WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціальний аспект історичної харизми - Реферат

Соціальний аспект історичної харизми - Реферат

династії єгипетських фараонів. Стилізація образу Мойсея у дусі світських ідеалів з елементами харизми розпочалися в епоху еллінізму, коли грекомовні європейські письменники стали ототожнювати Мойсея з Мусеєм, учителем Орфея і розглядати його як культурного героя. Стоїчна філософія характеризувала Мойсея як законодавця, виховотеля народів, який у своїй програмі сформував проблеми моральноївідповідальності близькі до положень Лікурга, Солона, Нуми Помпілія. Подібні характеристики є й у Йосифа Флавія.
Новоєвропейська культура до історичної харизми додала елемент трагічності пророка, який вступив у суперечки з відсталою черню.
У кожному суспільстві завжди є атмосфера фізичного страху людини перед загрозою, що виходить із зовнішнього світу; окрім того, є ще таємничий світ власних переживань та буденні форми соціального спілкування, терор, насильницька смерть. Тому в будь-яку епоху людина постійно ставить запитання, що хвилюють її. Як оцінити весь цей комплекс постійних запитань? І якщо ставити це запитання більш радикально, то відповідь може бути лише через історико-філософське відображення як таке. Саме тут і формується певний парадокс, безмежна історія пізнається через обмежену кількість інформації. Особливо це стосується початку явищ та їх завершення, але обов'язково з певною перспективою, чи то "золоте століття", "Бог", "надлюдина", "комунізм".
Отже, суспільство постійно "запитує" минуле про ті сторінки їхнього життя, які для нас залишаються у "темряві" і не отримали достатнього висвітлення. При цьому відразу може зародитися сумнів, чи не нав'язуємо ми людям минулого чи інших культур свою проблематику, чи не деформуємо ми їх бачення картини світу, надаючи увагу тим сторонам життя, що не були для них суттєвими? При всій багаточисельності історичних пам'яток та різної інформації в принципі у людини постійно існує прагнення отримати чіткі вказівки на ті чи інші питання минулого, що нас зацікавили. Але ці вказівки у своїй більшості стосуються другорядних аспектів світобачення людини далекого минулого і фіксування уваги на них може призвести до "викривлення" історичної перспективи. А щоб цього не сталося, людина "змушена" використовувати елементи історичної харизми. "Якби історія була річчю, можливо було б ще зрозуміти, якби хтось поставив вимогу постати "над" нею, щоб зрозуміти її. Але якщо історія не річ і якщо ми самі, історично існуючи, тож виявляючись нею самою, то, мабуть, спроба постати "над" історією залишається таким же устремлінням, яке ніколи не зуміє досягти місцеположення, звідки можливим є історичне рішення" [10, 148-149].
Проте ідея історичного заміщення стала досить зручним методом для пояснення історичної харизми, адже вищі духовні цінності постійно нав`язуються нижчим інстинктивним потягам людини. З прадавніх часів людина знає про себе, що вона є гідною найвищої поваги, а тому її життя потребує не лише пильної уваги, а й цілісності: "Часом вона робить спробу, але відразу, придушена величезною кількістю проблем, що тут виникали, відступає з безмовною покірністю чи навіть починає роздумувати про всеможливі матерії за виключенням людини чи розчленовує цю людину, тобто саму себе, на складові частини, якими зручно оперувати по окремості, без особливих клопотів і з мінімальною відповідальністю" [1, 158].
На місце колишнього "єдиного живого Космосу", за грецькою традицією "порядку" з часів Відродження, приходить роздріблений Всесвіт - як безконечний і безформний простір, позбавлений будь-якої розміреності. В цій ситуації земне знецінюється, а духовне "зрікається" земного, і ця порожнеча певною мірою, "заповнюється" історичною харизмою. Адже розвивається положення про те, що існує лише моє мислення і воно є моїм життям, моїм існуванням, а тому харизма повинна прийти на допомогу при поясненні цього феномена. Російський релігійний філософ В.Соловйов, характеризуючи світогляд Ф.Достоєвського, відзначив одну з його особливостей, яка так чи інакше може бути використана при розгляданні історичної харизми. Отже, російський письменник зрозумів, що "окремі особи, хоча б і кращі люди, не мають права ґвалтувати суспільство в ім'я своєї особистої переваги; він зрозумів також, що суспільна правда не видумується окремими розумами, а вкорінюється у всенародному відчутті, і, нарешті, він зрозумів, що ця правда має значення релігійне… В усвідомленні цих істин Достоєвський далеко випередив пануючі тоді напрями суспільної думки" [7, 296-297].
Отже, прагнення відшукати сутність історії, "очистити" її від зайвого може обернутися згодом у перебільшення ваги всезагального і нехтування особливого. Це проявилося у Німеччині на межі ХІХ-ХХ ст., коли група вчених, насамперед М.Вебер, Е.Трьольч, Ф.Мейнеке, Г.Дельбрюк та інші, проявили не лише політичну активність, але й почали пропагувати ідеї ліберального протестанцизму, розглядаючи християнство з цих позицій як складову частину новоєвропейської культури. У працях, присвячених цій тематиці, зокрема у статті Е.Трьольч "Соціальні вчення християнських церков і груп" подав типологію різних релігійних груп: "церква", "секта", "містика". На його думку, "церква" виступає масовим інститутом, який претендує на абсолютність, підкорення всіх на основі безособових відносин. "Секта" - добровільне об`єднання вибраних, що засноване на безпосередніх особистісних відносинах. "Містика" - тип духовного індивідуалізму.
Визначаючи глибоку кризу буржуазної свідомості та суспільства, Е.Трьольч намагається відродити елементи історичної харизми через німецький неоідеалістичний історизм. Виступивши проти "натуралістичного історизму", в якому всі духовні цінності врівноважені в абсолютному релятивізмі та скептицизмі, Е.Трьольч основну увагу звертає на "історизм" неокантіанського характеру, доповнюючи його основними положеннями з філософії Ф.Ніцше та О.Шпенглера. В центрі його положень була поставлена ідея еманації світового "духа" та творення пізнаючого Розуму. Сприйнявши з філософії Ф.Ніцше поняття "воля" як засіб позбавлення від "небезпеки історизму", Е.Трьольч постійно підкреслював іманентність "сенсу" та "розуму" в історії. Характеризуючи "прорив Духа" в історичне життя, він свідомо чи несвідомо наближав його до релігійної інтуїції. Весь історичний процес - це історія культур (історія господарства, права, інститутів), а її об'єктом виступає "колективна індивідуальність" (народи, держави, стани, класи, а також і певні епохи, наприклад Відродження, Реформація, революції, війни). Але всі ці процеси можуть перетворитися в реальність лише завдяки "ідеї", вибору того, хто пізнає. Саме це й дає змогу вичленити об'єкт із "потоку часу", в
Loading...

 
 

Цікаве