WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Латинська Америка наприкінці 30-х - у 50-і роки XX ст. - Реферат

Латинська Америка наприкінці 30-х - у 50-і роки XX ст. - Реферат

викупив в іноземних власників телефонну і залізничну мережу. Влада Перона будувалася за класичною тоталітарною схемою: "вождь нації" - керівні кадри - організовані маси".
2. Створення Організації Американських Держав.
Загальний стан політичних справ у Л.А. після завершення Другої світової війни, що характеризувався наростанням націоналістичних і ліворадикальних тенденцій (так, за участю чи підтримки комуністів діяли уряди в Еквадорі, Чилі, Гватемалі та Коста-Ріці), помітно турбував Вашингтон. У травні 1946 р. президент США Гаррі Трумен направив у конгрес послання "Міжамериканське військове співробітництво", в якому під гаслом гарантування "безпеки Західної півкулі" пропонувалося прийняти план "стандартизації озброєння і організації навчання в Західній півкулі під єдиним керівництвом США". Та оскільки мілітаристська спрямованість цього плану викликала негативну реакцію в Л.А., конгрес відкинув пропозицію Білого дому і, в свою чергу, висунув поміркованішу ідею спільної оборони західної півкулі від зовнішньої загрози - світового комунізму.
У серпні 1947 р. з ініціативи держдепартаменту в Ріо-де-Жанейро була скликана Міжамериканська конференція з підтримання миру і безпеки на континенті, що завершилася підписанням 2 вересня Договору "Про оборону Західної півкулі" - прообразу Брюсельського і Північноатлантичного пактів. У Договорі наголошувалося, що зовнішній напад на будь-яку з американських держав розглядається як напад на всі американські країни звипливаючими звідси зобов'язаннями надання взаємної допомоги у відбитті агресії. Східна межа "зони безпеки" була визначена Атлантикою приблизно в 1000 миль від берегів Америки, західна - на відстані у 1200 миль від тихоокеанського виходу Панамського каналу. Водночас механізм реалізації угоди (від відкликання глав диппредставництв до застосування Збройних Сил) міг бути задіяний і у випадку внутрішньоконтинентального конфлікту (принцип "внутрішньої агресії"), коли той буде загрожувати недоторканості, територіальній цілісності чи незалежності будь-якого учасника пакту.
За пактом Ріо-де-Жанейро надійшла черга оформлення 30 квітня 1948 р. на IX міжамериканській конференції в Боготі Організації американських держав, що змінила аморфний Панамериканський союз. Але ОАД так і не перетворилася у військово-політичний блок на зразок НАТО. На заваді цьому стали географічна віддаленість регіону від точок гострого протистояння США і СРСР та сильний спротив домінуванню Вашингтона з боку багатьох місцевих еліт і широких народних мас, у результаті котрого при значній економічній залежності від США латиноамериканські держави зберігали відносну політичну незалежність від свого північного "доброго сусіда".
3. Демократичні революції у Гватемалі й Болівії.
У цілому ж 50-і рр. XX ст. в історії Л.А.були позначені химерним переплетінням двох полярних тенденцій суспільного розвитку: до встановлення олігархічних диктатур і демократизації політичних систем. Протягом 1948-1955 рр. військові перевороти і громадянські війни, що супроводжувалися кривавою різаниною та попранням конституційних прав і свобод, відбулися в Коста-Риці, Перу, Венесуелі, Колумбії, на Кубі, в Аргентині. Коли лівонаціоналістичний гватемальський уряд полковника Хакобо Арбенса (1913-1971 рр.) конфіскував у місцевих латифундистів та американської "Юнайтед фрут компані" 604 тис. га землі й розподілив їх серед безземельних селян-індіанців, ЦРУ організувало в червні 1954 р. бомбардування столиці країни та вторгнення на її територію диверсійно-терористичних груп з сусідніх Гондурасу і Сальвадору. На скаргу гватемальського уряду Рада Безпеки 00Н закликала припинити кровопролиття і запропонувала членам ООН утриматися від втручання у конфлікт. Проте США проігнорували цю резолюцію, а реакційна частина військової верхівки Гватемали здійснила державний переворот і повернула націоналізовану власність "Юнайтед фрут".
Але з іншого боку, в 1951 р. на президентських виборах у Болівії переміг лідер Націоналістичного революційного руху Пас Естенсоро, що запропонував програму глибоких соціально-економічних перетворень. Та реакційні сили, здійснивши державний переворот, завадили йому приступити до виконання президентських обов'язків. Тоді 9 квітня 1952 р. у Ла-Пасі почалося збройне повстання проти військової хунти, яке було підтримане шахтарями і студентами. Після перемоги повстання була здійснена низка важливих загальнодемократичних реформ: узаконена діяльність робітничо-селянської міліції, запроваджена обов'язкова початкова освіта, націоналізовані олов'яні рудники і запроваджений робітничий контроль. 2 серпня 1953 р. був оприлюднений закон про аграрну реформу, що мав ліквідувати латифундії й повернути індіанським громадам незаконно відняті в них землі.
В другій половині 50-х рр. здавалося, що епоха диктаторських режимів у Л.А. минає, -в 1956 р. під тиском народних виступів змушений був залишити політичну арену перуанський диктатор генерал Одрія, наступного року впав режим Рохаса Пинільї в Колумбії, на початку 1958 р. загальнонаціональний страйк у Венесуелі, що переріс у народне повстання, покінчив із диктатурою Переса Хіменеса, через рік така ж доля спіткала режим Фульхенсіо Батісти на Кубі. Але підстави для збереження соціальної напруги в суспільстві залишалися майже в усіх країнах регіону, ресурси для здійснення імпортозаміняючої індустріалізації виявилися вичерпаними, страхітлива дилема праворадикальні - ліворадикальні диктаторські режими, як і раніше, тяжіла над Л.А.
Loading...

 
 

Цікаве