WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Латинська Америка на сучасному етапі розвитку - Реферат

Латинська Америка на сучасному етапі розвитку - Реферат

звинувачень у злочинному використанні влади.
На хвилі загального невдоволення традиційними партіями на президентських виборах б грудня 1998 р. переміг не висуванець істеблішменту, а безкомпромісний борець із соціальною несправедливістю, колишній бунтівний підполковник Уго Чавес, якому вдалося згуртувати навколо себе ряд лівих та лівоцентристських організацій,що створили Патріотичний полюс. Його основою є Рух V Республіка, що прагне створення дійсно демократичного суспільства соціальної справедливості, яке втілило б у життя мрії й ідеали С.Болівара. В економічній сфері передбачається посилення ролі держави в стратегічних галузях, включно з нафтовою, подальша інтеграція у світову господарську систему, але на справедливіших умовах з урахуванням національних інтересів, зміцнення зв'язків з ОПЕК і запровадження мораторія на сплату зовнішньої заборгованості. Показовим для зовнішньої політики президента Чавеса стало укладення ним восени 2000 р. з Ф.Кастро сенсаційного контракту про поставки на Кубу протягом 5 років 53 тисяч барелів сирої нафти щоденно (третина кубинських протеб) на бартерній основі та з правом Гавани на реекспорт частини придбаної нафти.
Колумбія (1,139 мли. кв. км, 40 млн. чол. на 2000 р.) пишається тим, що її політична система побудована на зразок демократії СІЛА, проте консервативна еліта завжди забезпечувала збереження влади за собою Після повалення диктатури Рохаса Пінілья у 1958 р. в країні почався тривалий період переходу від авторитаризму до демократії, коли при владі почергово перебували Ліберальна і Консервативна партії. Президенти-ліберали Барко Варгас і Гавіаріа Трухільйо (1986-1994 рр.) реалізовували неоліберальну модель розвитку, широко використовували монетаристські методи, виступали за відкритість та інтернаціоналізацію економіки, стимулювання іноземних капіталовкладень та репатріацію колумбійського капіталу. Сампер Пісано (1994-1998 рр.) поряд із цим виступав за певне посилення державного регулювання економіки і соціальний захист населення.
Однак великої шкоди Ліберальній партії та президенту Самперу, особливо за кордоном, завдали звинувачення у зв'язках з наркомафією. Найвигіднішою сферою колумбійської економіки стала торгівля кокаїном, а її заправили не лише нажили величезні багатства, які навмисно демонстрували, а й створили державу в державі на північному заході країни, зокрема в містах Медельїн і Калі, де вони правили, спираючись на британських, ізраїльських та інших найманців, і створювали більше робочих місць з вищою зарплатою, ніж уряд у сфері своєї компетенції.
Лише вбивство в 1989 р. Луїса Карлоса Галана, ймовірного чергового президента Колумбії, примусило всіх звернути увагу на сповзання країни до захоплення державної влади зловісним картелем. Однак президент Барко з огляду на лівонаціоналістичну опозицію побоявся прийняти військову підтримку від Джорджа Буша. Коли було заарештовано 12 тис. осіб, причетних до наркомафії, і їм загрожувала видача США барони у відповідь пообіцяли вбивати суддів, державних чиновників і дітей за кожного затриманого наркоділка. Ці погрози виглядали реальними, і Верховний Суд Колумбії змушений був визнати недійсним договір 1979 р. зі США про видачу злочинців.
Ще однією кричущою проблемою країни залишається ліворадикальний партизанський рух, який не припиняється з кінця 40-х рр. Щоправда, в 1985 р. президенту-консерватору Бетанкуру Куартаса вдалося досягти угоди з повстанцями, котрі дістали право на легальну політичну діяльність. Однак скористалися ним не всі ліворадикальні угруповання, хоча Демократичному союзу М-19 на виборах до Конституційної асамблеї в грудні 1990 р. вдалося отримати 27,5 % і посісти друге місце в країні. Масовий ультраправий терор перекреслив урядові зусилля щодо досягнення національного примирення, найвпливовішою лівою військово-політичною організацією є близькі до компартії Революційні збройні сили Колумбії (10-12 тис. чол.), очолювані ветераном повстанського руху Мануелем Маруландою. Геваристська Армія національного визволення налічує біля 3 тис. бійців, причому до своєї загибелі в 1998 р. нею командував священник-єзуїт Мануель Перес. В останні роки консервативний уряд президента Андреса Пастрани активізував пошуки миру з партизанами, проте кардинальне вирішення цього завдання зостається проблематичним.
На південь від Колумбії розташовані андські республіки Еквадор (283,6 тис. кв. км, 13 млн. чол. на 2000 р.), Перу (1,285 млн. кв. км, 27 млн. чол.) і Болівія (1,099 млн. кв. км, 8 млн.чол.), де в останні десятиліття спостерігалися безкінечні повороти від цивільного правління до військового і навпаки, а також не менш тривожні проблеми альянсу між цивільними лідерами і військовими. Після нетривалого перебування при владі в 70-і рр. реформістське налаштованих військових, які створили держсектор в економіці й забезпечили перехід до відносно стійкої багатопартійної системи, політична влада переходила від представників лівоцентристського напрямку до правоцентристських партій і навпаки, проте жодна з них не мала більшості в парламенті.
Наприкінці 90-х рр. жорсткі заходи, продиктовані ринковою економікою, зокрема, доларизація грошового обігу в країні, спричинили невдоволення населення. Кампанія громадянської непокори, ініційована Конфедерацією індіанських національностей Еквадору, переросла у державний переворот. Індіанці - учасники маршу протесту на Кіто в січні 2000 р., за підтримки військових, захопили будинок парламенту. До правлячої хунти увійшов і лідер індіанців Антоніо Варгас, але міністр оборони генерал Карлос Мендоса невдовзі передав владу віце-президенту, банановому магнату Густаво Нобоа, чиї повноваження триватимуть до 2003 р.
В Перу після урядування військових у 1980 р. до влади повернувся лідер центристської націоналістичної партії Народна дія Белаунде Террі. Він демонтував рештки збудованої військовою хунтою корпоративної держави і взяв курс на лібералізацію економіки та зміцнення демократичних інститутів. Однак Белаунде не зміг впоратися з інфляцією, до того ж у країні активізувався повстанці - 5-тисячне марксистське партизанське формування "Сендеро лумінозо" та Революційний рух імені Тупака Амару.
В результаті виборів 1985 р. до влади прийшла лівоцентристська Перуанська апристська партія, а президентом став її молодий і динамічний лідер Алан Гарсія, що проголосив курс на пріоритет національних інтересів у внутрішній і зовнішній політиці. Він відмовився сплачувати всі проценти іноземним інвесторам, після чого Всесвітній і Міжамериканський банки тимчасово закрили свої кредитні лінії, до того ж у Гарсії почалися тертя з армією, коли президент вирішив скоротити військовий бюджет і розслідувати вбивство 300 чоловік у в'язниці Ліми. Збройні сили і праві політики за таємної підтримки з боку США розхитали уряд Гарсії, а потім скинули його.
Розчарування народу в традиційних політиках відбилося на обранні в
Loading...

 
 

Цікаве