WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Розвиток Туреччини й Ірану в першій половині ХХ ст. - Реферат

Розвиток Туреччини й Ірану в першій половині ХХ ст. - Реферат


Реферат
на тему:
Розвиток Туреччини й Ірану в першій половині ХХ ст.
1. Османська імперія і Персія напр. ХІХ - на поч. ХХ ст.
Подібно Китаю, такі країни з древньою культурою та державною традицією, як Туреччина й Іран, зуміли уникнути колоніального загарбання на рубежі ХІХ-ХХ ст., але швидко перетворилися в об`єкт інтенсивного військово-політичного проникнення та жорстокої економічної експлуатації імперіалістичних держав. Ще у 1878 р. уряд султана Абдул-Хаміда ІІ оголосив про банкрутство Османської імперії й після 3-річних переговорів із західними кредиторами погодився на встановлення фактичного іноземного контролю над фінансами країни. Створене тоді Управління оттоманського державного боргу, де по черзі головували британський і французький представники, отримало виключно широкі права і привілеї.
Користуючись фінансовою залежністю Туреччини, іноземні держави добилися винятково вигідних концесій на будівництво залізниць: французи - в Сирії та спільно з британцями - в районі Ізміра, але найкрупнішу концесію на прокладення Багдадської дороги отримав німецький капітал. Кабальний характер мала й тютюнова монополія, виділена у 1883 р. в особливу концесію Франції. Тоді ж офіцер німецького генерального штабу фон-дер-Гольц був запрошений на посаду начальника офіцерської школи у Стамбулі й узяв участь у реорганізації турецької армії.
За таких обставин деспотичний режим Абдул-Хаміда ІІ намагався використати у своїх цілях іслам, закликаючи до об`єднання усіх мусульман світу під главенством султана-халіфа. Що ж до неісламського населення, особливо вірмен Східної Анатолії, здійснювалася політика жорстокого національно-релігійного пригноблення, у 1895-1896 рр. імперією прокотилася хвиля вірменських погромів.
Але становище Туреччини як залежної країни мало суттєві особливості: суперечності й боротьба між великими державами давали її правлячим верствам певні можливості для лавірування. Крім того, на відміну від інших азійських держав, які перетворювалися у напівколонії, Османська імперія мала боєздатну, з глибокими патріотичними традиціями армію. Саме курсантами Стамбульського військово-медичного училища у 1889 р. був уперше створений таємний політичний комітет під назвою "Єднання і прогрес", що започаткував молодотурецький рух.
На початку липня 1908 р. офіцери-молодотурки підняли повстання у Македонії й незабаром змусили султана погодитися на скликання парламенту та відновлення чинності ліберальної конституції 1876 р. Але досить швидко вожді молодотурецького руху, що стали фактичними керівниками Османської імперії, - Енвер-паша, Джемаль-паша, Талаат-бей та інші - погрязли у казнокрадстві, хабарництві, купалися у розкоші, забувши про цілі, що колись поставили перед собою, - визволення від іноземної залежності, курс на індустріалізацію країни, рівноправ`я націй, поширення досягнень європейської цивілізації та ін. Порядніші з них, як полковник Мустафа Кемаль, відійшли від учорашніх однодумців і зосередилися на виключно військових справах.
Засилля іноземних колонізаторів у Персії було більшим, ніж в інших формально незалежних державах Азії, оскільки на поч. ХХ ст. надто далеко зайшло не лише економічне, а й політичне підпорядкування країни, на півдні котрої хазяйнували британці, а на півночі - російський царат. У 1901 р. Лондон змусив Мозаффер-ед-дін-шаха надати британському підданому д`Арсі концесію на монопольну експлуатацію нафтоносних районів усієї Персії, за винятком 5-ти північних провінцій. На її основі пізніше була організована Англо-іранська нафтова компанія - головне знаряддя колоніального загарбання країни.
У середині грудня 1905 р. у Тегерані, Ширазі й Мешхеді почалися масові антиурядові виступи, очолені шиїтським духовенством і купецтвом. Невдовзі вони переросли у революцію, що увінчалася скликанням у жовтні наступного року першого в історії країни меджлісу й прийняттям наприкінці грудня поміркованої конституції. На півночі Персії виникло "Товариство муджахідів", яке вимагало радикальної демократизації політичного ладу, конфіскації шахських і викупу через банк поміщицьких земель, справедливої податкової реформи та ін. З ініціативи "Товариства" у Тебризі й інших містах почалося формування революційної гвардії - загонів федаїв.
У липні 1909 р. об`єднані сили гілянських федаїв і племінні ополчення з півдня країни розгромили опору шахської влади - козачу бригаду і увійшли в Тегеран, реакціонер Мохамед-Алі-шах був позбавлений трону. Але непослідовність переможців і конфлікти між ними призвели до поразки Іранської революції, коли у грудні 1911 р. в умовах відвертої російсько-британської військової інтервенції відбувся державний переворот, а меджліс розігнаний.
2. Виникнення Турецької республіки і соціально-політичні перетворення Ататюрка.
Перша світова війна для Османської імперії, втягненої в неї молодотурками на боці Центральних держав, завершилася катастрофічною поразкою. Військові невдачі та загроза економічного краху змусили султанський уряд Енвер-паші підписати 30 жовтня 1918 р. у порту Мудрос (о. Лемнос у Егейському морі) на борту англійського крейсера "Агамемнон" перемир'я з країнами Антанти. За умовами цього договору Туреччина передавала союзникам свій військовий флот, контроль над залізницями, поштою та телеграфними лініями країни, виводила війська з арабських територій імперії та демобілізувала армію. Західні країни обумовили право окупувати укріплення проток, населені вірменами вілайєти, а також будь-який стратегічно важливий пункт країни у випадку "загрози безпеці союзників".
Невдовзі англійські війська окупували район Мосула, французькі - Кілікію та території на північ від Сирії, а італійці - південно-східну Анатолію, грецькі війська висадилися в Ізмірі. Поява на турецькій території іноземних військ призвела до стихійної організації підпільних груп і партизанських загонів, шо формувалися, головним чином, із колишніх військових. Об'єднання окремих патріотичних спілок під єдиним керівництвом почалося в другій половині травня 1919 р., після того як до Анатолії прибув авторитетний діяч молодотурецького руху генерал Мустафа Кемаль. На Конгресі захисту прав Анатолії та Румелії, що зібрався 4-12 вересня у Сівасі, був обраний Представницький комітет (тіньовий уряд) з 16 осіб на чолі з М. Кемалем.
16 березня 1920 р. султан погодився на формальну окупацію столиці країни і у Стамбулі висадилися французькі, англійські, італійські, американські та грецькі війська загальною кількістю 60000 чоловік. Духовний лідер ісламу оголосив турецьких націоналістів бунтівниками, а військовий суд заочно засудив М. Кемаля до смертної кари. Поява окупаційних військ у Стамбулі та відверто капітулянтська позиція султана дали змогу лідерам патріотичного руху перейти до активніших протиурядових дій. Представницький комітет оголосив себе національним урядом, а в Анкарі було скликано однопалатний меджліс із 233 депутатів, який прийняв назву Велике національне зібрання Туреччини (ВНЗТ).
Султан відрядив напридушення патріотичного руху війська, але їх ще на марші до Анкари розбили партизани, тоді у червні 1920 р. грецькі війська розпочали широкомасштабний наступ у центральні райони Анатолії. У Східній Фракії греки захопили Ефірне, держави Антанти вирішили силою зброї ліквідувати турецький націоналістичний рух. Тим часом 10 серпня 1920 р. у Севрі біля Парижа
Loading...

 
 

Цікаве