'яті Сергія Єсеніна", тоді як Бухарін, вичекавши рік після загибелі поета, обрушився на нього на сторінках "Правды" (12 січня 1927 року, стаття "Злі замітки") з безпрецедентними обмовами...
Але звернімося до "національного" у Леніні. Нині і більш-менш точно встановлено, і досить широко відомо, що Ленін був людиною гранично "складного" - російсько-монгольско (конкретно - калмицького)-германсько (німецького і шведського)-єврейського походження.
Однак для Росії з її "євразійським розмахом" таке етнічне сплетіння не є чимось незвичайним - про що відомо кожному знавцеві російської генеалогії (родоводу). Скажімо, знаменитий сучасник Леніна, князь Фелікс Юсупов (одночасно він мав і титул графа Су-марокова-Ельстона), - знаменитий і тим, що був одружений з племінницею Миколи II великою княгинею Іриною Олександрівною, і тим, що він відігравав головну роль в убивстві Григорія Распутіна, - мав точно таке ж етнічне походження, як Ленін, тобто російсько-монгольсько-германсько-єврейське: Юсупов був нащадком мурзи Юсуфа, воєводи Сумарокова, вихідця зі Скандинавії Ельстона і визначного дипломата хрещеного єврея Шафірова.
Проблема спадковості, прямої залежності від предків, постає - принаймні поки що - як доволі туманна. Вочевидь, не можна цілком заперечувати, що характеристики Леніна (найчастіше ворожі) як деспотичного "Чингісхана" [35], "раціоналіста" у німецькому дусі або, зрештою, людини, наділеної "єврейською спритністю", тією чи іншою мірою пов'язані зі "спадщиною" предків; однак мова може бути лише про певні риси характеру, а не сам "вміст" особистості, що створюється усе-таки вихованням (у широкому значенні слова) і безпосереднім оточенням.
Порівняно недавно цілком точно, за документами, установлено, що дід Леніна, Микола Васильович Ульянов (1764-1836), був кріпаком села Андросово Сергацького повіту Нижегородської губернії. Відпущена 1791 року поміщиком на оброк, ця, вочевидь, вільнолюбна людина спустилася вниз Волгою до гирла, уже не захотіла повернутися і зрештою став "вільним" астраханським міщанином. Тут, в Астрахані, він одружився з молодою, на вісімнадцять років молодшій від нього, дівчиною, яка - хоча точних документальних відомостей про це немає - була, цілком ймовірно, хрещеною калмичкою. Її опікував "іменитий астраханський ієрей" о. Микола Ліванов [36] (імовірно, він хрестив неї), і її син Ілля Ульянов (1831-1886), який у п'ятирічному віці зостався без батька, зміг одержати гімназійну, а потім університетську освіту: у результаті за два покоління було зроблено характерний, мабуть, тільки для Росії "стрибок": від кріпака-втікача до дійсного статського радника, тобто цивільного генерала! (Я, між іншим, знаю це російське "чудо" з історії свого власного роду: мій прадід був напівзлиденним ремісником закуткового містечка Білий Смоленської губернії, а його син, батько моєї матері Василь Андрійович Пузицький (1863-1926), зробив точно таку саму "кар'єру", як і батько Леніна: закінчивши Смоленську гімназію і Московський університет, був інспектором однієї з кращих московських класичних гімназій (2-ї) і також дійсним статським радником).
Останнім часом, утім, набагато більшу увагу привертає материнська гілка родоводу Леніна; його тепер навіть часом іменують "Бланком" - за прізвищем другого його діда. Але набагато менш широкі кола знають, що вже батько цього діда, тобто прадід Леніна, Давид Бланк, не тільки прийняв Православ'я, але й відправив у 1846 році послання "на найвище ім'я", що містило заклик створити таке становище, за якого всі російські євреї відмовляться від своєї національної релігії. Тодішній міністр внутрішніх справ Л. А. Перовський визнав за необхідне повідомити Миколі I про пропозицію цього ленінського прадіда, що, за словами міністра, "ревнуючи до християнства, викладає деякі заходи, що можуть, на його думку, спонукати до навернення євреїв" [37] (у Православ'я).
Син Давида, Ізраїль Бланк (1799-1870), ще за півстоліття до народження свого онука Леніна, у 1820 році, хрестився з ім'ям Олександр Дмитрович, закінчив Імператорську медико-хірургічну академію, одружився з донькою російського чиновника німецького походження Івана Федоровича Гросшопфа, служив лікарем у Петербурзі, а потім у Пермі і Златоусті і отримав чин статського радника (дорівнює чинові полковника) і, відповідно, спадкове дворянство. У 1847 році, вийшовши у відставку, він купив маєток у глибині Росії, у приволзькому селі Кокушкино, де й жила до свого заміжжя (у 1863 році) його донька Марія - мати Леніна.
Останнім часом доводилося чути розмови про те, що вона, мовляв, виховувала сина в "іудейському" дусі (хоча вже її дід "відрікся"!). Але для такого припущення немає аніяких підстав. Отут уже доречніше говорити про "німецький дух", тому що Марія Олександрівна була вихованкою своєї тітки (сестри її рано померлої матері) - російської напівнімкені-напівшведки Катерини Іванівни Ессен і, зокрема, вільно володіла німецькою мовою. Однак з листування Леніна відомо, що тільки після тридцяти років, опинившись веміграції, він ґрунтовно опанував німецьку (з юнацьких років - як і всі тодішні освічені люди - він говорив французькою мовою);
Loading...

 
 

Цікаве