WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Латинська Америка на сучасному етапі розвитку - Реферат

Латинська Америка на сучасному етапі розвитку - Реферат


Реферат
на тему:
Латинська Америка на сучасному етапі розвитку
1. Перехід латиноамериканських держав до неоліберального реформування.
На рубежі 70-80-х рр. Л.А. опинилася в полоні неймовірних економічних труднощів: зовнішня заборгованість стрімко зростала, в 1989 р. вона сягнула 430 млрд. дол. (порівняно з 20,8 млрд. дол. у 1970 р.) і практично паралізувала нормальну економічну діяльність, надзвичайно загостривши соціальну напругу. Зовнішні кредитори (МВФ, МБРР та ін.), що прагнули мати гарантоване повернення боргів, вимагали здійснення глибоких реформ у неоліберальному дусі і саме цим обумовлювали надання нових позик.
Мова йшла про кардинальну перебудову національних економік Л.А.:
" зменшення державних видатків на утримання державного сектора, адміністративного апарату і здійснення широких соціальних програм;
" максимальну приватизацію державних підприємств, особливо збиткових; припинення урядового втручання в інвестиційну політику, валютні та зовнішньоторговельні операції;
" надання пільгових умов для приватного капіталу, як вітчизняного, так і іноземного.
Але прийняття цих умов означало докорінну зміну стратегії розвитку регіону, що мала місце після Другої світової війни. Безпосереднім же результатом нового курсу неминуче стали б поляризація суспільства, концентрація доходів і зростання злиденності до небачених раніше розмірів. Вихід із ситуації міг бути лише на шляхах паралельного здійснення соціальних реформ, що суперечило самій сутності праворадикальних військових режимів. Відкритий, ринковий варіант розвитку економіки і жорстка політична диктатура не могли довго співіснувати, що переконливо засвідчив чилійський досвід.
Протягом 80-90-х рр. авторитарні режими (як праві, так і ліві) поступилися демократії в 13 державах регіону: Болівії (1982 р.), Аргентині та Гренаді (1983 р.), Уругваї (1984 р.), Бразилії та Гватемалі (1985 р.), Гаїті (1986 р.), Сурінамі (1987 р.), Парагваї, Панамі та Чилі (1989 р.), Нікарагуа (1990 р.), Сальвадорі (1992 р.). Але режим Ф.Кастро, попри скрутне економічне становище, продовжує впевнено утримувати владу.
2. Розвиток Бразилії, Аргентини, Чилі та Мексики в умовах представницької демократії.
Два десятиліття правління військових у Бразилії (8512 тис. кв. км., населення - 173 млн. чол. на 2000 р.) були позначені суперечливими тенденціями: поряд із жорстоким придушенням демократичного і партизанського рухів спостерігався прискорений розвиток економіки. Військовий режим за лічені роки не лише в кілька разів знизив галопуючу інфляцію, а й забезпечив шляхом збільшення вчетверо експорту щорічні темпи зростання виробництва у 10 %. Була створена багатогалузева економіка, в т. ч. ядерна енергетика і високотехнологічне приладобудування, що дало привід для розмов про "бразильське диво". Вміло поєднуючи репресії з розширенням програм соціального забезпечення, охорони здоров'я, боротьби з неграмотністю, професійного навчання, підвищення реальних доходів населення, формування фермерських господарств та модернізації традиційних латифундій, військові залучили да свій бік чи в усякому разі нейтралізували значну частину населення.
Але економістам у мундирах не вдалося реформувати складну і малоефективну податкову систему, до цього варто додати два нафтових шоки 70-х рр., подорожчання кредитів і скорочення зовнішнього інвестування. Держава почала жити не за коштами, з початку 80-х рр. почала набирати темпи інляція (більше 100 %), таким чином військовий режим політичне, економічно і соціальне себе вичерпав. П'ятий і останній військовий президент Батіста Фігейреду (1979-1985 рр.) відновив багатопартійність, проголосив широку амністію політв'язням, визнав право трудящих на страйк.
15 січня 1985 р. на президентських виборах переміг кандидат лівоцентристської Партії бразильського демократичного руху Танкредо Невіс, але внаслідок раптової смерті він так і не встиг приступити до виконання обов'язків. Виконавчу владу очолив партнер Невіса по передвиборчому блоку, лідер Партії ліберального фронту Жозе Сарней, котрий завершив відновлення системи представницької демократії прийняттям конституції 1988 р. Але йому не вдалося подолати економічну кризу, популістські програми стабілізації цін і перерозподілу прибутків зазнали невдачі. Залишився на папері соціальний пакт між урядом, підприємцями і профспілками, для придушення трудових конфліктів уряд використовував збройні сили.
Це зумовило жорстке протистояння на президентських виборах кінця 1989 р. між крайньо правим кандидатом, честолюбним 40-річним міліонером Фернанду Коллором ді Меллу і лідером лівої Партії трудящих, відомим профспілковим діячем Лулу да Сілву. Переміг амбітний Коллор, але через два роки за звинуваченням у коррупції Національний конгрес оголосив йому імпічмент - безпрецедентну для Бразилії та Л.А. в цілому річ. Посаду, що звільнилася, зайняв віце-президент Ітамар Франку, міністром фінансів у його уряді став відомий учений, колишній професор соціології університету Сан-Паулу, політемігрант і лідер Партії бразильської соціал-демократії Фернандо Енріке Кардозу. Будучи прихильником ідеї соціальної справедливості, він водночас виявив себе прагматиком, який виступає за системний підхід до економічних перетворень.
В центр своєї діяльності Кардозу поставив боротьбу з бюджетним дефіцитом та інфляцією. Професійна швидкість реалізації "плану реал" за дотримання послідовності його етапів та довіри населення дозволили Кардозу утримувати курс нової валюти країни - "реала" на рівні американського долара, висунути свою кандидатуру на президентських виборах у жовтні 1994 р. і перемогти. Через чотири роки він був переобраний на другий термін, отримавши в півтора рази більше голосів, ніж робітничий ватажок да Сілву.
Початок президентства Кардозу співпав з мексиканською фінансовою кризою, що хворобливо відбилася на бразильській економіці. Але уряду пощастило утримати інфляцію на рівні 25 %, що відновило довіру до бразильського ринка місцевих і зарубіжних підприємців та інвесторів. Адміністрації Кардозу вдалося прискорити процес приватизації, що набув велетенських масштабів (зокрема, було приватизовано найбільшу в Л.А. гірничо-рудну компанію "Валі-ду-Ріу-Досі", котра посідає провідне місце в регіоні за видобутком золота і перше місце в світі за видобутком залізної руди), добитися фінансової стабілізації й забезпечити стійке економічне зростання, підвищити реальні доходи найменш захищених верств населення, скоротити держапарат і армію, лібералізувати зовнішньоекономічну діяльність.
Керована Кардозу Партія бразильської соціал-демократії відіграла ключову роль у зміцненні правової держави, зокрема, у з'ясуванні долі осіб, які пропали без вісти за військового режиму. Хоча аграрна реформа просувається вкрай повільно, і продовжуються незаконні захоплення земель, Бразилія завдяки величезному внутрішньому ринку і
Loading...

 
 

Цікаве