WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Латинська Америка після війни за незалежність (до початку ХХ ст.) - Реферат

Латинська Америка після війни за незалежність (до початку ХХ ст.) - Реферат

блокувала аргентинські порти в 1838-1840 і 1845-1850 рр. Іспанія неодноразово робила спроби поновити своє колоніальне становище в регіоні (висадка іспанських військ на східному узбережжі Мексики у липні 1829 р., плани реставрації монархічного режиму на територіях Болівії, Перу та Еквадора в 1842-1847 рр.), але, наштовхнувшись на рішучий спротив латиноамериканських держав, змушена була визнати їх незалежність. Навіть крихітна Бельгія у 1842 р. заснувала колонію на гватемальському узбережжі й почала колонізацію Коста-Ріки і Сальвадора.
Під впливом Європейської революції 1848-1849 рр. в Л.А. активізувалися прихильники демократизації суспільно-економічного устрою та політичного ладу, що спиралися на ремісників,безземельних селян і робітників. У ході громадянських війн (Аргентина, 1851-1861 рр.; Нова Гранада, 1853-1888 рр.; Мексика, 1854-1860 рр.; Венесуела, 1859-1863 рр.) між ними і прибічниками консерваторів, які виражали інтереси реакційних поміщицьких кіл та військово-чиновницької верхівки, було завдано серйозного удару феодальним пережиткам, прийняті нові буржуазні конституції та цивільні кодекси, частково секуляризовані церковні землі.
Особливо глибокі демократичні перетворення відбулися в Мексиці, де фактично сталася справжня революція. Конституція 1857 р. оголосила країну демократичною республікою вільних штатів, заборонила боргове рабство, відмінила церковні привілеї та запровадила свободу підприємницької діяльності й преси. Наступного року уряд очолив відомий патріот, син індіанського селянина Беніто Хуарес (1806-1872 рр.), який користувався у народі величезною популярністю. Його війська розгромили конрреволюційні загони "крістеросів" (йшли у бій з кличем "Хай живе Христос !"), монастирі були закриті й почався розпродаж церковного майна.
Нестача коштів змусила Хуареса тимчасово призупинити виплату процентів за позиками іноземних банкірів, що стало приводом для збройної інтервенції з боку Франції, Великої Британії та Іспанії. У грудні 1861 р. перекинені з Куби іспанські війська захопили Веракрус, на початку січня наступного року до них приєдналися французькі та британські. Рішучий опір мексиканських патріотів і розбіжності між інтервентами привели до того, що Британія та Іспанія невдовзі відкликали свої війська з Мексики, але Франція 16 квітня 1862 р. офіційно оголосила президенту Хуаресу війну. В червні наступного року французькі інтервенти захопили Мехіко і спільно з реакційними поміщиками та духовенством проголосили її імперією, імператором став ставленик Наполеона ІІІ честолюбивий авнтюрист австрійський ерцгерцог Фердінанд Максиміліан.
Але хоча всі основні центри Мексики були захоплені інтервентами, північ країни залищався опорою законного уряду Хуареса, що застосував революційні методи ведення війни, - конфіскував майно зрадників та монастирів та розпочав розпродаж державних земель на пільгових умовах. Масштаби партизанської війни невпинно розросталися, мексиканський генерал Сарагоса попередив інтервентів, що Мексика стане для них "другою Москвою". У березні 1867 р. Франція була змушена вивести свої війська з Мексики, а 15 травня "імператор" Максиміліан потрапив у полон і був розстріляний, незважаючи на заступництво європейських монархів.
Іспанія, усунувшись від участі у мексиканській авантюрі, переключила свою увагу на Перу. Мадрид поставив вимогу сплати Лімою старої заборгованості, а іспанський флот у 1864 р. захопив острови Чінча й бомбардував порт Кальяо. На підтримку Перу виступили Чилі, Еквадор і Болівія, котрі в грудні наступного року уклали антиіспанський оборонний союз. Оскільки головні бойові дії розгорнулися на морі, війна отримала назву Тихоокеанської. Зазнавши великих втрат, Іспанія навесні 1866 р. відкликала свої військово-морські сили з південноамериканських вод, але мирна угода була укладена лише у серпні 1879 р.
Таким чином, на середину ХІХ ст. у зовнішній політиці латиноамериканських держав посилилась тенденція до спільного відпору іноземним агресорам. Так, Коста-Ріка у 1856 р. надала військову допомогу Нікарагуа у відбитті північноамериканського десанту, того ж року в Лімі відбувся конгрес представників Гватемали, Венесуели, Мексики, Нової Гранади, Перу і Сальвадора, що розробив проект договору про оборонний союз та недопущення встановлення іноземного протекторату над цими країнами чи частиною їхньої території. Всі латиноамериканські держави протестували з приводу франко-іспано-британської інтервенції до Мексики, а в 1862 р. Перу, Нова Гранада, Чилі, Мексика і країни Центральної Америки домовились про спільні санкції проти спроб іноземних держав втручатися у внутрішньополітичне життя цих країн та встановлювати над ними свій протекторат. У 1864 р. на конгресі в Лімі між Аргентиною, Болівією, Венесуелою, Гватемалою, Новою Гранадою, Перу і Сальвадором,Чилі та Еквадором велись переговори про урегулювання прикордонних конфліктів, розроблення спільної економічної політики та про укладення договору з гарантіями незалежності.
Але військово-дипломатичний і економічний тиск з боку США та провідних європейських держав, помножений на вузькокорисні інтереси латифундистів і торговельних кіл, зірвали спроби політичного закріплення ідеї латиноамериканської солідарності. Саме цим пояснюється слабка підтримка з боку країн регіону Десятилітньої визвольної війни кубинського народу (1868-1878 рр.), котра все ж значно підірвала іспанський колоніальний режим, та повстання на Пуерто-Ріко.
Крім того, звільнившись від колоніального гніту, країни Л.А. почали активний пошук ресурсів, із котрими вони могли б вийти на світові ринки, а оскільки природні багатства нерідко ховалися в надрах прикордонних районів, спалахнула низка військових конфліктів. Окремі з них, як перуансько-еквадорський, тривають і по наш час. А в 1864-1870 рр. жертвою агресії з боку Аргентини, Бразилії та Уругваю став прогресивний, але авторитарний режим Парагваю.
Вільні селяни країни, в більшості індіанці та метиси, чинили загарбникам відчайдушний спротив під гаслом "свобода або смерть", лише криваве винищення мешканців та абсолютна перевага в силах принесли перемогу завойовникам. Чисельність селянського населення Парагваю зменшилася з 1 млн. до 200 тис. чол., землі селян захопили поміщики, країна мала сплатити 200 млн. песо контрибуції,
Loading...

 
 

Цікаве