WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Латинська Америка на сучасному етапі розвитку - Реферат

Латинська Америка на сучасному етапі розвитку - Реферат

озброєння рекомендації представників "чиказької школи" Мілтона Фрідмана, які стверджували, що ринкова система здатна до саморегулювання, а тому головним завданням є усунення штучних обмежень, котрі заважають її розвитку, - економічногопротекціонізму, вимог профспілок і державного управління підприємствами.
У короткотерміновому плані така політика була успішною, інфляція зменшилася до 10 %, зростало виробництво, що дало привід навіть заговорити про "чилійське диво". Але в містах зберігалося масове безробіття, збільшувалася заборгованість населення, економіку виснажували виплати по іноземним позикам (на 1990 р. зовнішня заборгованість становила 16 млрд. дол.), і на додаток до всього у 80-і рр. значно впали ціни на мідь, яка давала більше половини експортних надходжень. Адміністрація Рейгана в умовах розрядки міжнародної напруженості в 1986 р. ініціювала резолюцію ООН із засудженням репресій режиму Піночета, його відставки почала вимагати частина генералітету.
На референдумі 5 жовтня 1988 р. щодо можливості продовження повноважень Піночета 54,5 % виборців висловились на користь поновлення демократії. Центристські й ліві партії згуртувалися в Об'єднання партій за демократію і перемогли на президентських та парламентських виборах у грудні наступного року. Президенту - християнському демократу Патрісіо Ейлвіну вдалося утримати безробіття на політичне терпимому рівні й водночас добитися щорічного економічного зростання на більше, ніж 5 %. Через 4 роки Ейлвіна на президентській посаді змінив кандидат того ж блоку - християнський демократ Едуардо Фрей-молодший, а в результаті виборів 11 березня 2000 р. - один з лідерів Соціалістичної партії Рікардо Лагос.
На думку більшості експертів, у найближчий час Чилі має найкращі перспективи росту серед латиноамериканських країн. "Азійський рівень" внутрішніх заощаджень оберігає Чилі від потрясінь міжнародного фінансовго ринку, а всередині правлячої з 1990 р. лівоцентристської коаліції утримується відносна стабільність. Президент Лагос намагається зберегти стратегічний курс, спрямований на вдосконалення соціальне зорієнтованих ринкових відносин, і забезпечити стійкий економічний ріст та створення 700 тис. нових робочих місць.
У Мексиці (1,973 млн. кв. км, 100,5 млн. чол. на 2000 р.) аж до початку 90-х рр. політична ситуація відзначалася нетиповою для регіону стабільністю: починаючи з 1920 р. регулярно проводилися президентські й парламентські вибори, з 1934 р. всі президенти обиралися від Інституційно-революційної партії за графіком і у відповідності з конституцією країни та успішно завершували свій термін правління. Мексиканські уряди здійснювали економічну політику, засновану на активному втручанні держави в економіку, сильному державному секторі та пошуках компромісу між державою, підприємцями і трудящими в інтересах соціально-економічного розвитку країни.
Але серйозна фінансово-економічна криза 80-х рр. засвідчила необхідність зміни економічної моделі та демократизації існуючої політичної системи. Уряди президентів Мігеля де ла Мадріда (1982-1988 рр.) і Карлоса Салінаса де Гортарі (1988-1994 рр.) змушені були погодитися з вимогами міжнародних фінансових організацій-кредиторів (Мексика мала зовнішній борг більше 100 млрд. дол.) і взяти на озброєння неоліберальну модель, за цей час було приватизовано % державних підприємств і банків. Значною мірою зведення до мінімуму державного регулювання диктувалося і глобальними тенденціями, передусім необхідністю прискореної інтеграції та виконання Північноамериканського договору про вільну торгівлю (НАФТА).
90-і рр. показали відносність політичної й економічної стабільності Мексики. Ще у 1987 р. всередині Інституційно-революційної партії виник так званий Демократичний рух на чолі з популярним політичним діячем Куаутемоком Карденасом - сином увійшовшого в історії Мексики президента Л.Карденаса. Наступного року він створив лівоцентристську Партію демократичної революції (за участю колишніх соціалістів та комуністів), що впевнено посіла третє місце на політичній арені країни і виступає з гострою критикою соціальної ціни неоліберальних реформ, проти транснаціоналізації економіки і втрати національного контролю над ключовими галузями господарства, за незалежну звонішню політику та збереження національного суверенітету.
1 січня 1994 р. у південному штаті Чіапас спалахнуло збройне повстання індіанців, що заявили про створення Сапатистської армії національного визволення, яка вимагає від уряду розширення соціальних і політичних прав корінного населення. Країною прокотилася хвиля терористичних акцій, були вбиті генеральний секретар правлячої Інституційно-революційної партії та її кандидат у президенти. Додатковим дестабілізуючим фактором стали дані про причетність екс-президента Салінаса де Гортарі та його брата до корупції й торгівлі наркотиками. Політична нестабільність викликала втечу капіталів, і в грудні того ж року Мексику вразила жахлива фінансова криза. Наслідки її тією чи іншою мірою були ліквідовані лише наприкінці 1997 р. завдяки наданню США і МВФ гарантійної позики у 50 млрд. дол., забезпеченої нафтовими запасами країнами.
Мексика досить швидко просунулася до політичного плюралізму, свідченням чого стала перемога на президентських виборах 2 липня 2000 р. кандидата правоцентристського Альянсу за зміни Вінсенте Фокса, цей же блок отримав більшість у парламенті країни. Тісні зв'язки Мексики зі США та Канадою сприяють довгостроковим перспективам зростання і дають новим лідерам країни додатковий стимул для проведення реформ.
3. Андські країни.
Після серйозних випробувань, які випали у 60-і рр. на долю демократії у Венесуелі (912 тис. кв. км, 24 млн. чол.), окреслилася тенденція до формування двохпартійної системи (соціал-демократична Демократична дія і Соціально-християнська партія) за формального збереження багатопартійності. Поперемінне чергуючись біля влади, суперничаючи між собою і водночас кооперуючись. Демократична дія і Соціально-християнська партія здійснювали багато в чому подібний суспільно-економічний курс, який спирався на нафтові доходи. Їхнє вміле використання забезпечувало 10-15 % виробниче зростання, соціальний мир і політичну стабільність, пік котрої припав на 70-і рр.
Але у 80-і рр. у народному господарстві Венесуели позначилися застійні явища, спричинені різким падінням цін на нафту на міжнародному ринку, неефективною роботою націоналізованих підприємств і розтратництвом та коррупцією у вищих ешелонах влади. Своєрідним детонатором соціального вибуху стали спроби президента Карлоса Переса приступити до структурної перебудови за рецептами МВФ. У 1989 р. повстали мешканці бідняцьких кварталів венесуельської столиці, а в сільській місцевості активізувалась партизанська боротьба. У 1992 р. відбулися дві спроби державного перевороту, а наступного року К.Перес змушений був піти у відставку під зливою
Loading...

 
 

Цікаве